(Рубрика «Точка зору»)
Треба, принаймні для себе, визнати, що намагання Угорщини відкрити на Закарпатті спостережну місію ОБСЄ – це неприхований намір Будапешта принизити Українську державу.
Угорщині, насправді, вже не йдеться про нюанси мовного законодавства і захист прав угорської національної меншини на Закарпатті. Будапешт вирішив, що має силу шантажувати Київ з будь-яких питань. Нам погрожують ігноруванням законів, блокують євроатлантичний процес, фактично не визнають українське МЗС, вивішують угорські прапори на адміністративних установах, провокують невдоволення у місцях компактного проживання угорців. Врешті, нацьковують на Закарпаття ОБСЄ, щоб показати світові, що Україна, мовляв, не здатна самотужки контролювати свої західні території.
Будапешт вважає, що має підстави так діяти. В угорському політикумі існує консенсус щодо так званого українського питання. Більше того, на Закарпатті офіційний Будапешт знайшов собі союзника в особі голови Закарпатської ОДА Геннадія Москаля і Закарпатської обласної ради.
У такій ситуації офіційний Київ реалізує оборонну тактику. МЗС та міністр освіти і науки України Ліля Гриневич терпляче роз’яснюють угорцям мовне законодавство України і червоніють за Москаля й місцевих депутатів.
Однак ця тактика себе повністю вичерпала і не виправдала. Вона не тільки не призвела до позитивного результату для України, але й стимулює Будапешт до нарощування тиску на Київ.
Натомість, на мою думку, ефективнішою може стати тактика несиметричної відповіді.
Оскільки офіційний Будапешт у своїх претензіях до України дедалі глибше залазить в історичне минуле угорців на Закарпатті, стверджує про якусь «велику Угорщину», саме час порушити тему Карпато-Української Держави як державного утворення українського народу на території сучасного Закарпаття у 1938–1939 роках.
У 1939 році у зв’язку із розпадом Чехословаччини на території Закарпаття були проведені демократичні вибори, в результаті яких перемогла партія «Українське національне об’єднання», депутати якої проголосили Карпатську Україну як незалежну державу, ухвалили її Конституцію й сформували основні органи державної влади.
Одразу після цього 100-тисячна окупаційна угорська армія як союзник нацистської Німеччини перейшла кордон і розгорнула каральну операцію на Закарпатті.
Головний бій відбувся на Красному Полі неподалік Хуста, де угорська армія зіткнулася із першим серйозним спротивом.
Упродовж кількох днів «Карпатська Січ» – армія молодої країни, тримала фронт, але сили були нерівні, й українці програли в бою.
Угорщина мала б відповісти за злочини на Закарпатті у 1938–1939 роках
Після поразки на Красному Полі вцілілі підрозділи «Січі» відійшли в гори й продовжували партизанську війну.
Окупаційна ж влада діяла жорстоко, як під час геноциду. За причетність до ОУН чи «Карпатської Січі» – розстріл. Хуст, Тячів і Солотвино перетворилися на концтабори, де українцям відрізали носи й вуха.
На Верецькому перевалі угорці та поляки сотнями розстрілювали наших братів і сестер тільки за те, що хотіли жити в своїй державі.
До речі, січовики-українці стали першими європейцями, які зі зброєю в руках виступили проти нацизму.
А дідусь нинішнього віце-прем’єр-міністра України з питань європейської інтеграції Іванни Клипуш-Цинцадзе – Дмитро Климпуш – був керівником Організації народної оборони «Карпатська Січ».
Сьогодні Угорщина воліє не згадувати цієї сторінки українсько-угорських відносин та своєї ганебної ролі в ній. Тривалий час про це не згадувала й Україна, хоч віднедавна події часів Карпатської України відзначаються на державному рівні.
Здається, що настав час реалізувати наступальну тактику щодо Угорщини, зокрема в питанні історичної пам’яті.
Угорщина мала б відповісти за злочини на Закарпатті в 1938–1939 роках, в тому числі за «Верецьку трагедію». Але для цього МЗС України мало б пред’явити Угорщині відповідні претензії.
Важливим чинником стабілізації українсько-угорських стосунків може стати проголошення правонаступництва сучасної України з Карпатською Україною. Для цього сьогодні існують усі правові передумови.
Адже законом України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті» особи, які брали участь в органах влади Карпатської України (Підкарпатської Русі), включаючи, зокрема, Сойм Карпатської України, уряд Карпатської України, міністерства Карпатської України, місцеві органи влади Карпатської України, а також президента Карпатської України уже визнані борцями за незалежність України у ХХ столітті.
Угорщина має відчувати не нашу слабкість, а нашу силу.
Богдан Червак – голова ОУН
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
На межі Львівщини і Закарпаття відкрили Меморіал Героям Карпатської України
Закарпатці в угорському рабстві. Про це мовчить Будапешт
Операція «Лом» 1938 року. Державний тероризм Польщі на Закарпатті
Україна в час війни і Закарпаття як полігон для ворожих спецслужб
Освіта і мова. Чи виконував Будапешт те, що нині вимагає від Києва?
Чи винна Україна, що закарпатські угорці погано знають українську мову?
