(Рубрика «Точка зору»)
Днями чула одного відомого чеського журналіста, який у коментарі, що стосувався саміту Трамп-Путін у Гельсінкі зауважив, що тема України в переговорах не буде головною, а десь там, на марґінесі, мабуть, про неї згадають. Адже важливішими є Сирія, міжнародний тероризм, Північна Корея, торгівля…
Ось так у центрі Європи сьогодні ставляться до війни на сході України, при цьому ігноруючи пам’ять про тисячі загиблих українців, які віддали своє життя за незалежність своєї країни, ігнорують анексію Криму, що від часу закінчення Другої світової війни є першим фактом порушення територіальної цілісності європейської країни, тобто ігнорують очевидний факт порушення кордонів суверенної держави. На очах мільйонів європейців українці, затамувавши подих, ховають своїх загиблих героїв, тихо на самоті страждають військові вдови й діти-сироти, у пошуках притулку мігрують тисячі кримських татар, яких окупант вигнав із дому.
А Європа це зараховує до проблем другорядних, Європа мовчить, мовчить, як колись у 1933 році, коли Голодомор скував найродючіші в Європі землі. На очах ситої Європи тоді помирали мільйони українців, а Європа мовчала.
Відомий український політолог Ольгерд Бочковський назвав це ставлення «Нової Європи» позицією «морально безхребетною», тоді тільки він, єдиний з усієї Європи, насмілився написати відкритого листа до тодішнього прем’єра Франції Едуара Ерріо про Голодомор в Україні. Але не почули. У Європі панувала тиша політичного нейтралітету, або ж мовчазної підтримки Москви.
Тоді, в роки «кривавих жнив», український поет Олександр Олесь у вірші «Пам’ятай» розповів про Голодомор і про Європу, яка мовчала:
Коли Україна за право життя
З катами боролась, жила і вмирала,
І ждала, хотіла лише співчуття,
Європа мовчала.
Коли Україна криваві жнива
Зібравши для ката, сама умирала
І з голоду навіть згубила слова,
Європа мовчала.
І нині Європа мовчить. Швидше, замовчує. Запроваджені економічні санкції не вирішують проблеми анексії Криму та війни на Донбасі. У країні, яка допустилась агресії і порушень міжнародного права, проводяться світові спортивні змагання, на зустріч з лідером країни-агресора приїжджають президенти європейських країн і дружньо тиснуть йому руку, ігноруючи факт, що в сусідній країні, що межує з ЄС, гинуть вояки й цивільні люди. Україна – держава з потужним людським і інтелектуальним потенціалом – продовжує щоденно втрачати кращих своїх громадян, які хотіли лише одного: жити в мирі на своїй землі.
Шлях до миру в Європі нині веде через Україну, і це мали б почути обидва президенти в Гельсінкі. Сподіваюсь, чеський журналіст висловився не чітко, обидва президенти в Гельсінкі повинні шукати мирного рішення українського питання. Тему закінчення війни на сході Україні й звільнення Криму не можна замовчувати, це як приспане сумління, яке обов’язково прокинеться.
Оксана Пеленська – дослідниця, співробітниця Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
