У Києві біля меморіалу «Стіна народної пам’яті» часто можна побачити літніх жінок, які зупиняються біля чиєїсь фотографії і стоять, втираючи сльози. На світлинах – найрідніші для них люди, сини, які віддали життя за Україну. А чи пам’ятає держава Україна їхні подвиги? Чи адекватну допомогу надає матерям загиблих воїнів? Не завжди, кажуть у деяких родинах загиблих.
«Стіна пам’яті» – відкрито меморіал на честь загиблих в Іловайських боях (фотогалерея)
У вересні 2008 року пірати захопили вантажне судно «Фаїна» біля берегів Сомалі. Серед членів екіпажу було 17 громадян України. Після тривалих переговорів у лютому 2009 року пірати, отримавши викуп, звільнили судно та його екіпаж.
Серед тих, хто брав участь в операції звільнення українських моряків, був полковник Головного управління розвідки Міністерства оборони України В’ячеслав Галва. Вже за рік він звільнився з лав Збройних сил України, але з початком російської агресії проти України поїхав на передову добровольцем, готував бійців різних підрозділів, використовуючи свій величезний досвід. Наприкінці серпня 2014 року В’ячеслав Галва (позивний «Кузьмич») загинув: його автомобіль підірвався на протитанковій міні.
Дотепер до мене звертаються ветерани цієї війни і кажуть: «В’ячеслав добре нас підготував, ці знання врятували нам життя»Олена Галва
«В’ячеслав не міг не піти на фронт. Він – з родини військових. Він склав присягу на вірність народові України. Дотепер до мене звертаються ветерани цієї війни, хлопці з добровольчих батальйонів, і кажуть: «В’ячеслав добре нас підготував, ці знання врятували нам життя». Хлопчики з батальйону «Донбас» завдяки моєму синові вийшли живими з «Іловайського котла»; бійці полку «Азов», які разом зі Славком звільняли Маріуполь, передають його та свої знання і навички наступному «поколінню» цього підрозділу», – розповіла Радіо Свобода мати В’ячеслава Олена Галва.
Втративши сина, вона та її чоловік попервах опинилися сам-на-сам зі своєю бідою: родина живе у Черкасах в будинку, який заселили військові відставники, з них більшість, як каже жінка, «демонструють українофобські настрої». За її словами, не все визначають гроші: є компенсації та пільги від держави, але без фінансової підтримки родинам загиблих бійців надзвичайно складно. Не менш складно без психологічної підтримки, каже Олена Галва Радіо Свобода.
Підтримували нас і дотепер допомагають побратими В’ячеслава, волонтери і родини загиблих бійців. Без цього було б надзвичайно важкоОлена Галва
«Ми з чоловіком поставили «стіну» між сусідами і собою, я кажу про приблизно 90 відсотків наших сусідів. Жили ми у «шкарлупці» свого горя майже два роки, підтримували нас і дотепер допомагають побратими В’ячеслава, волонтери і родини таких самих, як ми, загиблих бійців – батьки, дружини. Без цього було б надзвичайно важко», – визнає Олена Галва.
Схожих випадків є чимало, визнають і чиновники, і волонтери. Як наголошують у Державній службі у справах ветеранів війни, батьки загиблого військовослужбовця, як і загиблого добровольця, мають право отримати статус «член сім’ї загиблого». Рішення про це уряд України ухвалив у вересні 2015 року. На місцях органи самоврядування також мають локальні програми підтримки батьків та вдів загиблих вояків.
Щоправда, у законі України про соціальну підтримку ветеранів АТО та родин загиблих воїнів, у розпорядженнях місцевих органів існує поняття «сім’я загиблого», але воно «збірне» й не уточнює, про кого саме йде мова. Про це в інтерв’ю для Радіо Свобода розповіла керівник громадської організації «Об’єднання дружин і матерів бійців-учасників АТО» Наталка Московець.
Дуже часто буває, поки мати перебуває у депресивному стані, невістка швиденько оформлює на себе усі пільги. В цьому випадку питання можна вирішити тільки через судНаталка Московець
«Нема уточнення – мати це чи невістка, яка розлучена вже давно, але в неї залишилася дитина від військового, котрий загинув. І дуже часто буває, поки мати перебуває у депресивному стані, соціально ізольована, невістка швиденько оформлює на себе усі пільги. І в цьому випадку, якщо мати знайде в собі сили, питання можна вирішити тільки через суд», – каже Москалець.
«Не маємо права залишати матір наодинці зі своїм горем» – Проноза
Але матеріальна підтримка для жінок, які втратили на війні своїх дітей, відіграє важливу, але не найголовнішу роль, додає Москалець. Значно складніше, каже вона, з системною психологічною допомогою, яку має надавати держава. За її словами, така допомога батькам загиблих бійців необхідна, але на державному рівні вона іноді відсутня або ж присутня лише на папері. Як результат – ставались випадки, коли матері, чиї сини загинули та які лишилися сам-на-сам з трагедією, намагались накласти на себе руки.
«Дивіться: відповідно до законодавства та рішень місцевої влади, родина загиблого повинна мати соціальний супровід, який повинні виконувати районні центри соціального захисту. Але не всі міські чи районні центри працюють належним чином, бо ми знаємо такі центри, де навіть немає списку та контактів усіх родин загиблих воїнів. Допомагають цим родинам волонтери, але це здебільшого разова допомога», – каже Москалець.
Мати, яка втратила сина, жінка, яка втратила коханого, як ніхто інший, зрозуміє біль і страждання інших, хто пережив або далі переживає таку трагедіюКатерина Проноза
Психолог Катерина Проноза працює у громадській «Психологічній кризовій службі», яка надає безкоштовну психологічну допомогу учасникам бойових дій та їхнім родинам. За більш як чотири роки бойових дій психологи переконались у результативності допомоги за принципом «рівний рівному», каже вона.
«Мати, яка втратила сина, жінка, яка втратила коханого, як ніхто інший, зрозуміє біль і страждання інших, хто пережив або далі переживає таку трагедію. Також рідні загиблих потребують підтримки з боку свого оточення: родичів, друзів, навіть колег на праці. Ми не маємо залишати матір наодинці зі своїм горем», – роз’яснює Проноза в інтерв’ю для Радіо Свобода.
Юлія Кіреєва, удова загиблого у 2014 році бійця Добровольчого українського корпусу Антона Кіреєва, в коментарі для Радіо Свобода додає: родичі загиблих намагаються триматися купи, підтримувати одне одного, щоб не впасти у відчай і поволі повернутись до звичного життя.
«Мене підтримали мої рідні, допомагали волонтери і жінки, які втратили своїх синів і чоловіків. Підтримали хлопці, які воювали поруч з Антоном на Донбасі. Тепер вже ми намагаємось допомагати і «витягати» з депресії мам, чиї сини поклали життя за Україну. Дивлюся на наших мамочок і думаю: які ж вони гарні, які світлі, і дітей таких же виховали!» – каже Кіреєва.
Щоб лишити спомин про свого чоловіка, Юлія Кіреєва зібрала фотографії, які він робив на передовій у перерві між боями: роботи Антона Кіреєва виставлялись у Національному музеї історії України (виставка «Небо падає»), тепер видано й фотоальбом.
