Між полоном і трудовим рабством: де перебувають полонені сепаратистами українські військові

Четвертий рік Юлія Клим’юк чекає свого чоловіка Олександра, який потрапив до полону під Луганськом 5 вересня 2014 року. Людмила Біленька намагається дізнатися бодай щось про долю сина, бійця батальйону «Азов», який зник безвісти 27 серпня 2014 року. Чи виправдані підозри, що їхні близькі були вивезені до Росії і перебували в трудовому рабстві?

Майже кожного дня Юлія Клим’юк пише у «Фейсбуці» про те, що сподівається на повернення чоловіка з полону, і публікує його фотознімки.

«Ми познайомилися в 2007 році, я його чекала з армії, він служив у Львові в десантних військах, – розповідає Юлія. – Потім Саша працював на заводі, який випускав деталі для літаків і вертольотів. У 2014-му його знову призвали, він не хотів воювати, але прийшла одна повістка, друга, третя, потім приїхали додому і пригрозили в'язницею. Вибору не було, і першого вересня він опинився на фронті. Усього 4 дні пробув під Луганськом. Як мені розповідали його бойові товариші з вісімдесятої бригади, вони просто сиділи в окопах. Вранці і ввечері він мені телефонував і говорив, що все добре. А 5 вересня подзвонив і сказав, що його з хлопцями беруть у полон».

​Олександр Клим’юк виявився у полоні «казачого отамана» і кримінального авторитета Юрія Сафоненка на прізвисько «Батя». Мине кілька місяців, і Сафоненко, який посвариться з Олександром Захарченком, змушений буде тікати з «ДНР» до Росії, а його угруповання роззброять. Сафоненка в «ДНР» звинувачували в створенні приватної в'язниці. Цілком можливо, що її в'язнем і виявився десантник Олександр Клим’юк. За відомостями Юлії, незабаром її чоловік опинився в полоні у іншого «казака» з таким же позивним «Батя» – Павла Дрьомова. У 2015 році Дрьомов готовий був обміняти Клим’юка, але обмін не відбувся, а в грудні того ж року Дрьомов загинув дорогою на власне весілля, коли в його машині вибухнула бомба. Перед обміном, що не відбувся, Олександр Клим’юк телефонував рідним, і вони бачили його серед інших полонених на відеозаписі, зробленому під Луганськом, у будівлі, схожій на зруйновану лікарню.

Відтоді Олександр не телефонував додому, певний час від нього приходили листи, але ось уже рік ніяких звісток немає. Юлія перетелефонувала на російський телефонний номер, з якого востаннє виходив на зв’язок Олександр, спілкувалася, а потім переписувалася з товаришем Павла Дрьомова і дізналася від нього, що Олександра вивозили до Криму, де він працював на заводі, а потім знову привезли до Луганська.

У СБУ Юлії сказали, що в «ЛНР» Олександра офіційно визнають полоненим, на відміну від його побратимів, які вважаються зниклими безвісти.

У грудні 2017 року між Україною і сепаратистами відбувся великий обмін, і Юлія Клим’юк до останньої хвилини сподівалася, що її чоловік вийде на свободу. Але цього не сталося. Вона може тільки припускати, чому його імені не було в списках. Очевидно, через те, що він не простий солдат, а десантник. У червні Олександру Клим’юку виповниться 30 років.

Романа Біленького в списках на обмін немає, але його мати переконана, що він живий. Активіст партії «Свобода», Роман був учасником Майдану і пішов на фронт добровольцем у квітні 2014 року. У нього був позивний «Рамзан». Біля села Роза Люксембург у Донецькій області 27 серпня зникли безвісти троє бійців «Азова»: Роман Біленький, Максим Худан і Микола Самофалов. Це був фінал боїв за Іловайськ, у яких брали участь регулярні російські війська.

«Мій син був у розвідгрупі, вони виходили на зв'язок, сказали, що повертаються, але навколо вже дуже багато росіян», – розповідає Людмила Біленька. У вересні їй зателефонував невідомий і сказав, що її син лежить в лікарні у Донецьку з пораненням у голову. Потім від правозахисниці Олени Васильєвої вона дізналася, що син перебував на лікуванні в госпіталі Ростова-на-Дону. Були й інші повідомлення, що бійців «Азова» доставили в Росію.

«Я шукала через усі канали, у мене багато рідні в Росії, я намагалася підключити всіх, вони допомагали, як могли, – каже Людмила Біленька. – У нас була інформація, що Роман був у госпіталі Ростова-на-Дону, потім його утримували в ростовському СІЗО, потім переправили назад до «ДНР». У травні 2015 року через афганців з Росії ми отримали інформацію, що, найімовірніше, Романа відправили до Чечні, Дагестану або Адигеї. Нам розповіли, що хлопців часто віддають або перепродують. У СБУ теж була інформація про те, що Роман, можливо, був переправлений для роботи до Росії».

3 вересня 2014 року телеканал «Царгород» опублікував відеозапис допиту Максима Худана. Українські журналісти намагалися дізнатися, як і де був зроблений цей відеозапис, проте «Царгород» відмовився їм що-небудь повідомляти.

Людмила Біленька з різних джерел отримувала інформацію про те, що її син теж живий, але перебуває, як і ще семеро людей, у «ДНР» під охороною російських солдатів. Це підтвердила і Надія Савченко, якій сказали, що людей з цього списку «спецув’язнених» все одно ніхто ніколи не поміняє.

«Не знаю, чому вони вважають його таким важливим. Можливо, справа в тім, що мій син майданівець і в нього дуже чітка громадянська позиція. У січні 2015 року, ми вийшли на людину з Росії, яка сказала, що про обмін або викуп мова не йде, тому що Роман – «кінчений нацик, і ми будемо його судити». Але він не нацик, він націоналіст – це різні речі», – каже Людмила Біленька.

Київський журналіст і волонтер Ганна Івинська від 2014 року намагається з'ясувати долю зниклих безвісти українців. За її відомостями, Максим Худан, Роман Біленький та інші військовополонені, яких вважають особливо важливими, перебувають у Москві, в СІЗО Лефортово. Інших українців тримають у СІЗО ФСБ різних міст Росії, але ні лікарів, ні українських консулів до них не допускають.

«Наша реальність така, що безпосередньо з Росії жоден незаконно переміщений до Росії військовополонений так і не був повернутий, крім Надії Савченко. Але ми знаємо, які особливі обставини, який міжнародний тиск був у її випадку. Транзитом через окуповані території обміни були, але не безпосередньо», – говорить Ганна і пропонує звернути увагу на зйомки російських телеканалів, зроблені після Іловайського котла – тоді були показані полонені, захоплені Павлом Дрьомовим. Куди поділися ці люди? У списках зниклих безвісти залишається понад 400 осіб.

Олег Мартинов, помічник депутата Верховної Ради Віталія Купрія, говорив у 2015 році, що полонених після Іловайського котла продавали в рабство до Адигеї.

«Наскільки нам відомо, біля кордону з Росією під Краснодоном існував «ринок рабів», де торгували полоненими. За одного раба давали до 500 доларів. Проданих полонених вивозили до Росії і на Кавказ», – розповідає Ганна Івинська.

Українські активісти зверталися до руху «Альтернатива», який займається боротьбою з рабством у Росії. Однак представник «Альтернативи» Олексій Нікітін переконаний, що перебування полонених у російському рабстві – це міф.

«Уже багато разів доводилося пояснювати родичам зниклих на цій війні, що полонені солдати (бойовики) ніяк не можуть опинитися в рабстві в Росії, тому що це просто-напросто не має економічного сенсу. Навіщо тягнути людину через кордон, коли набагато простіше заманити якогось приїжджого роботягу-простака? У сучасному трудовому рабстві все робиться насамперед не насильством, а обманом. Насильством – занадто дорого; якщо на кожного раба виділять по охороні, виходить невигідно. Ніхто не буде на свою голову зв'язуватися з військовополоненим, знаючи, що його обов'язково будуть шукати і сам він далеко не факт, що буде так просто підкорятися. Адже в сучасне рабство майже ніколи нікого не викрадають, у переважній більшості випадків люди самі шукають роботу, і нечисті на руку вербувальники з'ясовують, наскільки легко людину експлуатувати. У більшості випадків достатньо просто їй не платити грошей і трохи залякати», – пояснює Олексій Нікітін, відповідаючи на запит Радіо Свобода. Засновник руху «Альтернатива» Олег Мельников сам воював на Донбасі – на боці сепаратистів.

Ганна Івинська не згодна з висновками Олексія Нікітіна. Вона наводить свідчення того, що українських військовополонених викрадали і вивозили до Росії. Один із полонених розповів їй, що після Іловайського котла перебував у щойно збудованому в Ростовській області таборі для військовополонених. Потім його перевезли до СІЗО, де в'язнів підвішували за наручники, катували струмом і нагрівачами для води. На відео, що поширювалися в 2014 році на сайтах сепаратистів, з'являються жорстоко побиті полонені.

Європейський парламент закликає Росію звільнити понад 30 українських громадян, які перебувають в ув'язненні. Наприкінці грудня 2017 року президент Петро Порошенко назвав імена кількох українців, зокрема режисера Олега Сенцова і журналіста Романа Сущенка, які перебувають у російських в'язницях і таборах за сфабрикованими звинуваченнями. Але чи є інші ув'язнені або продані в рабство військовополонені, про яких міжнародні організації не знають?

Людмила Біленька так відповідає на питання про те, хто винен у тому, що сталося з її сином та іншими зниклими безвісти: «Звичайно, Росія, яка прийшла воювати на нашу землю. У мене в Росії родичі, причому дуже близькі. Ці люди на початку були дуже сильно одурманені, вони не хотіли вірити, що росіяни можуть піти війною, що росіяни можуть убивати, робити такі моторошні речі з братнім народом. Потім, звичайно, вони прозріли. Зараз вони по-іншому бачать і відчувають. На жаль, мене це мало втішає».

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода