Київ – Від розстрілів у Бабиному Яру в Києві та Янівському концтаборі у Львові – до створення «конвеєрів смерті» в Аушвіці й Майданеку. Це технології Голокосту, які у роки Другої світової війни використали нацисти, знищивши близько 6 мільйонів осіб. Як не забути трагедію, як передати пам'ять про Голокост та інші геноциди, котрі прокотились територією України у ХХ сторіччі, нинішньому і прийдешнім поколінням?
У роки «Великої катастрофи» (Шоа), як ще називають Голокост, нацистська окупаційна влада знищила в Україні понад півтора мільйони євреїв, ромів, а також українців, поляків і росіян зі змішаних родин, які не хотіли залишати рідних єврейського походження й ішли за ними у гетто, а звідти на страту. Фахівці Українського центру вивчення історії Голокосту зауважують, що за тих екстремальних обставин люди поводили себе по-різному, незалежно від національної приналежності або соціального статусу.
Люди були в екстремальних умовах, не всі були мучениками й не всі були героями. Були і злочинціАнатолій Подольський
«Люди були в екстремальних умовах, не всі були мучениками й не всі були героями. Були і злочинці. Звідки взялися герої-праведники? Тому що були і злочинці. Тож ми маємо чесно казати про своє минуле. Історія переслідування євреїв під час Другої світової війни показує: влада залякала суспільство і наказувала вбивати людей через їхнє «неправильне» народження», – зауважив історик, директор Українського центру вивчення Голокосту Анатолій Подольський в інтерв'ю для Радіо Свобода.
На його думку, знання про причини й наслідки «Великої катастрофи»
для сучасної України вкрай актуальні, оскільки нині в анексованому Росією Криму та на окупованих територіях Донбасу людей карають за національною ознакою, як це було у роки Другої світової війни.
Військовий конфлікт з Росією на сході, анексія Криму – це наслідки того, що люди не вивчили урокуАнатолій Подольський
«Військовий конфлікт з Росією на сході, анексія Криму – це наслідки того, що люди не вивчили уроку, що людям малювали картину Другої світової війни тільки з одного боку, в тому числі й історію Голокосту. Ми маємо чесно визнати: Голокост – це історія сусідів, коли люди мали щодня робити вибір, хоча вибору не було, коли тоталітарна влада все зверху донизу контролювала, коли люди були залякані», – наголошує Подольський.
Він також додає: пам'ять про Голокост, як і про інші трагедії, які спіткали Україну в минулому сторіччі, має бути дієвою. Ще живі ті, хто пам'ятає ті часи, і ще можна розшукати братські могили загиблих і у час Голодомору, і у воєнні лихоліття, і у роки Шоа. Необхідно записувати ці спогади і, по можливості, дослідити могили, зауважують вчені.
Так, кілька років тому в Острозі був створений Єврейсько-український релігійно-культурний центр «Яхад»: його активісти шукають місця поховань жертв Голокосту, а часто знаходять і могили жертв інших трагедій. Кілька років тому пошуковики знайшли 5 місць поховання євреїв, розстріляних у роки Голокосту (усього – близько трьохсот тіл) поблизу одного з сіл Рівненщини Братські могили були розташовані у складному місці, перепоховати останки не вдалось – тож над могилами встановили пам’ятний знак жертвам Голокосту.
Пошукові групи центру «Яхад» також знайшли й зробили опис могил жертв Голокосту у місті Буськ на Львівщині. Про це Радіо Свобода розповів один із засновників центру, боєць Української добровольчої армії (під керівництвом Дмитра Яроша) Макс Верховський.
«На Рівненщині, на Хмельниччині нам відомі місця, де поховані бійці УНР та вояки УПА, ми знаємо, де шукати братські поховання євреїв – жертв Голокосту. Там повсюди роботи вистачить років на 50, але на це потрібні чималі кошти, яких у нас немає. Тож робимо те, що можемо, добре, що маємо підтримку місцевих – і влади, і громадських активістів», – розповідає Верховський.
Музеї й школи – «інформатори» знань про Голокост та інші трагедії
Знайдені ж під час розкопок речі, після опису та досліджень науковців, здебільшого передають музеям, які останнім часом українці намагаються перетворити на своєрідні просвітницькі центри для передачі знань про минуле нинішньому і прийдешнім поколінням.
Велику роль у справі поширення знань про Голокост, його уроки відіграють освітяни. Часто саме вони починають цю роботу зі збереження або й встановлення єврейських могил, повернення історії євреїв до історії своїх міст та сіл. Дослідники Голокосту розробили для освітян «Путівник для вчителя», в якому зібрані навчально-методичні розробки для віртуальної виставки по Бабиному Яру. До того ж, фахівці Українського центру вивчення історії Голокосту, Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума», інших наукових центрів проводять семінари і конференції для науковців та освітян, які, у свою чергу, використовують отримані знання та власні наробки у школах на уроках історії.
Серед цих освітян і вчителька 53-ї середньої школи з Миколаєва Катерина Данилова, яка упродовж десяти років проводить «Урок пам’яті» у селі Богданівка на Миколаївщині, де у роки Голокосту були розстріляні близько 50 тисяч євреїв та людей інших національностей.
Ми з учнями говоримо про те, що Голокост не є лише трагедією єврейського народуКатерина Данилова
«Ми живемо на Миколаївщині, цей край має пряме відношення до трагедії Шоа. Намагаюся організувати роботу по таких напрямках: перший – це спілкування з очевидцями. Крім того, ми проводимо семінари і для освітян, і для учнів у Богданівці. Ми з учнями говоримо про те, що Голокост не є лише трагедією єврейського народу, це спільна трагедія усіх народів в Україні. Тож ми наводимо відповідні приклади і зустрічаємося з очевидцями. Нам ця тема стає дуже близька», – зазначила Данилова у розмові з Радіо Свобода.
Науковці й освітяни переконані: історію Голокосту необхідно викладати як складову частину історії України.
