Дві третини (67%) українців хочуть бачити в політиці нових лідерів, але лише 19% вважають, що такі наразі є. Такі дані наводять автори спільного дослідження Фонду «Демократичні ініціативи» імені Кучеріва та Центру Разумкова. Директор соціологічної служби Центру Разумкова Михайло Міщенко зазначає, що Україна традиційно не задоволена своїми політиками, тому що вони не здатні виправдати високі очікування виборців. А співробітник Інституту соціології Національної академії наук Олександр Шульга зазначає, що стара політична система не надто сприяє новим обличчям.
Високий попит на нових політичних лідерів не нове явище для України, каже заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова Михайло Міщенко.
«Наші громадяни не задоволені наявними політичними лідерами і постійно хочуть оновлення, нових політичних облич. Таке явище спостерігається вже давно, мабуть, понад десятиліття, можливо, навіть від самого початку проголошення незалежності».
Водночас соціолог вказує на те, що в українському суспільстві бракує соціальних ліфтів, які б дозволяли новим людям прокладати шлях у політику. Крім того, українці вже мають достатньо сильне упередження щодо політичних діячів як таких.
Коли ставимо в цей список Вакарчука і Зеленського – в них теж рейтинг довіри є негативним, вони як би потрапляють в погану компаніюМихайло Міщенко
«Коли ставимо в цей список Вакарчука і Зеленського – в них теж рейтинг довіри є негативними, хоча й не настільки, як в інших політиків. Мені здається, це пов’язане лише з тим, що ми включили їх в один список із політиками. Тобто якби ми запитали «Як ви ставитеся до Вакарчука і Зеленського як до людей», можливо, в них рівень довіри був би і вищий. Вони як би потрапляють в погану компанію», – пояснює Міщенко.
Він додає, що для більшості країн характерно, коли виборці втрачають довіру до політика після його приходу до влади, однак Україна є лідером за показником недовіри до політиків загалом.
Політики перебувають не в авангарді, а в ар’єргарді соціальних змінМихайло Міщенко
«Очевидно, це пов’язано з тим, що рівень вимог наших громадян до політиків, рівень очікування змін дуже високий. Політики не встигають за цими соціальними очікуваннями. Можна сказати, що політики перебувають не в авангарді, а в ар’єргарді соціальних змін», – вважає експерт.
Політолог Володимир Цибулько тієї ж думки, що українці постійно хочуть змінювати політиків і бачити нові обличчя.
Українські громадяни дивляться на політика, як на непорозумінняВолодимир Цибулько
«По суті, українські громадяни дивляться на політика, як на непорозуміння в своєму житті. Тобто, вони не бачать в політикові інструмента для себе, для досягнення своїх особистих цілей, тому й постійний запит на нові обличчя. З’являється нове покоління, приходять у політику кожні 3-5 років. Хорошого майстра чи хорошого зубного лікаря, громадянин не спішить міняти, а політика чомусь хочеться весь час міняти, хоча міняти треба політику, а не політиків», – коментує Цибулько.
Науковий співробітник Інституту соціології НАНУ Олександр Шульга розповідає: його установа також часто проводить опитування щодо наявності нових лідерів і теж фіксує, що респонденти таких не бачать. На його думку, причина такого становища системна.
Коли у нас в країні «какократія», влада найгірших, вона створює систему. Якщо ти не вписуєшся, ти просто не йдеш даліОлександр Шульга
«Коли в нас у країні «какократія», влада найгірших, вона створює систему. Якщо ти в цю систему не вписуєшся, ти просто не йдеш далі, ти не потрапляєш у цей тираж, в істеблішмент, не потрапляєш до інформаційних ресурсів і потоків, які роблять тебе медійною і впізнаваною особою», – каже Шульга. Крім того, частину провини він покладає і на пасивність суспільства та нераціональність виборців.
Однак соціолог сподівається на поступову зміну ситуації, зокрема завдяки політиці децентралізації.
Головне, чим вони повинні перейматися, не що сказав Порошенко про Тимошенко, а що в їхньому районі не побудована дорогаОлександр Шульга
«Я дуже сподіваюся, що ця реформа від формальної частини буде переходити на сутнісну, якісну, і в першу чергу через залучення самих громадян до ухвалення рішень, через усвідомлення ними, що вони дійсно за це відповідальні, за стан хоча б у своєму населеному пункті. Що головне, чим вони повинні перейматися з сусідами, не що сказав Порошенко про Тимошенко чи Ляшко про Гриценка, а що в їхньому районі не побудована дорога, і за це відповідає той чи той депутат чи голова райради», – зазначає він.
Водночас слабкість українського громадянського суспільства, на переконання Шульги, в ситуативності.
На Майдані – це були горизонтальні зв’язки, абсолютно неформальніОлександр Шульга
«Те, що відбувалося на Майдані, – це були такі горизонтальні зв’язки, абсолютно неформальні, спонтанні, і дуже мало з них інституціоналізувалися й стали такими організаціями, які діють постійно. Звісно, якщо буде в них потреба, вони знову виникнуть, але це також потребує часу».
Михайло Міщенко вбачає якісну відмінність Революції гідності від Помаранчевої революції саме в тому, що українці стали менш пасивними, менше делегують захист своїх інтересів владі.
Особливої надії на нову владу навіть ті, хто за неї голосували, не покладалиМихайло Міщенко
«Особливої надії на нову владу навіть ті, хто за неї голосували, не покладали. Вони більше пов’язували можливі зміни зі власною активністю. Тобто в нас значно менше стало патерналістського очікування і люди все більше покладаються на власні сили», – переконаний Міщенко.
Хоча осередки активістів ще не породили нових лідерів, визнає він, це ще може статися в майбутньому.
«Я думаю, що саме громадянське суспільство, його активність може породити нових політичних лідерів. Інших механізмів я не бачу», – зазначає соціолог.
Ранковий ефір Радіо Свобода слухайте і дивіться на YouTube-каналі:
