(Рубрика «Точка зору»)
Влада окупованого Криму вирішила передати у федеральну власність частину острова Тузла ‒ того самого острова, що 15 років тому росіяни намагалися забрати в України, не звертаючи особливої уваги на те, що острів ‒ частина того самого, «братнього» та «сакрального» півострова Крим. І ось почали забирати зараз, по шматочках.
Може виникнути питання: а навіщо? Адже окупований вже весь Крим. І весь Крим «приєднаний» до Російської Федерації та всупереч закону, здоровому глузду, справедливості та історії (і резолюції Генасамблеї ООН) згаданий у Конституції держави-загарбника. Навіщо ж росіянам красти у Криму Тузлу?
У Кремля є розуміння, що Крим російським не залишиться надовго. Так чому б просто не наказати зрадникам віддати хоча б Тузлу?
Відповідь на це запитання, по-моєму, проста: страх окупанта. Точніше, тваринне якесь розуміння, що Крим російським не залишиться надовго, що вкрадене доведеться віддати. Так чому б, поки не пізно, не відхопити у вкраденого Криму все, що погано лежить. Чому б просто не наказати зрадникам (чиновникам, які зрадили свою країну) віддати хоча б Тузлу?
Нічого нового в такій тактиці немає. Формально «радянські» Латвія, Естонія та Литва були такими ж республіками Радянського Союзу, як і всі інші. Але тоді чому після окупації Латвії у неї був вкрадений на користь РРФСР повіт Абрене ‒ зараз Питаловський район Псковської області? Чому після окупації Естонії частина території цієї маленької країни разом з історичним районом Нарви Яанлінном-Івангородом були приєднані до Ленінградської та Псковської областей Росії? Чому після Другої світової війни, коли частина Східної Пруссії, історична Мала Литва, була передана Радянському Союзу, її зробили областю Російської Федерації ‒ хоча з цією республікою вона не мала ні спільних кордонів, ні історичних зв'язків. А з Литвою ‒ мала. Саме там сформувалася літературна литовська мова, саме там народився великий Донейлайтіс, саме там надрукована перша литовська книга та перша литовська граматика. І, тим не менш, Кенігсберг став Калінінградом, а не Караляучасом. У цього знаменитого міста навіть імені російського зроду не було. А литовське ‒ було завжди.
Для Путіна і компанії Крим – це Україна. Вони просто взяли цю територію і її жителів у заручники
Так чому ж? А тому що, думаю, теж боялися. Тому що розуміли, що рано чи пізно доведеться віддати. Так чому б не вкрасти у балтійських країн територію, яку потім можна залишити в Росії? Своєю країною для «кремлівських старців» ‒ щоб вони там не розповідали про «інтернаціоналізм» ‒ завжди була саме Росія. А все інше ‒ колонії, захоплені території, майбутні вороги.
Те ж саме ми спостерігаємо й зараз. Для Путіна та компанії, впевнений, які б казки вони не розповідали своїм вірним підданим, Крим ‒ це Україна. Вони просто захопили цю територію та її жителів ‒ як і Донбас, Придністров'я, Абхазію або Південну Осетію ‒ у заручники. І поки там їхні війська та їхня влада ‒ обкрадають в'язнів. Нічого нового. В Абхазії теж не так давно був територіальний конфлікт із Росією. Придністровців шантажували пенсіями. Осетинів розганяли, не давали їм обрати свого президента під час «Сніжної революції». Донбас просто щодня знищують. А в Криму влаштовують репресії, намагаються зламати кримськотатарський народ і крадуть шматки території.
Окупація є окупація.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал – на сайті Крим.Реалії
