Інна Березніцька
Іван Примаченко – співзасновник української платформи онлайн-освіти Prometheus, а віднедавна – стипендіат Стенфордської програми Ukrainian Emerging Leaders. В інтерв’ю Радіо Свобода Примаченко розповів про школи майбутнього, штучний інтелект та кордон між школою і реальним світом.
– Що, на твою думку, не так із українською освітою? У чому головний виклик?
– У нас зараз надзвичайно неприємна ситуація. Досі існує індустріальна модель навчання, тобто людей готують до робіт минулого. Їх навчають фактам і алгоритмам конкретних навичок – як складати, як ділити, як втілювати ті чи інші речі за алгоритмом. На жаль, у сучасному світі нове покоління розумних машин зі штучним інтелектом починає все краще й краще робити такі речі.
Водночас для людей з’являється все більше роботи, яка ґрунтується, наприклад, на винахідливості й креативності. Тобто на інших навичках, які є унікальними для людей і які ще дуже довго штучний інтелект не зможе автоматизувати. Однак цього не навчають ні в школі, ні в університеті.
Це світовий виклик, а не лише українська проблема.
– Як створити ці школи майбутнього, а не минулого?
– По-перше, має бути персоналізоване навчання. Тобто зараз у нас, умовно кажучи, є така система, коли на вивчення лінійних рівнянь виділяють два тижні. Школярам, які впоралися за тиждень, стає нудно. Така дитина починає поступово втрачати зацікавленість у навчанні.
Є діти, які потребують, навпаки, більше часу для вивчення матеріалу, але в школі все просто: після двох тижнів усі склали тест, хтось добре, а хтось погано – немає значення, йдемо далі.
Ми можемо використовувати різноманітні електронні системи, щоби персоналізувати процес навчання. Кожен учень може засвоювати знання «на своїй швидкості»
Відповідно прогалина в знаннях накопичується: одного разу дитина відкриває нову тему в підручнику і розуміє, що нічого не розуміє. Замість цього ми можемо використовувати різноманітні електронні системи, щоб персоналізувати процес навчання. І замість класу, який рухається в одному темпі, кожен учень може засвоювати знання «на своїй швидкості» і мати можливість звернутися до викладача, який може допомогти школяру індивідуально.
По-друге, має відбутися перехід до проектного і проблемного навчання. Замість зубріння сухої теорії, ми переходимо до практики, пропонуємо учням розглядати й вирішувати на уроках проблеми реального світу. Наприклад, розробити схему утилізації сміття на рівні школи, після того, як учні прослухали відповідні лекції, або ж такі складні питання, які фактично вирішити неможливо, зокрема, як подолати голод у всьому світі.
Такий проектний і проблемо-орієнтований підхід дасть змогу знищити штучний кордон між школою і реальним світом.
Ми скаржимося на те, що учні чи студенти виходять із навчальних закладів не готовими до реального світу. Однак годі нарікати на це, адже школа й університет дуже ізольовані, особливо в Україні. Ми самі не даємо їм можливості підготуватися.
Третій момент – перехід від вивчення фактів до вивчення фундаментальних навичок, серед яких критичне мислення, аналіз, вміння вчитися самостійно і працювати в команді
Третій момент, який фундаментально визначить нову модель школи, – це перехід від вивчення фактів до вивчення фундаментальних навичок, серед яких критичне мислення, аналіз даних і нової інформації, вміння вчитися самостійно і працювати в команді. Таких навичок дуже багато. Багато в чому люди ще довго будуть кращими від машин.
Тим часом у Каліфорнії та Бостоні, які я сподіваюсь відвідати найближчим часом, є низка передових шкіл і університетів. Існують нові моделі університетської освіти, наприклад, Minerva Schools, де конкурс на одне місце вже вищий, аніж у Гарварді: без кампусу, без лекцій, кожного семестру студенти переїжджають у нове місто чи навіть іншу країну.
Зокрема, відмова від кампусу пояснюється двома речами: з одного боку, економією коштів для того, щоб зменшити вартість елітного навчання, а з іншого боку, тим, що, змінюючи місце навчання, студентів стимулюють дивитися, як працює світ і люди в різних культурах.
Зокрема, у Сан-Франциско студенти мали розібратися з проблемою безхатченків, яка є там дуже гострою, і попрацювати в компаніях. Було б класно, якби вдалося імплементувати цей досвід в Україні.
Ще один важливий момент у їхній моделі: вони розробили набір фундаментальних навичок, серед яких критичне, креативне і системне мислення, а також комунікації, які в перший рік викладають для всіх студентів. А на наступних курсах студенти отримують оцінки не тільки з кожного предмету, а й з цих чотирьох ключових груп навичок. Це дозволяє навчати не просто фактам і алгоритмам, а й компетенціям високого рівня, доводячи їх до автоматизму. Це надзвичайно якісна модель для університетів майбутнього.
– Одна справа теорія, зовсім інша – практика. Яким чином потім можна навчити сотні тисяч учителів найсучаснішим навичкам викладання, як масштабувати нову модель?
– Я вивчатиму це питання в Стенфорді, бо ніхто в світі не знає, як це краще зробити. Є центри інновацій, суперякісні школи, але як їх масштабувати і навчати мільйони учнів, поки відповіді нема.
Моє попереднє бачення таке, що величезну роль відіграватимуть новітні технології і навчання вчителів. Бо поки ми не створимо систему підготовки вчителів нової якості і не знайдемо способи їх масово перенавчати новим навичкам та освітнім моделям, усі наші інші спроби змінити освіту будуть упиратися в це.
Не може бути якоїсь освітньої системи вищої, ніж рівень учителя, який викладає.
– Як ти оцінюєш зміни в контексті вступу до школи?
До цього в нас була ситуація, коли на «вступних іспитах» у школи часто-густо була корупційна складова
– У мене скептичне ставлення до зміни правил вступу до шкіл. До цього в нас була ситуація, коли на «вступних іспитах» у школи часто-густо була корупційна складова. Крім того, перевагу й кращу освіту отримували діти ініціативних батьків, які були готові влаштувати й возити своїх дітей в інші школи. Очевидно, що це дискримінувало всіх тих дітей, чиї батьки не були дуже ініціативними. Це було погано.
Зараз зробили систему з прив’язкою до місця проживання, і тепер є діти, яким просто пощастило жити поруч із гарними школами. Відтак, корупційна складова може переміститися зі вступних іспитів на «липові» довідки про проживання, оренду квартир.
На мою думку, відбулася зміна дискримінованих і привілейованих. Була одна група, а стала інша.
На глобальному рівні мало що змінилося. З моєї точки зору, краще сконцентрувати зусилля на те, аби всі школи були більш-менш якісними.
Усі школи Фінляндії відповідають певному рівню, і цей рівень цілком гідний. Якщо б така ситуація була в Україні, то ні в кого не виникало б питань, як діти йдуть до шкіл – чи за іспитами, чи за прописками. Бо всі б все одно розуміли, що дитина отримає більш-менш якісну освіту.
Поки що я не бачу системних ініціатив міністерства, які були б спрямовані саме на те, щоб рівень викладання в школах був однаковий
Поки що я не бачу системних ініціатив міністерства, які були б спрямовані саме на те, щоб рівень викладання в школах був однаковий. Ось це реальний виклик.
– Як штучний інтелект змінить освіту в найближчі роки?
– Моя оцінка така: поки що в галузі освіти дослідження штучного інтелекту не дали якоїсь великої кількості нових інструментів, але одночасно я думаю, що ця ситуація зміниться в найближчі 5-10 років. Багато проривів на базі штучного інтелекту мають основу в якісних даних, які можна використовувати для побудови корисних моделей, і зараз таких даних все більше з’являється в освіті.
Невдовзі ми побачимо перші практичні застосунки штучного інтелекту в освіті
Великі онлайн-сервіси починають генерувати величезну кількість таких даних, тому, сподіваюся, невдовзі ми побачимо перші практичні застосунки штучного інтелекту в освіті. Але також треба розуміти, що до створення повноцінного універсального вчителя ще дуже далеко.
Кінцева мета, щоб кожна дитина могла індивідуально навчатися у свого роду цифрового Аристотеля, в найкращого вчителя на Землі – як свого часу навчався Олександр Македонський.
– Яким бачиш майбутнє Prometheus?
– У нас уже понад 600 тисяч зареєстрованих слухачів. Якщо все відбуватиметься так само й надалі, то в середині 2019-го досягнемо позначки в один мільйон. Ми швидко розвиваємося, і вже у вересні з’явиться чимало нових курсів.
Приємно, що державні органи й університети почали дуже активно користуватися нашими курсами.
Думаю, що це вже невідворотній процес, який лише набиратиме обертів, бо онлайн-курси – це платформа, на базі якої будуть надбудовуватися інші інновації. Бо якщо ми хочемо реалізувати нову модель школи, то є потреба в онлайн-курсах, доступних у навчальних закладах. Така ж справа і з інноваційними університетами.
– Де ти втілюватимеш здобутий у Стенфорді досвід? На теперішній платформі чи це буде окремий проект?
– Це буде новий поштовх для Prometheus, але однозначно щось нове.
Є низка амбітних задумів, однак я хочу спочатку здійснити їх, а вже потім анонсувати
Є низка амбітних задумів, однак я хочу спочатку здійснити їх, а вже потім анонсувати. Можливо, деякі ідеї потребуватимуть кількох років для реалізації, однак є й такі, для яких буде достатньо одного року.
Моя головна ціль – зрозуміти, як ми можемо перенести Україну з ситуації освіти минулого в освіту майбутнього. У першу чергу, мене цікавлять нові моделі шкільної освіти й використання нових технологій у навчальному процесі. Вважаю, що потрібно їхати за кордон, дивитися, де саме зараз назріває прорив і згодом застосовувати найефективніші моделі в Україні.
[Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.]
