У межах СНД Україна має низку корисних договірних інструментів, від яких не варто поспішати відмовлятись, каже в ефірі «Ранкової Свободи» радник міністра закордонних справ Тарас Качка. Він вважає, що співпрацю України з державами співдружності варто ретельно проаналізувати, аби виявити, які угоди можна розірвати, а які ні. Натомість із припиненням Договору про дружбу, співтовариство і партнерство між Україною та Росією, також відомого як «Великий договір», дипломат не радить зволікати – адже, якщо Київ не розірве цю угоду, вона автоматично подовжиться ще на 10 років.
– Навіщо потрібне саме офіційне припинення участі України в СНД, якщо Україна не є членом СНД, а лише однією з держав-засновниць?
Це помилкова думка, що Україна не була членом СНД. Україна була досить активним учасником СНД, активним учасником багатьох договорівТарас Качка
– Насправді це трохи помилкова думка, що Україна не була членом СНД. Україна була досить активним учасником СНД, активним учасником багатьох договорів, які розроблялись в рамках СНД.
Інша справа, що в нас умови членства були досить специфічні, оскільки ми не ратифікували свого часу статут СНД, а лише угоду про створення СНД. Це фактично єдина така правова специфіка, яка і є причиною того, що в нас дуже часто говорять про те, що як ми можемо вийти з СНД, якщо ми не є членами СНД.
– Тобто офіційно вийти варто? Чи не варто виходити з деяких договорів?
– Це робота спільна – робота виконкому СНД і України. Інша справа – наскільки втрутиться політичний контекст, тому що з Грузією навіть попри те, що там був військовий конфлікт, агресія Росії – все-таки вихід з СНД був доволі цивілізованим. Відносно України можлива інша ситуація, але це вже політика.
У нас є ще питання правової допомоги, дуже гарний договір в рамках СНД, який є дуже важливимТарас Качка
Інша справа – треба розуміти, наскільки інструменти СНД є для нас важливими. Якщо починати аналізувати договірну базу, там насправді дуже багато різних договорів, то я, якщо чесно, коли аналізував би ту договірну базу – окремо від того, що говорила Ірина Луценко, в нас є ще питання правової допомоги, дуже гарний договір в рамках СНД, який є дуже важливим.
В нас є дуже ефективна співпраця в сфері залізниць. Інше питання – що робити з зоною вільної торгівлі в рамках СНД, оскільки де-юре її можна замінити двосторонніми договорами, які знаходяться в так званій «сплячці» – з Молдовою, з Казахстаном, наприклад. Але це все потребує системного прочісування і визначення, де це юридично можливо, де це політично можливо, а де це нам потрібно по суті питання – економічно чи в силу того, що цей інструмент використовується. Тут є різні думки, і дуже багато відомств вважають, що наявні відомчі механізми в рамках СНД є досить корисними і з них виходити не так вже варто й поспішати.
– Ці договори взагалі ще працюють? Повертаючись до тих договорів, що згадувала Ірина Луценко, про транзит – хіба здійснюється транзит, наприклад, українських товарів через територію Росії до інших країн СНД?
– Договірна база на пострадянському просторі двосторонніх, багатосторонніх договорів, СНД, ЄврАзЕС, ГУАМ, тощо – це надзвичайно складне переплетення договорів із різною кількістю держав-учасниць. Навіть в рамках СНД дуже рідко трапляються приклади, коли всі держави-учасниці є членами тої чи іншої конвенції чи договору. Досить часто це обмежене коло держав – п’ять, шість.
– Довкола розриву «Великого договору» між Україною та Росією теж говорять, що є ризики повного розірвання, деякі положення треба залишити. Які саме положення ще діють і варті того, щоб залишитись?
Цього року Україна має так чи інакше вийти з «Великого договору»Тарас Качка
– Давайте виходити з того, що є спільним в усіх точках зору, які лунають в публічному просторі. Очевидно, що цього року Україна має так чи інакше вийти з «Великого договору». Далі розмова йде лише про процедуру – тобто яка формально процедура має використовуватись – і про обсяг відповідно, повністю чи частково. Є ті – в тому числі президент – хто говорить про те, що однозначно треба вийти з низки положень, які стосуються військової співпраці, співпраці в сфері космосу тощо, але при цьому є певні застереження щодо питання територіальної цілісності, кордонів і так далі.
– Щодо територіальної цілісності – як про неї можна говорити, якщо кордони України були порушені агресією?
– Ще в звичаєвому міжнародному праві є принцип, що порушення договору дає дві можливості країни, яка зазнала порушень: або змушувати іншу державу все ж таки усунути порушення – окупацію, неповагу до територіальної цілісності – або розірвати ці договірні відносини. Ми за чотири роки намагались, докладали багато політичних, юридичних, всіляких зусиль, аби змусити Росію усунути порушення. Очевидно, що ми й надалі будемо над цим працювати, але Росія згортає це в якийсь абсолютно нецивілізований тренд.
Ми до 30 вересня теж маємо або мовчки погодитись із продовженням дії всіх або окремих положень, або все ж таки сказати, що, знаєте, в цих обставинах нам ні совість, ні обставини, ні право, ні зухвалість Росії не дозволяють погодитись із тим, щоб цей договір і далі працював 10 років
І тут настає друге питання, дуже важливе – «Великий договір» укладений на 10 років із автоматичним подовженням. Тобто він вже 20 років працює, відповідно, в 1997 році був підписаний, в 1999 році, 1 квітня, набрав чинності, відповідно, в 2009 році, за мовчазної згоди України та Росії, продовжився на наступні 10 років. Мовчазна згода – це теж позиція держави. Це означає, що держава згодна з тим, щоб ці положення і на наступні 10 років діяли між державами. Відповідно, ми до 30 вересня теж маємо або мовчки погодитись із продовженням дії всіх або окремих положень, або все ж таки сказати, що, знаєте, в цих обставинах нам ні совість, ні обставини, ні право, ні зухвалість Росії не дозволяють погодитись із тим, щоб цей договір і далі працював 10 років.
Якщо ми згодні, то це певною мірою – не на сто відсотків, але певною мірою дає право російським політикам – а вони люблять маніпулювати – говорити: от бачите, Україна погодилась із тою територіальною цілісністю, яка існує на сьогодні, відповідно, Україна погодилась із окупацією Криму, наприклад. Впевнений, Жириновський чи Лавров абсолютно спокійно саме так будуть тлумачити, якщо ми погодимось про те, щоб стаття про територіальну цілісність діяла наступні 10 років. Зараз треба думати не лише про те, що зберегти сьогодні, в квітні 2018 року, а й розуміти, яка буде реакція у вересні 2018 року, якщо ми погодимося на те, щоб будь-яка стаття цього договору діяла на наступні 10 років, який це викличе шквал коментарів з боку Росії.
Ранковий ефір Радіо Свобода слухайте і дивіться на YouTube-каналі
