Чому Росія приховує загибель найманців «ПВК Вагнера» у Сирії?

Уже кілька днів із Сирії надходять повідомлення про те, як був розбитий загін російських найманців, який разом з військами режиму президента Сирії Башара аль-Асада намагався зайняти район провінції Дейр-ез-Зор поблизу Євфрата, що перебуває під контролем «Сирійських демократичних сил». Цифри втрат громадян Росії називають різні, до 100 і навіть вище, але вже достеменно відомо про загибель принаймні п’ятьох найманців з Росії. Серед убитих – Сергій Ананьєв, який воював на Донбасі. 13 лютого з’явилося повідомлення про загибель шостого росіянина. (На час публікації перекладу цього матеріалу на сайті Української редакції Радіо Свобода відомі імена вже не менш ніж восьми загиблих; одного з них упізнали як Володимира Винограденка з Харкова, на псевдо «Апостол», який перед Сирією теж воював на Донбасі проти влади України – ред.) Чому російська влада намагається зберегти в таємниці ці факти? Це обговорюють російський сходознавець Олександр Шумілін, представник сирійської опозиції, доктор Махмуд Аль-Хамза, полковник у відставці, політик Віктор Алксніс (відомий, зокрема, своїми багаторічними виступами з закликами «повернути» Крим Росії, через що йому заборонили в’їзд до України – ред.), заступник голови опозиційної партії «Яблуко» Олександр Гнєздилов.

​

Олександр Гнєздилов: У ситуації, коли вже кілька днів найбільші світові ЗМІ повідомляють про масову загибель росіян у Сирії, а офіційної позиції держави немає, офіційної інформації з цього приводу немає, для будь-якої людини, яка займає посаду голови держави або претендує на те, щоб займати цю посаду, природній обов’язок, моральний обов’язок докласти всіх зусиль до того, щоб ця ситуація була як мінімум прояснена.

​Коли вже підтверджена загибель кількох осіб, підтверджена їхніми родичами, друзями, коли ми знаємо їхні імена, прізвища, а прес-секретар президента говорить, що вони не мають ніякої офіційної інформації, – це говорить про те, що у всій цій ситуації є певне подвійне дно, яке потребує того, щоб бути з’ясованим, суспільство повинно знати, що насправді відбувається в Сирії.

Власне кажучи, ми зараз через цю історію бачимо багато ключів до участі Росії не тільки в сирійській війні, але і у війні в Україні.​

– Як зрозуміти, навіщо ця колона, ці війська рушили на територію, де вони могли отримати, власне, отримали, судячи з усіх повідомлень, дуже серйозну відсіч?

​Олександр Шумілін: Сьогодні вже можна говорити з достатньою мірою вірогідності про те, що це була, судячи з усього, спроба випробувати здатність міжнародної коаліції до опору. Варто думати, ця спроба зазнала невдачі. Рівень обороноздатності, готовності до опору з боку міжнародної коаліції до таких атак із боку асадівських і проасадівських угруповань дуже високий. І це те, що здивувало, до речі, багатьох.

– Усе вирішила американська авіація, так виходить? Літаки артилерійської підтримки, вертольоти і так далі.

​Олександр Шумілін: Американські сили, перераховані вами, поставили крапку. Але самі наземні сили курдів і сирійців дали серйозну відсіч. Тут постає питання, що це було. Судячи з усього, це тестування, апробація можливості прориву через Євфрат на східний берег для того, щоб тишком-нишком проникнути на територію, контрольовану міжнародною коаліцією, щоб захопити цілком конкретні об’єкти нафтовидобутку і виробничий об’єкт нафтопереробки.

Бо зараз для Асада і всієї трійці – Асад, Росія та Іран, – постає досить гостро питання про те, як бути з фінансуванням, із забезпеченням відновлення зруйнованого в Сирії, в цьому випадку частини Сирії, бо ця трійка контролює 55 відсотків території. Джерел для цього немає… Зі зникненням Асада проблема з фінансуванням, відновленням Сирії відповідно в контексті політичного процесу перехідного може вирішуватися без особливих проблем. І арабські монархи Перської затоки готові в цьому взяти участь, аби лише Асада не було в межах Сирії або як мінімум у межах Дамаска, і Євросоюз, і Сполучені Штати, звичайно, Росія, відстоюючи якісь свої зони інтересу і впливу. Але, на жаль, у Росії весь інтерес і вся стратегія зав’язана на Асаді, тому ми маємо те, що маємо.

Віктор Алксніс: Я одним із перших порушив питання про події трагічні в Сирії. Ще чотири дні тому розмістив про це пост, за що зазнав досить серйозної критики.

Я переконаний, що в Сирії відбулося ось що. Оскільки президент Путін, починаючи військову операцію в Сирії, заявив, що наземної операції з участю російських військ не буде, бо це могло позначитися на його рейтингу з точки зору масової загибелі російських військовослужбовців і надходження трун до Росії, то була придумана хитра ідея: а давайте зобразимо, що у нас у Росії є приватна військова компанія.

Хоча у нас немає такого законодавства – це, по суті, найманство, яке у нас у Росії заборонене і передбачає кримінальне переслідування. Але, незважаючи на це, організували таку приватну компанію, яку розмістили в Краснодарському краї, базу, поруч із бригадою спецназу ГРУ. Почали туди вербувати людей, забезпечувати їх, оснащувати і переправляти до Сирії для виконання завдань не тих, які входять у функції приватних військових компаній, – для безпосередньої участі у воєнних діях. При цьому ситуація така, що офіційно їхнє існування заперечувалося.

Виходило так, що в авангарді наступу, як правило, йшли бійці ось цього угруповання «Вагнер». Зараз сталося те, що мало статися. Хоча група «Вагнер» та інші так звані приватні військові компанії російські в Сирії перебувають під повним контролем командування нашого угруповання, але вони вплуталися зараз у цю авантюру. Так, там був присутній, очевидно, якийсь інтерес, пов’язаний із нафтовими полями на лівому березі Євфрата. Я не думаю, що це була особиста ініціатива командування «Вагнера», вони не самостійні, вони отримують завдання і вони його виконують. Але в цій ситуації з’ясувалося, що вони наразилися на сильну протидію, в результаті якої постраждала велика кількість людей.

На початковому етапі війни на Донбасі ні про якого «Вагнера» ще не йшлося, йшлося про російських добровольців, тоді ще не було участі регулярних військ Росії в тих подіях – це березень-вересень. Це дійсно були добровольці, які не оснащувалися Російською Федерацією ні зброєю, ні інструкторами, ні бойовою технікою. Згадайте ситуацію зі Стрєлковим у Слов’янську, коли він буквально криком кричав, що йому нема чим захищати Слов’янськ.

– Через військкомати добровольчий рух? Давайте не будемо казок розказувати…

​Олександр Гнєздилов: Від початку було зрозуміло, що самими ударами з повітря в Сирії для наших військ справа не обмежиться. І навіть якщо ми візьмемо список офіційно загиблих у Сирії наших солдатів і офіцерів, то ми побачимо, що значна частина їх загинула не в повітрі, вона загинула на землі. Це були так звані інструктори, так звані радники, по-різному називалося, але тим не менш, це наші військові, які там воювали, що називається, на землі.

– Як ви сприймаєте нинішній стан у Сирії і дії Росії в цьому регіоні, до чого вони зараз призводять?

Махмуд Аль-Хамза: Звичайно, головне, я вважаю, Сирія зараз постала перед дуже чутливим, складним і серйозним моментом. Росія начебто оголосила, що вона перемогла там, Володимир Путін був у Хмеймімі і сказав, що ми перемогли тероризм. Але стабільності в Сирії немає, політичного рішення ще немає. Швидко, мабуть, і не буде.

На жаль, за сім років підтримки Росією режиму Асада, диктаторського, кривавого, жодного разу не запропонували план рішення і виходу з кризи в Сирії. Росія не пропонувала ні разу, вона весь час пропонує якісь ініціативи або якісь ідеї, щоб захистити режим Асада і залишити його при владі. Зараз американська присутність у Сирії для Росії дуже негативний фактор. Тому що американці, очевидно, будуть капості робити Росії, російській військовій присутності. Може повторитися напад на базу Хмеймім, можуть літаки падати, можуть солдати гинути. Росія там буде захищати себе? Що далі?

– Відносини Сполучених Штатів і Росії і так погані, вони ще погіршаться?

Олександр Шумілін: Питання дуже серйозне, на нього відповіді ніхто не може дати зараз свідомо. Зрозумілим є одне, що і російська сторона намагається стримуватися, і американська. Існує механізм координації з метою запобігання зіткненню в Сирії як у повітрі, спочатку він відпрацьовувався стосовно можливих інцидентів у повітрі, – а тепер він починає відпрацьовуватися на землі, саме на цих точках потенційного зіткнення уздовж річки Євфрат.

Власне кажучи, Росія опиняється у великій пастці, коли в стані занурення все глибше і глибше в сирійську кризу змушена реагувати на різноманітні побічні конфлікти, виклики.

​Віктор Алксніс: Я думаю, остання подія зі знищенням цієї колони – це черговий щиголь по носу нашому військово-політичному керівництву, щоб показати, хто в домі господар, у Сирії, що усі наші хвалькуваті заяви про перемогу в Сирії, про те, що у нас все добре, що ми маємо там військові бази, – все це блеф.

Так, у 2010–13 році ми могли б, коли Асад був більш-менш сильний, вирішити проблеми Сирії в наших інтересах, але в 2015 році повертатися до Сирії було вже самогубство. Потрібна була акція, яка мала відвернути увагу від України, від Донбасу, бо там теж ми зазнали поразки, втратили Україну, здали ту частину Донбасу, яка могла б залишитися під контролем проросійських сил. Тобто скрізь навколо поразки. У цій ситуації потрібна була маленька переможна війна. Путін і його оточення вирішили, що Сирія – це чудовий приклад, де можна цю маленьку звитяжну війну влаштувати, і встрягли.

Піти сьогодні з Сирії ми не можемо, тому що це буде найбільшою геополітичною поразкою Росії. Вести там активну війну ми не можемо, тому що це означає спрямовувати туди наш сухопутний контингент. Через те, що Сирія перебуває за дві тисячі кілометрів від Росії, ми просто не зможемо забезпечити оснащення цього угруповання належними боєприпасами, зброєю, технікою. Тому ситуація дуже складна.

І тут є конкретний винуватець – це наш президент Російської Федерації. Я про це говорив і п’ять років тому, і повторюю зараз. Так ось провал цієї політики, на превеликий жаль, однієї людини привів до того, що моїй країні завдано величезної шкоди. І як тепер ці збитки нейтралізувати або усунути, я, чесно признаюся, зараз поки не знаю.

– Що було б зараз краще для Сирії: щоб Росія скоротила свою військову присутність чи взагалі пішла звідти, або ж щоб б вона на якихось умовах залишилася, можливо, вступивши в цю міжнародну коаліцію разом зі Сполученими Штатами?

Махмуд Аль-Хамза: Я думаю, єдиний шлях для вирішення проблеми в Сирії зі збереженням інтересів Росії – це знайти спільну мову з сирійською опозицією патріотичною, не сфабрикованою. Перший пункт – треба позбутися Башара Асада і його сім’ї. Без вирішення політичного в Сирії не буде стабільності. Треба знайти спільну мову з усіма, і з американцями, і з регіональними сиоами. Виконувати рішення Ради безпеки 2254 і Женеви 2012 року. Треба виконувати міжнародні рішення, які Росія підписала і підтримала, – це єдиний вихід.

Матеріал повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода