Євген Ярило – один з перших бійців підрозділу військової аеророзвідки, хоча до початку російської військової агресії проти України жодного стосунку до армії не мав. Євгенове життя змінила Революція Гідності: він чергував на блокпосту на в’їзді до Броварів, а потрапивши на Майдан, допомагав виносити поранених. Анексія Криму змусила переглянути життя, зацікавитись сучасними військовими технологіями й отримати нові знання, про що Євген Ярило розповідає Радіо Свобода:
На в’їзді у Бровари хлопці поставили блокпост і перевіряли, щоб на Київ не пройшли автобуси чи машини з «неозначеними» людьми. Подібні пости стояли на під’їздах до Києва і у Бучі, і у Борисполі
– На Майдані готувались до того, що доведеться виносити поранених, але добре, що Боженька за мною, як завше, дивився, й не довелось мені того робити. Диму наковтались, але тоді на це ніхто уваги не звертав, всі тим димом дихали. Ну а на в’їзді у Бровари хлопці поставили блокпост і перевіряли, щоб на Київ не пройшли автобуси чи машини з «неозначеними» людьми. Подібні пости стояли на під’їздах до Києва і у Бучі, і у Борисполі. На броварському напрямку чергували приблизно 15 людей, я їм вирішив допомогти – й під час усіх найбільш трагічних події Майдану був на тому посту. До речі, у Броварах з цього нашого руху сформоване громадське об’єднання, яке донині допомагає поліції, за потреби патрулює вулиці, щоб у місті було спокійно і безпечно.
– А як Ви потрапили до аеророзвідників?
Думав: коли все скінчиться, треба поїхати в Крим. Приїхати і просто руку потиснути хлопцям і сказати, які вони круті
– Анексія Криму дала потужний поштовх. Я спостерігав по телебаченню і у соціальних мережах, як розгортаються там події, пишався мужністю українських військовослужбовців і прикордонників і думав: коли все скінчиться, треба поїхати в Крим. Приїхати і просто руку потиснути хлопцям і сказати, які вони круті. Аж раптом – росіяни загарбують Крим і починаються дивні рухи на Донбасі. Наші блок-пости з-під Києва пересуваються ближче до Чернігова, – а раптом Росія вторгнеться з півночі! Ми з хлопцями такі сценарії прораховували і морально готувались до ймовірної агресії. Я пішов на військовий вишкіл в одному з підрозділів Товариства сприяння оборони (це колишній радянський ДОССАФ). Там згуртувались люди, які розуміли, що від Росії чого завгодно можна чекати і що треба мати певні навички, які за потреби можуть врятувати життя. Я ніколи з військовою справою не був пов’язаний, але є час миру і є час війни. Тож я пройшов вишкіл як волонтер, допомагав цьому підрозділу Товариства, в якому було засновано відділ навчання пілотів безпілотних літальних апаратів (БПЛА – ред.).
– Тобто, спершу Ви набули загальні навички, а по тому вже долучились до аеророзвідки?
– Так. Я з часу Майдану спілкувався з одним із засновників проекту, моїм командиром Володимиром Кочетковим-Сукачем, позивний «Чубака». На превеликий жаль, він загинув у березні 2015 року у зоні АТО.
Ця людина зробила дуже багато для розвитку сучасної армії України, це людина з потужною силою, його ідеї живі, їх втілюють його побратими. Проект з розвитку аеророзвідки розпочинався як волонтерський, але вже більш як два роки хлопці працюють у складі Збройних сил України.
Володимир хотів підготувати кілька кадрів, які зможуть керувати БПЛА, і я планував їхати на передову в якості такого кадру якнайшвидше. Але на полігоні загинув наш побратим Юрій Грачов, ротація відклалась і я потрапив на Донбас уже в січні 2015 року. Це було інакше життя, військове життя, і я розумів, що маю там бути саме там.
– Маю таке питання: від часу Революції Гідності і від початку Вашого військового життя, чи багато Ваших знайомих, сказати б, «відсіялись»?
Коли ідеш на війну, розумієш, що з тобою стануться певні зміни. Наприклад, ти міг їхати на передову алкоголіком, а там перестав пити, і навпаки
– Складне питання, я над ним часто міркую… Я по життю – позитивна людина, під час і після Майдану в моєму житті побільшало людей, з якими я спілкуюсь. Я змінився, як змінюється кожна людина, яка проходить через війну: коли ідеш на війну, розумієш, що з тобою стануться певні зміни. Наприклад, ти міг їхати на передову алкоголіком, а там перестав пити, і навпаки: людина, яка сповідувала тверезий спосіб життя, на передовій починає пити «по-чорному». Іноді у людини, яка потрапляла на фронт, відкривались унікальні військові здібності і ця людина ставала класним військовим, відомі такі випадки. Там чітко розумієш, що означають поняття «захищати свій дім» або «боронити Вітчизну».
– Які Ви ставили перед собою завдання?
– Завданням нашого підрозділу було і залишається донині – втілення сучасних методів ведення війни у ЗСУ. Ну, і таким чином побратими не лише зміцнюють потенціал армії, а й реформують її зсередини, я так вважаю. Їм важко, але підрозділ розвивається.
На мене вплинула смерть побратима – 17 лютого 2017 року загинув наш боєць з Краматорська, з позивним «Примус». На похороні його мати закликала містян, хто прийшов з «Примусом» попрощатись, нам допомагати. Хлопця ховали і під державним прапором, і під прапором червоно-чорним, люди ставали на коліна. І це у Краматорську! Цього року відвідували його маму, їй вручений волонтерський «Орден матері».
– А чим Ви зайнялись, коли вийшли «на дембель»?
– У мене був вибір: піти «під погони», на контракт в армію, або їм допомагати як волонтер. В армії себе не бачив, тож як прийшов волонтером в аеророзвідку, так волонтером і пішов. 2017 року мій брат, який родом з Донбасу і мав свою майстерню татуювання, вирішив бізнес перевезти до Києва – бо опинився поблизу лінії розмежування. Ми свою студію відкрили у серпні 2017 року, я більше займаюся справами, пов’язаними з інформацією і рекламою нашої студії. А мій брат і ще один хлопчина, ветеран АТО, тату набивають. І до нас оце приєднався ще один боєць (у недалекому минулому) – майстер татуажу. Потроху працюємо.
