Київ – У двадцятих числах січня українці згадують «кіборгів» – захисників Донецького аеропорту. Героїчна оборона тривала упродовж 242 днів; 21 січня 2015 року командування ухвалило рішення відвести українських військових із території летовища. За різними даними, при обороні ДАПу загинули за весь період понад двісті воїнів (лише 18–21 січня, унаслідок підривів терміналу, загинули 58 бійців). Про останні, січневі дні оборони летовища Радіо Свобода розповів доброволець батальйонів «Шахтарськ» та «ОУН» Андрій Васькін – учасник боїв за метеостанцію ДАП (позивний «БТР»).
– Улітку 2014 року я у складі «Шахтарська» трохи повоював у тих місцях, сказати б, ознайомився з уже знаменитим селищем Піски на околицях Донецька. Тоді бої в аеропорту були доволі серйозні, але я і гадки не мав, що потраплю «на крайню точку», чи то на «околицю» Донецького аеропорту – на метеостанцію, – пізніше, у розпал зимових боїв. Це сталось 26–27 грудня 2014 року, я був у складі добровольчого батальйону «ОУН», у районі Пісків ми з побратимами та з військовослужбовцями виконували бойові завдання.
Аеропорт і околиці постійно перебували під обстрілами, прориватись туди вдень – вірна загибель. Тож дочекались ночі, і нас завели на метеостанцію
А десь 5–6 січня 2015 року військове командування сектору запитало, чи хоче хтось із бійців добровільно їхати в аеропорт на метеостанцію. Я і ще кілька бійців зголосились: далі ми дочекались ночі – бо аеропорт і околиці постійно перебували під обстрілами, прориватись туди вдень – вірна загибель. Тож дочекались ночі, і нас завели на метеостанцію.
– Хто з вами туди поїхав?
– Це був зведений підрозділ: з батальйону «ОУН» нас було п’ятеро, були хлопці з «Правого сектору», бійці з 80-ї та 93-ї бригад і третього полку спецназу. Всі – професійні, всі патріоти, всі чітко виконували свою роботу і добре розуміли, що, як би то не було, для кожного з нас метеостанція ДАП може стати останньою земною домівкою. Ми, тобто наш зведений підрозділ, встояв. Ми не мали права не встояти – ми прикривали вивезення поранених «кіборгів», а коли бойовики підірвали новий термінал, метеостанція стала чи не останнім форпостом оборони Донецького аеропорту. Пізніше волонтери зняли фільм про метеостанцію та її захисників, аж не віриться, що це все відбулось насправді.
– Чи належним чином вас забезпечили боєприпасами, медикаментами, продовольством?
Коли станцію противник оточив з трьох сторін, а паралельно розстрілювали наших хлопців, котрі у терміналі засіли – тоді було гаряче
– Зброя у нас була та, що нам її видали при виході на бойові завдання раніше, точніше, все було з того, що передавали добровольцям. У військових у цілому теж проблем не було зі зброєю та набоями. Гірше, що на метеостанції ми мали проблеми із зовнішньою підтримкою: коли станцію противник оточив з трьох сторін, а паралельно розстрілювали наших хлопців, котрі у терміналі засіли – тоді було гаряче. Нас тоді врятував коригувальник вогню з 80-ї бригади: він вийшов на артилеристів, і ті відкрили вогонь – фактично гатили впритул до нашої позиції, але противник відійшов, і нам вдалось відбити ту атаку.
– Якщо це не секретна інформація, то хто був коригувальником?
– Це Максим Грищенко, позивний «Прокурор».
– Як довго тривала ваша ротація?
Досі згадую, як ми витягали з приміщення і завантажували залишки БК (боєкомплект – ред.), а ще п’ятьох бійців «Правого сектору» завезли у селище Тоненьке
– Ми залишили метеостанцію 19–20 січня, після того, як бойовики підірвали термінал, там загинули більш як п’ятдесят наших побратимів. Після знищення терміналу противник кинув на метеостанцію свої танки, яким допомагала артилерія. Ми встигли вивезти людей і боєприпаси, я досі згадую, як ми витягали з приміщення і завантажували залишки БК (боєкомплект – ред.), а ще п’ятьох бійців «Правого сектору» завезли у селище Тоненьке. Вони у джипі лежали тихенько, а коли дорогою до селища нас з мінометів обстрілювали, вони раптом пожвавішали і почали вимагати, щоб ми їх висадили, а я їм «командирським» тоном відповів: «Тихо мені лежіть! Я вас маю доставити до місця дислокації». У ті дні почалась відлига, і ми постійно якимсь болотом їхали, і як міна розірветься чи попереду, чи позаду, чи то збоку – відразу машина вся брудна, як і весь її екіпаж.
– Що ще запам’яталось?
Коли термінал бойовики підірвали, поранені «кіборги» туди до нас виходили і ми кількох хлопців вивезли
– Метеостанція – вона ж не на самій території летовища, а поруч. І коли термінал бойовики підірвали, поранені «кіборги» туди до нас виходили і ми кількох хлопців вивезли. То хтось із них «дорогою життя» цю місцину назвав. До речі, з тієї п’ятірки бійців з батальйону «ОУН» всі вийшли живими, живі досі, далі боронимо Україну. Я, правда, хоч і не поранений, але пару контузій у районі метеостанції отримав. А поранених у ті останні дні оборони аеропорту багато було, їх вивозили і військові, і медики-волонтери.
– На вашу думку, чи варто було так довго, ціною життів і здоров’я українських бійців, утримувати аеропорт?
Я не професійний військовий, тож я особисту точку зору висловлю: можна було б ризикнути і бодай глибше у Донецьк зайти, або ж розширити територію, підконтрольну Києву, довкола летовища
– З одного боку, утримувати такий стратегічний об’єкт було варто, бо це не просто летовище, а один із входів до Донецька. Але, з іншого боку, ми так і не використали це його розташування як плацдарм для просування вперед. Тобто Україна продемонструвала героїзм своїх воїнів та готовність боронити свою територію – але не ризикнула вже окуповану її частину звільнити. Звісно, я не професійний військовий чи аналітик і тим більше я не дипломат, тож я вам свою особисту точку зору висловлю: можна було б ризикнути і бодай глибше у Донецьк зайти, або ж розширити територію, підконтрольну Києву, довкола летовища.
