В Україні найбільш активними доброчинцями є мешканці Києва та Львова, однак локальні ініціативи більш охоче підтримує місцеве населення. Грошима скидаються на ролердроми, медіа та винаходи. Представники українських сайтів для збору коштів розповіли Радіо Свобода про те, які проекти найбільш охоче підтримують на їхніх ресурсах та як забезпечити фінансування своїй ідеї.
Краудфандинг – форма альтернативного фінансування, яка дозволяє підприємцям, митцям, громадським активістам залучати кошти для своїх ідей від великої кількості людей – часто незнайомих. Про те, хто і які ідеї пропонує профінансувати українцям, Радіо Свобода поговорило з трьома працівниками цієї сфери.
«Спільнокошт»: зібрати гроші на новий телефон не вийде
Дата створення: 2012 рік
Комісія від зібраної суми – 10%
Проект «Спільнокошт» працює на базі платформи суспільних інновацій «Велика ідея». Модератор проекту Катерина Капра розповідає, що «Спільнокошт» орієнтується, перш за все, на інноваційні, культурні проекти, не спрямовані на отримання фінансової вигоди (на противагу, наприклад, проектам на західній платформі Kickstarter, де винахідники заробляють на виробництво перепродажем).
«Останнім часом також почастішали мейкерські (проекти – ред.). Наприклад, назбирали на прототип коробки передач для велосипеда або був проект CyberPonik – це гідропоніка, такий спосіб вирощування рослин, і теж назбирали на прототип», – каже Катерина Капра.
Ті, хто вкладає гроші в проекти на «Спільнокошти» – не жертводавці, а доброчинці, які інвестують у зміни, наголошує співробітниця платформи. Географія фінансування залежить від того, наскільки масштабною є ініціатива.
Мешканці району «Добропільська Ірландія» збирають на громадський простірКатерина Капра
«Бувають проекти глобального масштабу, як, наприклад, проекти «Громадського радіо» або «Громадського телебачення» чи Prometheus, якими, в принципі, з усієї України люди можуть якось скористатися їхніми послугами – послухати радіо чи ще щось. Тоді географія дуже широка. А якщо це якийсь локальний проект – наприклад, зараз у нас на платформі проект із Добропілля, і суть його в тому, що мешканці одного району, який вони називають «Добропільська Ірландія», збирають на громадський простір у себе на районі. Тут, відповідно, більше хвилює місцевих», – пояснює вона.
Успішні проекти, за словами Капри, об’єднує активна промоція: їхні автори поширюють інформацію про свою ідею, залучають друзів (саме найближче коло зазвичай є джерелом близько 30% бюджету), працюють із різними категоріями доброчинців. Тоді як слабка комунікація навіть хорошої ідеї може зірвати збір коштів.
Читайте також: «Екоактивізм в Україні: почати з себе, щоб врятувати планету»
«Стається так, що автори через якісь причини не ведуть активно кампанію, просто публікують проект на «Спільнокошті» і пару постів у Facebook на своїй сторінці роблять, і на цьому завершується вся комунікація. Такі проекти найчастіше не збирають кошти».
Якщо проект не зібрав необхідну суму, доброчинці можуть забрати свої гроші або ж перенаправити їх на підтримку іншого проекту. Втім, можна отримати кошти для своєї ідеї, навіть якщо набрав не всю суму, а 50% чи більше – це так звана модель гнучкого фінансування.
Неналежного рівня проекти – це, наприклад, «збираю на новий телефон» або «схрестити собаку з козою»Катерина Капра
З моменту заснування проекту він отримав 1273 заявки, з них лише 375 відповідали вимогам і були презентовані на сайті. 232 ініціативи змогли зібрати необхідні суми.
«Неналежного рівня проекти – це, наприклад, «збираю на новий телефон» або «схрестити собаку з козою» – всякі бувають. Ну і також проекти без чіткого плану втілення або такі, що суперечать правилам Спільнокошту – релігійні, політичні, комерційні, спрямовані на отримання особистої вигоди», – уточнює Капра.
«Na-starte»: в лідерах Львів і Київ
Дата створення: 2014 рік
Комісія від зібраної суми – 8%
Платформа «Na-starte» не фокусується на чомусь одному, стверджує її виконавчий директор Борис Троян.
«Це і ІТ-інновації – ігри й технології, наприклад, від таких проектів до простих, зі сфери мистецтва, музики, моди. Видання, наприклад. Тобто в нас немає тематик, за якими ми б не могли розташувати проект на платформі», – зазначає він.
Троян розповідає, що збір коштів може базуватись на винагородах доброчинцям – так званий gift-краудфандинг, коли за свою пожертву спонсор отримує товар чи послугу, яку автор планує виготовляти і продавати пізніше. Але цим варіанти не вичерпуються.
Equity-краудфандинг – автор дає спонсорам певний відсоток від організації чи підприємства. В Україні такий краудфандинг зовсім не розвинений, тому що немає законодавстваБорис Троян
«Є equity-краудфандинг – автор дає спонсорам певний відсоток від організації чи підприємства. Наприклад, акції чи роялті від прибутку. Проте в нас в Україні такий краудфандинг зовсім не розвинений, тому що немає законодавства для цього. Тому єдиний варіант в Україні – якраз ось такий ґіфт-краудфандинг», – пояснює представник платформи.
За даними Трояна, 25% проектів на платформі – тобто кожен четвертий – збирають гроші на втілення. Для порівняння він наводить середній рівень успішності в Польщі та Білорусі – близько 17-18%.
Окрім відсотків від прибутку та права отримати продукт раніше і дешевше, ніж звичайні покупці, є й мотивація суто безкорислива – ті, хто вкладається в соціальні проекти, керуються бажанням зробити краще середовище, в якому живуть.
«В нас був проект відновлення та реставрації Підгорецького замку на Львівщині. Дуже багато львів'ян допомагали нам грошима саме тому, що вони дуже люблять цей замок і співпереживають. Тобто люди допомагають, тому що розуміють, що це потрібно і що їхні кошти впливають на їхнє майбутнє, що вони роблять, що необхідне суспільству. Проте, як показує практика, таких людей найменше за все. І кошти, які вони дають при такій допомозі – вони також невеликі, це до 300-500 гривень в середньому», – каже він.
Тоді як ініціативи, що передбачають появу кінцевого продукту, отримують пожертви більшими сумами.
Спільних рис успішних проектів Троян не називає, однак вказує на те, що об’єднує авторів – 40% із них кияни, ще 40% – мешканці Львова.
«У Вінниці в нас було на модерації близько 300 проектів, проте жоден із них не запустився. З Харкова було два-три проекти, які запустились, проте кияни, львів'яни та одесити набагато більше проектів в якості заявок скидають нам на сайт. Також, що об'єднує – те, що вони дуже мотивовані. Більшість людей, які подають проекти, свято вірять, що їхній проект необхідний людству, заслуговує на увагу та може зібрати кошти», – ділиться він.
«GoFundEd»: зміни в освіті
Дата заснування – 2016
Комісія від зібраної суми – 10%
GoFundEd вирізняється тим, що орієнтується саме на працівників освіти та шкільні проекти. Координатор освітніх програм на платформі Олександра Пєтушкова вважає, що інвестування в освіту матиме довготривалий вплив на суспільство в цілому.
«Зараз на платформі 72 проекти, із них, здається, трошки більше від 10 активні, зараз продовжують збирати кошти. Зрештою, в нас досить низький відсоток непрофінансованих, їх близько восьми», – наводить цифри вона.
Як і «Спільнокошт» та «Na-starte», GoFundEd має функцію гнучкого фінансування: набравши 50% від потрібної суми, освітяни мають змогу почати реалізовувати проект, щоб продемонструвати його ефективність. Часто благочинці живуть в тому ж населеному пункті і можуть побачити зміни.
«70% доброчинців, які є по кожному проекту – це безпосередньо громада того міста, селища, в якому реалізується проект. Вони розуміють, що це дійсно може змінити їхнє місто, і надалі їхні діти зможуть в іншому середовищі зростати», – зауважує Олександра Пєтушкова.
Крім того, до підтримки ініціатив долучаються діаспоряни і просто небайдужі.
«Ми нещодавно спілкувалися з одними з доброчинців. Він говорить, що профінансував проект, тому що згадав, що в нього була перша гітара, перші досліди, перша можливість подивитись у мікроскоп, такі якісь речі. Вони згадують, в яких умовах вчилися, і вважають, що зараз необхідно це змінювати, діти не можуть в тих же умовах вчитися», – пояснює Пєтушкова.
Цього року можливість залучати кошти для локальних змін отримали також учні.
«На мою думку, одним із найуспішніших є в цьому ролердром в місті Березівка, ініційований учнем. Завдяки цьому він комунікував і з місцевою владою, збирав довкола свого проекту людей і в результаті будують в місті місце, де вони можуть проводити позаурочний час з друзями, кататись на велосипедах у безпечному місці», – наводить приклад Пєтушкова.
Інший приклад з міста Южне, Одеська область: дві вчительки з української мови, які запровадили нові підходи до навчання у своїй школі в рамках проекту «Переzаваннтажеnnя» і тепер поширюють свій досвід по країні.
За спостереженнями представниці організації, авторів проектів об’єднує бажання підтримати зміни, які передбачає реформа освіти.
«Ми всі розуміємо, що міністерство йде, творить зміни, але вони не можуть ту кількість шкіл охопити швидко. Це не може змінитися в один день. І це дуже довго. Та риса, яка об'єднує всіх – це бажання йти назустріч змінам», – резюмує вона.
