«Ніхто «Охматдит» приватизувати чи продавати не збирається» – головний лікар

В «Охматдиті» відкрили першу чергу нового корпусу. З кінця квітня працюють відділення ультра-звукової, променевої та магнітно-резонансної діагностики та відділення променевої терапії. Вже зараз відбуваються останні кроки до початку повноцінного функціонування центру служби крові та надсучасної лабораторії для обстеження донорів.

Як зміниться робота головної дитячої лікарні України після відкриття нового корпусу? Що стане з поліклінікою «Охматдит»? Чи вистачає ліків пацієнтам? Про це Радіо Свобода розпитало головного лікаря «Охматдиту» Ірину Садов’як.

– Здали першу чергу нового корпусу «Охматдиту». Що там вже є і що працює?

– Перша черга націлена на діагностику та променеве лікування. Тут розміщено центр радіології, до якого входить МРТ-кабінет, кабінет УЗД та лінійний прискорювач. Лінійного прискорювача та МРТ в нашій лікарні взагалі раніше не було. І це дуже велика проблема, тому що ми діток відправляли на обстеження та лікування в інші лікарні. Часто батьки були змушені йти по приватних кабінетах і платити за це кошти, бо в державних установах наявні черги на МРТ. А обстеження потрібно зробити саме зараз.

Такий МРТ – єдиний серед дитячих лікарень України, що налаштований програмним забезпеченням для діток різного віку, ми можемо робити обстеження навіть новонародженим. Цей апарат повністю відповідає всім вимогам, які ставили наші спеціалісти.

Разом з МРТ-діагностами працюють анестезіологи. Під час МРТ дуже багато маленьких діток потребують анестезіологічного супроводу, ця діагностика вимагає фіксації і відсутності довільних рухів. Тому лікарня закупила в МРТ-кабінет найсучасніший наркозно-дихальний апарат, який нечутливий до магнітного поля.

Завершився останній етап навчання нашого персоналу із закордонними спеціалістами в роботі з лінійним прискорювачем. Оформлюємо всі необхідні технічні документі, сподіваюсь, що за тиждень розпочнемо працювати на ньому.

У цьому приміщенні також працюватиме Центр крові для донорів із унікальним обладнанням. Уже можна побачити роботу донаційних – це кімнати, де беруть кров, що повністю перевірена. Інша частина центру на етапі підготовки – налагоджуємо систему, встановлюємо програмне забезпечення. І тут є лабораторна служба, яка й обстежує донорську кров. Тут нам потрібно дещо більше часу. Ми змонтували все обладнання, але зараз необхідно провести тестування.

– Новий комплекс – це нові робочі місця. Чи знайшли вже медичний персонал?

– Центр крові та лабораторія – це наші працівники, які переїжджають до нового корпусу. Оскільки збільшилася кількість обладнання, то ми також підібрали нових фахівців. До нас прийшли кваліфіковані лікарі, що мають досвід роботи і на МРТ, і на лінійному прискорювачі. Тож можна не хвилюватися.

– Складається враження, що в «Охматдиті» стало більше молодих спеціалістів…

– Я би дуже хотіла, щоб молоді кадри готувалися у відділеннях. Адже лікар створюється не за один день. Хочу віддати належне нашій молоді – вона дуже активна, багато читає, покращує постійно свої знання, володіє англійською мовою, що дуже важливо. Без іноземної мови ти не можеш спілкуватися з колегами з-за кордону, отже, не маєш змоги якісно підвищувати свій професійний рівень.

Я рада тому, що в нас дуже багато підготовлених молодих спеціалістів, які працюють під керівництвом фахових хірургів, педіатрів та інших. На жаль, є такі відділення, у яких молодь є, але її потенціал не використовується. Оперують фахові завідувачі відділення, і на жаль вони є монополістами. Вважаю, що це неправильний підхід.

Лікарня не має таких коштів, щоб відправляти спеціалістів навчатися за кордон. Нам допомагають благодійники. І коли наші фахівці повертаються з-за кордону з палаючими очима, я дуже радію. Бо набагато краще, коли лікарі знають, що потрібно, як розвиватися далі, ніж коли все влаштовує тут, і хай буде ось так. Медицина не залишається на місці, постійно з’являються нові технології, удосконалюється обладнання. І потрібно цим жити, постійно навчатися, щоб ми не стояли на місці.

– Чи з’являться нові відділення? Зараз в «Охматдиті» немає, наприклад, окремого нейрохірургічного, а є ургентної хірургії з ліжками нейрохірургії.

– Так. У нас буде нейрохірургічне відділення на 15 ліжок. Це дуже важливо. Бо кількість діток, які потребують нейрохірургічного втручання та консультації цих спеціалістів, дуже велика. Крім того, наша лікарня приймає політравму, а тут без нейрохірургів неможливо. Зараз робимо все, щоб оснастити їх необхідним обладнанням, бо від цього також залежатимуть можливості лікарні – проведення тих чи інших операцій.

Сподіваємося на другу частину корпусу, яка має відкритися до 2020 року. Там уже передбачене все обладнання, яке необхідне нейрохірургам.

– Проблему логістики вирішить новий корпус?

– Віримо, що так. У нас на сьогоднішній день велика проблема: кілька приймальних відділень. І всі постійно в них не можуть зорієнтуватися. Цей корпус стане справжніми воротами в лікарню. Пацієнт не має сам шукати спеціалістів і бігати відділеннями. Він звернувся на рецепцію і отримав всю необхідну інформацію, його скоординували. Це зручно, тому так і має бути.

Але це не тільки маршрут пацієнта, це й умови перебування. Ті умови, які зараз, – складні та некомфортні. І персоналу, і батькам. Для будівництва нового корпусу було знесено кілька старих корпусів, і ми були вимушені достатньо щільно розміститися.

Зараз ми не маємо достатньо інфекційно-боксованих місць. Там дітки з різними інфекціями, вони потребують відокремлення. Ми чекаємо, коли новий корпус працюватиме повністю. Це даватиме змогу більш якісно надавати медичну допомогу, а пацієнтам знаходитися в комфортних умовах.

– Все ж таки є асоціація, що «Охматдит» – це радянська лікарня. Чи можна вважати появу нового корпусу, такою собі «декомунізацією»?

– Ми вже намагаємося зробити новий корпус за умовами сучасності. Але є моменти, від яких ми не можемо відступити. Також змінюємо відділення екстреної допомоги, щоб воно було більш просторим. Туди щодня поступає дуже багато пацієнтів, має бути зручно і дітям, і лікарям, щоб усіх оглядати.

– Що буде зі старими корпусами?

– Ми зосередимо в нинішньому хірургічному корпусі всі ті відділення, які не будуть представлені в новому корпусі. Крім того, переселяться педіатричне, ендокринологічне, неврологічне відділення. Зосередимо їх на одній територіальній площі.

Звичайно, залишиться неонатологічна служба. У них окремий корпус. Зараз намагаємося підготувати інвестиційні проекти, щоб там можна було зробити капітальний ремонт.

Дуже великий наплив у травматологічний пункт – щодня близько 120 дітей. А ще 90 дітей звертаються на приймальний покій ургентної хірургії. Зараз збільшилася кількість самозвернень батьків. Ми розуміємо, що «Охматдит» заробив собі такий авторитет і тут є більше можливостей надання кваліфікованої допомоги. Тож ми не маємо права відмовити.

Єдине, коли розуміємо, що дитині не потрібна якась високоспеціалізована допомога, просто консультація, тоді ми направляємо в поліклініку, чи за місцем проживання.

– До речі, а яке майбутнє в поліклініки?

– У нас є погодження на нового керівника, яке вже затверджено Міністерством. Це заступник з амбулаторно-поліклінічної роботи. Я думаю, що ми будемо міняти структуру, але сама поліклініка залишиться в структурі лікарні. Не потрібно лякати людей. Там так само працюватимуть спеціалісти.

У поліклініці великі можливості. Там можна зробити і реабілітаційний центр, адже є всі умови для басейну. Він там є, але не діючий. Є непогане відділення фізіотерапевтичне, але його треба осучаснити, бо все застаріле. І на мою думку, Радянський Союз звідти не вийшов. Потрібно вкладати гроші, щоб це зробити, але в бюджеті це не заплановано.

Я би хотіла, щоб частина лікарів поліклініки усе ж таки була допомогою на базі стаціонару. Адже сьогодні ті, хто працюють у відділеннях, витрачають багато часу на консультації, а не проводять потрібні медичні процедури. А так би була допомога спеціалістів з поліклініки, які б консультували і направляли на госпіталізацію, якщо потрібно.

Також ми зараз займаємося інформатизацією поліклініки. На жаль, у нас ще немає достатньої кількості комп’ютерів. Ми вирішуємо це питання, для того, щоб люди мали змогу записатися на прийом без черг, щоб була вся інформація про хвороби пацієнта тощо.

– Чи плануються на місці старих корпусів готелі для батьків або гуртожитки для медперсоналу, як це практикується в європейських країнах?

– Це наша проблема. Є багато діток, які потребують нашого спеціалізованого лікування, але їм не потрібно постійно перебувати в лікарні. Більшість із інших міст, тому ми змушені їх госпіталізувати, бо в батьків немає грошей, щоб знімати житло й залишатися на тривалий період десь поруч із лікарнею.

Тому такі пансіонати або готелі важливі для наших дітей – для онкогематологічних хворих; для тих, кого прооперували з приводу сколіозу, і вони ще мають пройти повторний цикл різних процедур. Також потрібен і гуртожиток для медпрацівників. Багато хто не з Києва. Їм важко постійно їздити, тож вимушені знімати житло, а враховуючи рівень заробітної плати, це важко. Було б зручніше, щоб гуртожиток був на території лікарні. Про це ми зможемо говорити тільки тоді, коли нарешті запрацює весь корпус, переїдуть відділення.

– У новому корпусі заплановано 12 палат-блоків для трансплантації. Це багато навіть для європейського рівня. Це допоможе «Охматдиту» не лише лікувати українських дітей, але й започаткувати медичний туризм: щоб до нас їхали, а не з України за кордон?

– І МОЗ, і держава зараз працює над тим, щоб наші діти не їздили за кордон лікуватися. Щоб у нашій державі створили всі умови, щоб трансплантація кісткового мозку відбувалась саме в Україні.

Коли ми були в Литві, то побачили, що втратили час. Можливо, навіть не маючи нового корпусу, варто було підсилити позиції та вже робити трансплантації, які робляться в усіх країнах Європи, крім нашої. І це незважаючи на те, що в нас є кваліфіковані кадри.

Коли в нас буде гарне обладнання, ми зможемо конкурувати з іншими країнами та лікувати дітей із-за кордону.

– У своїх інтерв’ю ви неодноразово казали, що саме онкогематологічний напрямок – головний для «Охматдиту». Що змінилося в цій сфері?

– На жаль, у деяких підходах щодо забезпечення ліками, роботи з батьками та пацієнтами, нічого не змінилося. І ми мали нещодавно прикрий випадок.

Я завжди намагаюсь аналізувати – чи всього достатньо в батьків для лікування? Уже в цьому році ми провели тендери на 54 мільйони гривень по Національному переліку. Ми були впевнені, що всі заявки, які готували лікарі, відповідають стовідсотковій потребі. Тому що з самого початку ми зазначали – вкажіть усе, що потрібно. І в цьому не мало бути проблеми. Батьки не мали витрачати свої гроші на препарати, які й так закуповує лікарня.

А виявилося, що батьків не інформують про наявність ліків на складах і вони їх закуповують. Ось така байдужість та недбалість лікарів дивує. І, звичайно, будуть застосовані відповідні заходи.

– У Facebook народний депутат Ольга Богомолець зазначила, що «На сьогодні в «Охматдиті» відсутні 24 найменування життєвоважливих препаратів, і ще 4 препарати є в дуже обмеженій кількості, яких вистачить зовсім не на довго»…

– Коли ми побачили відеоролик у соціальній мережі, то дуже здивувалися. Взагалі раніше нам просто сказали, що була розмова батьків із лікарями. Коли я запитала в керівника онкоцентру та завідуючого відділення: «Що трапилося?», то вони відповіді мені не надали.

Ми спілкувалися безпосередньо з батьками, ті сказали, що є проблема в нестачі препаратів, і вони вимушені купляти ліки самостійно. Виявилося, що насправді багато препаратів є на складах лікарні. І це якийсь абсурд. Ліки є в «Охматдиті», а батьки їх купують в аптеках.

Потім з’явився цей відеоролик, і там взагалі були інші назви. Багато з цих препаратів не зареєстровані в Україні, тож державна лікарня не повинна була закуповувати препарати, які не передбачені в протоколах для лікування, або в інструкціях препаратів взагалі не зазначено, що їхнє використання можливо у дітей.

Я не розумію, якщо дійсно є проблема, чому відкрито не сказати про це адміністрації лікарні. Може, батьки хвилюються, якщо пожаліються, то зроблять дитині гірше? Але це неприпустимо.

– А може бути, що лікарі не знали про препарати на складі?

– Замовлення на ліки пише саме завідуючий відділенням. Ми неодноразово проводили нараду та розповідали, що держава покриває 100% забезпечення ліків з Національного переліку. Ми казали, що входить до цього переліку, як розраховувати потребу. Тобто лікарі інформовані. А коли ми подивилися заявки тих завідуючих, хто так гучно висвітлює проблему у ЗМІ, виявилося, що вони навіть не замовляли ліки з Національного переліку, не цікавилися, що є на складі. Але в той же час, вони брали препарати, які замовляли інші відділення. І таким чином, могла з’явитися нестача для інших відділень.

Ми знаємо, що в нас не все гаразд, бо не в змозі забезпечити 100% потребу всього того, що може бути необхідно пацієнту. У різних ситуаціях дитині призначають різні ліки. Наприклад, у пацієнта алергія на протокольний препарат, і йому підібрали той, який взагалі зазвичай не використовували наші лікарі. Цього ж ніхто не передбачить.

– Державного кошту не вистачає?

– Ми – дитяча державна лікарня. У нас немає платних послуг, навіть не існує калькуляції – скільки коштує вилікувати дитину з конкретним діагнозом. Держава покриває заробітну плату лікарів, енергоносії та ліки з Національного переліку. Ті кошти, які вдалося заощадити, ми використовуємо на закупівлю інших препаратів, які призначають лікарі й подають у заявках. Якщо відділенням потрібні якісь ліки, яких ми не маємо, то знову ж таки, завідувач звертається до мене, а ми спільно вже вирішуємо цю проблему з благодійниками. Таким чином ми намагаємося закрити нашу потребу.

Зараз у бюджеті ми маємо 129 мільйонів на ліки: препарати, реактиви, кисень, тощо.

– Уже з’являються «страшилки», що після медичної реформи «Охматдит» буде надавати лише платні послуги. Чи так це?

– Зараз реформа є на етапі первинної допомоги. А все, що стосується вторинної, третинною та спеціалізованої – це у 2020 році. І ось навпаки, мова йде, що не пацієнт сплачує послуги, а держава.

Ніхто не має на меті приватизувати «Охматдит» чи продати його. Це міф! Я це гарантую. Також запевняю, що ми будемо контролювати, які ліки закуповуються та як використовуються. Бо мені соромно, що маючи на складах препарати, постійно закуповуючи необхідні ліки на 54 мільйонів гривень, у результаті – ми примушуємо батьків самостійно купувати препарати.

Це треба подолати. Я знаю, що змін легких і швидких не буває. Це довготривалий процес. Але я бачу, що багато хто з лікарів підтримує зміни, і це важливо.