​Треба щоранку прокидатися і чистити свій автомат – Сеітаблаєв про «кіборгів» у фільмі та житті

7 грудня цього року на екрани України виходить художній фільм «Кіборги» Ахтема Сеітаблаєва. В ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода режисер зауважив, що стрічка – не просто про захисників Донецького аеропорту, це фільм «про нових людей нової України». Сеітаблаєв впевнений, що картину побачать і в Криму. За словами кіномитця, він отримує з анексованого півострова тисячі листів підтримки. Сеітаблаєв також порівняв зйомки «Хайтарми» і «Кіборгів», розповів про ставлення до тих багатьох людей, які не бажають чути про війну на Донбасі, й пояснив свою участь у телевізійних талант-шоу.

​

Олександр Лащенко: Ну що ж, зрозуміло, привід який – 7 грудня. Виходить на екрани Ваша робота, пане Сеітаблаєв – «Кіборги», де Ви були режисером. Зітхаєте, можливо, з полегшенням чи, навпаки, ще більше емоційного напруження в очікуванні, який буде результат перегляду глядачами?

– Завжди є хвилювання. Звісна річ. Тому що історія для мене особисто дуже важлива. Я знаю, що для всієї нашої команди дуже важлива. Маю сподівання, що також хвилюються й наші консультанти, ті люди, яких сьогодні доволі часто називають «кіборгами». Хоча вони самі не полюбляють цю назву. Але це такий вже загальновідомий тренд. Маю сподівання, що наше хвилювання перетвориться в радість від того, що кіно вдалося. Дуже хочеться в це вірити. І дуже мрію про це.

– 7 грудня – Київ і... Які міста України? Всі? Чи більшість?

– Насамперед ми робитимемо таку низку допрем’єрних показів. Почнемо 26 листопада з міста Маріуполь, потім буде Запоріжжя, потім Дніпро, потім Львів, потім, якщо я не помиляюся, Івано-Франківськ, Тернопіль. Принаймні, ми про це говоримо, і наш дистриб’ютор, я знаю, робить все можливе для того, щоб у кожному місті України була можливість подивитися наше кіно.

– І в Києві саме 7 грудня? Яка дата?

– 6 грудня буде відкриття. Будуть одночасно дві прем’єри за запрошеннями в основному. Це буде в кінотеатрі «Україна», також у кінотеатрі «Блокбастер», «Планета Кіно». Там буде у декількох залах – 6 грудня. А офіційний реліз – так, 7 грудня.

– Автограф-шоу буде від Вас, від Ваших колег по зйомках?

– Ми будемо разом з командою. Будуть актори, будуть бійці.

– Самі «кіборги» будуть?

– Так-так, звичайно.

– Звісно, розповідати перед прем’єрою зміст фільму – це невдячна річ і не треба цього робити – спойлерити. Але зрозуміло, про кого йдеться. Про захисників Донецького аеропорту. Тих героїв, подвиг яких зовсім поряд у часі. Пане Сеітаблаєв, а Ви грали роль чи тільки режисер?

– У мене там є такий досить невеличкий епізод лікаря-хірурга. Але він при монтажі, принаймні зараз, не увійшов.

– Хоча від Вас це залежить, так?

– Ну так, залежить від мене. Але, розумієте, якщо ти там береш якусь лінію, то її треба вести й далі. Якщо з’являється персонаж і потім цього немає продовження, тому треба вирішувати, чи залишати, чи ні.

– На відміну від «Хайтарми», де Ви зіграли головну роль.

– У «Хайтармі» була зовсім інша ситуація. Тому що це через персонажа, якого я грав, через Амет-Хана Султана розповідається, власне, вся ця історія.

– Наталія Ворожбит – автор сценарію. Хто виконував головні ролі?

– Українські артисти. Деякі з них вже відомі, деякі, скажімо так, не досить ще відомі. Але сподіваюся, що після «Кіборгів» їх імена будуть, принаймні, більш відомі широкому глядачу. Це артисти і з київського Театру драми і комедії на Лівому березі, це і актори з театру на Подолі, це і актори з Херсону, з різних місць України. Взагалі хочу сказати, що я вже вкотре переконався в тому, що у нас дуже талановиті люди, тому що на п’ять основних, головних ролей були проби, приїжджали актори з усієї України. Приблизно 150-160 акторів приїжджало до нас на проби. Таким чином ми залишили тих, хто потім вже знімався.

– Кіно – дороговартісна річ. Як вдалося з фінансуванням вирішити питання?

– По-перше, це допомога держави. Тому що це – 50% від бюджету фільму. Також допомагали нам не фінансово, але своїм сприянням Генштаб ЗСУ, Міноборони, деякі державні діячі, як, наприклад, В’ячеслав Анатолійович Кириленко та Євген Миколайович Нищук.

– Довелося залишити Донецький аеропорт українським воїнам. Хоча загалом війна триває і ще до перемоги агресора – ой, як далеко. Невідомо, якою буде фінальна фаза цієї війни загалом.

– Чому ж невідомо? Відомо! Ми переможемо. Наш фільм за своїм жанром – це військова драма. І деякі з героїв – так, загинуть. Але я стверджую, що наше кіно життєствердне. Там багато гумору, там багато того, що дарує надію. Там багато того, чим можна і треба пишатися. Там багато сподівань. Так, там багато болю, там багато розмірковувань, там багато діалогів про все те, про що ми говоримо тут, у мирному житті, один з одним. Але насамперед це кіно для молоді. Воно життєствердне, воно про надію і воно про переможців. Це кіно про нових людей нової країни. Це народження нового епосу.

– Пане Сеітаблаєв, одна справа (знову ж таки події дуже трагічні) – депортація кримськотатарського народу, але це була історія все ж таки, а зараз ця історія розвивається – ця війна. Що було важче знімати: «Хайтарму» чи цей фільм?

– Важко порівнювати. Тому що у «Хайтармі» були свої такі особливі речі. Коли у тебе на знімальному майданчику 1,5 тисячі людей, переважна більшість яких це люди літнього віку. Саме вони колись пережили депортацію. Тоді вони, звісно, були дітьми. Те натхнення і та готовність допомогти у створенні фільму, з одного боку, дуже допомагала, а з іншого боку, накладала велику відповідальність, тому що було цілком зрозуміло (це відчувалося навіть в атмосфері на знімальному майданчику), як важливо для цих людей бути тут зараз і допомагати, і, звісна річ, як важливо нам зняти так фільм і зробити його таким, щоб потім не було соромно ані нам, ані цим людям.

З фільмом «Кіборги» є схожість в контексті відповідальності. Тому що ми намагалися і, я сподіваюся, нам вдалося це зробити, зняти чесне кіно, зняти кіно про людей, яким болить те, що відбувається взагалі. Вони (я маю на увазі наших бійців) не люблять розмовляти, власне, про війну. Вони люблять говорити, розмірковувати, мріяти про світ, в який вони повернуться, про світ, в якому вони хочуть жити, про країну, яку вони хочуть залишити своїм нащадкам, своїм дітям – таку, в якій буде комфортно жити кожному з них.

– Ви знімали цей фільм і, звісно, кожен день якісь події відбувалися і на Донбасі, й не лише на ньому. Ви, наскільки я знаю з преси, присвятили Аміні Окуєвій, яка загинула недавно – вже, мабуть, коли зйомки завершилися, і Ви готували до прем’єри картину...

– Знімальний період закінчився наприкінці квітня місяця цього року. А з Аміною, яку я дуже поважав і поважаю, тому що якось не віриться в те, що її вже немає. Ні, вона є, вона просто кудись ... поїхала. У трейлері стрічки більше зрозуміло саме змістовна частина того, про що, власне, ми зняли фільм. Так от, так сталося, що зранку, коли я дізнався про цю трагедію з Аміною, у нас вже був запланований вихід реліз-трейлера. Ясна річ, це було моє особисте рішення, це моя шана і данина пам’яті Аміні, яку я знав, з якою я дружив. Тому я від себе написав, що саме реліз трейлеру присвячую їй. Так само, як і фільм як Аміні, так і кожному з тих, хто кожного дня робить для того, щоб ми врешті-решт отримали ту країну, про яку мріємо.

– Пане Сеітаблаєв, я Вам дякую і за це інтерв’ю, і за те, яке Ви дали у лютому 2015 року. Можливо, Ви пам’ятаєте, так само сиділи поряд зі мною у програмі «Суботнє інтерв’ю».

– Так.

– Тоді рівно рік був після початку окупації Росією Криму, а скоро буде вже чотири роки... Час минає швидко, стрімко. І тоді, і в інших інтерв’ю Ви не втрачаєте оптимізму, не зважаючи на весь драматизм ситуації, те, що роблять з вашим народом, рідним народом окупанти, ті, хто здійснив анексію. Ви не втрачаєте оптимізму, наскільки я можу судити?

– Ні!

– Підтримуєте зв'язок зі своїми знайомим, рідними, можливо, хто залишився в анексованому Криму...?

– Так, звісно.

– Якщо це можна розповісти зараз в ефірі Радіо Свобода, який їхній настрій? Що вони розповідають зараз?

– Непросто їм. Непросто, тому що зазвичай кажуть, що сама атмосфера доволі гнітюча. І те, що кожного ранку щось відбувається недобре з їхніми сусідами, з тими, кого знають, або ж не знають, не додає оптимізму в контексті того, що окупаційна влада якось, мабуть, навчиться, принаймні хоч трохи, вести себе по-людськи, а не так, як колись нацисти робили на окупованих територіях. Але розумієте, чим сильніший такий прес, тим сильніша відповідь, навіть якщо вона й мовчазна. Тому що говорити вголос – це наражати себе на небезпеку. А вони (окупанти – ред.) цього чекають, тому що вони якраз найактивніших людей, найдієвіших у першу чергу затримують. Тому у наших розмовах я прошу тільки одного: ви збережіться, будь ласка, збережіться, тому що це найголовніше зараз.

– Вони зможуть побачити Ваш фільм «Кіборги»?

– Сподіваюся, що так. Якщо кожного дня це дійсно, маючи дуже велику мотивацію, робити, то цей термін щодо повернення окупованих територій можна значно скоротити. Але ж ми добре розуміємо, скільки ще багато так званих «консерв», наскільки багато тих людей, для кого війна, така ситуація є дуже вдалим ґешефтом.

Що робити? Я також розумію, що ми всі живемо в такий час, коли дуже непросто, як на кораблі, коли довго ходить в морі, є такий наріст із різноманітних організмів, які заважають кораблю швидко рухатися. І тому так, ми зараз усі переживаємо такі часи, коли з величезними зусиллями звільняємося від радянського минулого, від системи корупційної. Так, повинен минути час. Я просто хочу вірите в те, що це не забере так багато часу, тому що його у нас немає. Нам потрібно рухатися швидше.

– Пане Сеітаблаєв, Ви сказали – «консерви». Про це, до речі, говорять ті ж самі «кіборги». Мої колеги з Радіо Свобода часто у них беруть інтерв’ю. Ті, хто (слава Богу) вижив після того, що відбувалося в Донецькому аеропорту. І вони теж дуже емоційно реагують на те, що тут, в тилу України, відбувається – і про ті ж самі «консерви», і про те, що пересічні люди, на їхній погляд, багато хто, не всі, не хочуть чути, що там триває війна. Незважаючи на всі оголошені так звані «перемир’я», майже щодня поранені, якщо не загиблі.

– Так, у розмові з бійцями дуже часто я чую про те, що йде не так, біль такий є з приводу того, що, дійсно, є такий прошарок, доволі немаленький, людей, для яких війни нібито немає. Так, на жаль, це так. І вони теж це розуміють, бійці, як і Ви підтверджуєте. Але один із них, коли я йому таке саме питання поставив, а що ж робити, що з цим робити, то він сказав: знаєш, я щоранку просинаюся і продовжую чистити свій автомат. Я зрозумів, що так, ми живемо в таких умовах. І як з цим боротися? Мабуть, з цим боротися не треба. Просто треба щоранку прокидатися і чистити свій автомат. Врешті-решт ця синергія кожного з нас, тих, кому болить, мабуть, перетвориться у те, що ми будемо нібито «заряджати» всіх оточуючих поруч із нами.

– Пане Сеітаблаєв, те, що Ви знімаєте, «Кіборги», «Гвардія», то Ви вкладаєте в це душу. Це, напевне, для Вас пріоритет. Доля Криму… Тут взагалі не обговорюється. Водночас Ви берете участь і в талант-шоу. Цікава дуже така Ваша іпостась. Я, не засуджуючи жодним чином, це кажу. Ви зараз, напевне, дуже втомлена людина, готуєтеся до прем’єри, стільки роботи, стільки зйомок. Але ж Ви і мирному життю, скажімо так, присвячуєте свою увагу. Це дуже важливо. І цю свою іпостась також реалізуєте. Як вдається оцей смуток...? Можливо, побачили Ваші глядачі у Ваших очах, коли теми Криму торкається – все-таки Ви смуток залишаєте. І отакий позитивний момент, вже мирний, якщо завгодно, Вам вдається реалізувати. Як Вам вдається поєднати? Це талант артиста чи все-таки у душі Ви іноді робите таку паузу, якщо завгодно, у думках про Крим, про війну на Донбасі?

– Якщо казати про мою участь в танцювальному шоу «Танці з зірками», то тут є декілька складових. Перша складова – це мої діти, особливо мої доньки Софія та Назли, які дуже хотіли, щоб я узяв участь. Я відмовлявся близько два місяців, але коли вони,особливо моя менша донька Софія почула, як я в черговий раз відмовляюся, вона на мене так подивилася і сказала: тату, невже ти не будеш брати участі? А потім я зрозумів, що я, окрім того, що можу принести радість своїм дітям, я подумав про те, що якщо це шоу будуть дивитися і в Криму... Зрештою, так і сталося. Тому що я отримав... ну я не можу перерахувати, скільки тисяч листів від кримських татар і не тільки з Криму з підтримкою, що вони дивляться, що їм радісно від того, що нібито малесенька частина Криму зараз передає таким чином їм вітання – тим, хто бере участь у такому шоу.

Звісна річ, я мріяв про те, що якщо так вдасться... Хоча я сам не дуже спочатку в це вірив, що більше місяця там протримаюся... Але сталося, як сталося. І коли стало зрозуміло, що ми можемо, у нас є такі шанси дійти до фіналу, ми говорили про це з Оленою Шоптенко, що було б чудово станцювати саме «Хайтарму». Тому що це буде підтримка і таке привітання всьому Криму. І, дякувати Всевишньому, нам була дана така можливість. Я ж кажу Вам, я таку величезну кількість отримував листів із підтримкою, із вдячністю, що ми з Оленою станцювали саме цей танок, таким чином ще підтримали тих, хто зараз перебуває в окупації.

– Що далі – після «Кіборгів»?

– «Захар Беркут». Ми вже вступили у такий підготовчий період. Я повернувся кілька днів тому з першого такого розгорнутого відбору локацій з Карпат. Ми були разом з оператором-постановником Юрієм Королем, з яким знімали «Кіборгів», з художником-постановником і також продюсером. Ми поїздили по Карпатах. Були на місцях подій, де познайомилися з дуже цікавими людьми, побачили надзвичайні, фантастичні, чудові місця у Карпатах. Дещо обрали, так намітили для майбутніх зйомок. Дай Боже, наступного літа буде знімальний період фільму «Захар Беркут».

– Зйомки починаються.

– Так.

ПОВНІСТЮ РОЗМОВА З АХТЕМОМ СЕІТАБЛАЄВИМ – У ВІДЕОВАРІАНТІ ІНТЕРВ’Ю