Запоріжжя – Опитування запорожців, проведене минулого тижня місцевим сайтом «061», спричинило у соцмережах бурхливе обговорення політичних поглядів городян. Журналісти поцікавились на камеру у мешканців міста, хто винний у війні на Донбасі та що робити, аби зупинити її. Ознайомившись з бліцами, частина запорожців була шокована та активно обговорювала у Фейсбуці, чому ідеї «русского мира» навіть на четвертому році війни на Донбасі мають в регіоні своїх прихильників. Результати опитування, проведеного сайтом «061», навіть потрапили на сторінки російських інтернет-видань. Радіо Свобода поспілкувалось із запорізькими історикам та політологами та спробувало розібратися, серед якої частини населення Запоріжжя і чому ідеї «русского мира» й досі знаходять підтримку.
До 2014 року поняття «русский мир» в своєму сучасному значенні не вживалось в політичному дискурсі представниками соціальних наук, розповідає запорізький політолог Дмитро Арабаджиєв, а відповідно були відсутні і спеціальні дослідження, спрямовані на вивчення ментальності людей, схильних до сприйняття цієї російської неоімперської концепції.
Нечисленними були і соціальні опитування з вивчення ідентичності населення Запорізької області, каже дослідник. Так, навесні 2012 року Дмитро Арабаджиєв брав участь у проведені Міжвузівським дослідним центром «Політика і освіта» дослідження громадянської та політичної ідентичності студентів запорізьких вишів. Тоді було опитано біля 500 студентів, що навчались в вишах Запоріжжя.
Вчений ділиться отриманими тоді результатами: 65% опитаних представників молоді в першу чергу ідентифікували себе як громадяни України. Політолог відзначає, що в досліджені також були присутні питання щодо зовнішньополітичних орієнтирів молоді.
«Вектор розвитку зовнішніх зв’язків: за Євразійський союз – 13%, за союз з Росією – 8%, за східнослов’янський блок – 16%, тобто якщо ми умовно просумуємо цей вектор, то він понад 30% буде. За ЄС тоді виступало 25% опитаних нами студентів. Навіть таке було запитання: «Народи України і Росії пов’язані спільною історією. Згодні ви з цим чи ні?»: так – 39%, скоріше так – 44%, скоріше ні – 7%, ні категорично – 10%. Питання: «Чи повинні українці і росіяни прагнути об’єднання в межах єдиного економічного, культурного, освітнього та політичного простору?»: так – 59% в 2012 році; ні – 39%», – наводить отримані дані Дмитро Арабаджиєв.
Політолог також закликає до обережності під час проведення та публікації подібних опитувань, особливо якщо вони проводяться ЗМІ без дотримання необхідної соціологічної методики дослідження і відповідної виборки респондентів: «Особливо обережними потрібно бути ЗМІ, коли дані таких досліджень вони потім поширюються, бо таким чином вони вже впливають на громадську думку і можуть помилково поширювати ті штампи і стереотипи, що склалися у тієї чи іншої групи, що відображує наше населення не репрезентативно».
Як у південно-східному регіоні бачать історію України та вектор розвитку країни?
Арабаджиєв зазначає, що після 2014 року спеціальні опитування з вивчення ментальності населення Запорізької області представниками соціальних наук не проводилися, однак отримані раніше ним дані в цілому корелюються з результатами дослідження Центру Разумкова, проведеного в рамках проекту «Формування спільної ідентичності громадян України в нових умовах: особливості, перспективи і виклики» у 2014-2016 роках.
Опитування громадян в рамках цього проекту велися і на території Запорізької області, яку вчені віднесли до східноукраїнського регіону. Усього було опитано 2,016 респондентів віком від 18 років, теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.
Так, згідно з даними, 59% громадян вважають, що Україна має свою власну історію. Близько третини (32%) погодилися з альтернативною точкою зору, згідно з якою, «історія України є невід’ємною частиною історії великого східнослов’янського народу, як і історія Росії і Білорусі». Першу точку зору поділяє більшість населення Західного та Центрального регіонів, другу – більшість жителів Східного регіону.
Якщо у квітні 2014 року (вже після окупації Росією Криму) вважали українців і росіян «братніми народами» 62% громадян України, то в листопаді 2016 року – 51%, а частка тих, хто так не вважає, зросла з 28% до 34%. У Південному, Східному регіоні та на Донбасі перші становили більшість опитаних – відповідно 61%, 87% та 55%.
Більше, порівняно з іншими регіонами, на сході і людей, які, незважаючи на війну на Донбасі, виступають за співпрацю з Росією. Так, згідно даних, отриманих Центром Разумкова, 21% респондентів, оцінюючи, якою повинна бути політика України стосовно Росії, виступають за поглиблення співпраці, 25% – за зменшення співпраці і впливу Росії на Україну, а ще 26% – за згортання співробітництва з Росією. Найбільше тих, хто виступає за згортання співробітництва з Росією – у Західному регіоні (49%), а тих, хто виступає за поглиблення співпраці – у Східному регіоні (45%).
Історичні коріння проблеми
Причини того, що частина населення Запоріжжя та південно-східних областей в цілому бачить себе в рамках єдиного історичного та політичного простору з Росією варто шукати в історії регіону, каже політолог, представник Комітету виборців України Роман П’ятигорець і як приклад, наводить історію власної родини.
«Якщо докопатися до витоків проблеми, в історичні коріння проблеми, то я просто наведу приклад свого діда, який сам родом з Уралу. Його перекинули сюди в Запоріжжя, як тільки німці вийшли, щоб мій дід відновлював заводи. Мій дід взагалі не бачив тут українців, жодного. Все Запоріжжя відновлювали військовополонені німці, аж до поки за угодою Конрада Аденауера німців, що ще лишились живими, не повернули до Німеччини. А після до Запоріжжя почали завозити людей. Раніше тут мешкали і болгари, і німці-меноніти, і євреї, і ассирійці: таке мультинаціональне середовище, однак 80% були етнічні українці. Потім війни, голодомори, і код ДНК був повністю знищений», – ділиться політолог.
На відсутність вкоріненості та ідентичності, пов’язаної з Півднем України, у людей, схильних до сприйняття ідей «русского мира», вказує і запорізький історик, автор дослідження «Проект «Новоросія»: 1764-2014. Ювілей на крові» Федір Турченко.
«Тут відносно мало тих людей, які два-три покоління, від батьків-дідів живуть в регіоні, і мають стосунок до козацької легенди. Тут всі, хто з’являється десь у владних структурах, про всякий випадок оперують козацькою проблематикою, називаючись «нащадками козаків». Коли подивишся серед тих нащадків, то не знайдеш тих людей, які мають дідів чи прадідів тут. Це дуже характерна риса тієї частини індустріальної України, яка формувалась частково у 30-ті роки, а в основному після війни, коли починалась так звана «понад-індустріалізація» – це 60-70-ті роки. І у них настрої й емоції пов’язані з цієї територією, а морально і політично їх настрої, симпатії не пов’язані з Півднем, з Україною, і цей Південь вони сприймають, власне, не як Україну, а як частину більш широкого простору Росія чи Новоросії», – пояснює історик.
Якщо по цілій Україні кількість людей, що сприймають ідеї «русского мира» становить близько 15%, то саме з названих причин у південно-східних областях їх відсоток трохи вищий, зазначає Федір Турченко.
Історик також відзначає після 2014 року в регіоні залишилась у «замороженому» стані: не відбулося перезавантаження місцевої політичної еліти, бракує і чіткої політики центральної влади, зокрема роботи з частиною населення, схильного до сприйняття ідей «русского мира».
«У людей, які мають стосуонк до української ідеї, до Майдану складається враження, що цей регіон для Києва лишається розмінною картою в певному політичному торзі з «силами минулого». Для того, щоб зберігати певну політичну рівновагу в Україні, очевидно треба було робити певні поступки олігархічними кланам минулого, які привели до влади свого часу Януковича і підтримували його, створити для них певні умови і піти з ними на компроміс, і ціною цього компромісу є сучасна ситуація в Запоріжжі і в деяких південно-східних областях», – каже історик.
Що робити?
Запорізький політолог Роман П’ятигорець, вважає виходом з ситуації активну роботу молодим поколінням.
«Зі школи – уроки патріотичного виховання. Нехай наші АТОшники частіше – не рідше, ніж раз на квартал – приходять до дітей, розповідають, що таке війна, що таке Україна, за які цінності ми воюємо, що їм вдалося побачити на Донбасі, як ворог цинічно веде цю війну. Ось так з перших парт. В культурі ми рухаємося – виділяються гроші на кінематограф. Можливо скажу страшні речі, але має бути державна політика ЗМІ. Потрібні передачі про АТО, щоб всі бачили, що відбувається, щоб журналіст на місці розповідав, що відбувається, суть війни, проблематику тощо», – каже політолог.
З думкою про необхідність активної роботи з молоддю погоджується запорізький політтехнолог Ігор Громов, втім наголошує, що це не вирішує питання ідентичності громадян України, які вже сприйняли ідеї «русского мира». Експерт зазначає, що працювати з ними складніше, адже їх світосприйняття базується на міфах, тобто на ірраціональному.
«Русскій мир», як будь-яку ідеологію можна розкласти на певні складники. Зазвичай в основі, як у будь-якій ідеології, незалежно від того політична вона чи релігійна, лежать певні міфи фундамент. На міф не можна дивитися з раціональної точки зору. Міф, як і віра, перебувають поза раціональною площиною. Його не можна зруйнувати, вбити чи замістити іншим міфом. Міф можна лише переформатувати», – каже експерт.
Політтехнолог зазначає, що в процесі роботи з міфами можливо зміщувати в них акценти або добудовувати їх у власних інтересах. Так, перший підхід можливо використовувати щодо базового для адептів «русского мира» міфу про «триєдність братських народів».
«Його розкласти, що українці самі по собі, росіяни самі по собі для адептів-віруючих неможливо. Тут можна лише змістити акценти, і вивести як головуючу, старшу роль України-Києва, ніби ми за триєдність, але під керівництвом і управлінням Києва. Лише в такому ключі можливо якось впливати на адептів «русского мира». Що що основа «русского мира» – це Київ, це Україна, вона первинна, свого часу Москва перехопила естафету, але не впоралася зі своєю місією, і тому потрібно повернутися до витоків, тобто «Киев – мать городов русских», – міркує Ігор Громов.
Політтехнолог також пропонує «добудовувати» ще один базовий для прихильників ідей «русского мира» міф – про 9-го травня, зокрема перепозиціонувати його в інтересах українського патріотизму та наповнити паралелями між подіями Другої світової і сучасної війни на Донбасі.
«Можна вибудувати лінію «арійский світ» – «русскій мир», «нацизм-рашизм», «Гітлер-Путін». Наприклад, на 9 травня запустити парад. Росіяни запускають свій «Безсмертний полк» – перехопити ініціативу, щоб люди організовано вийшли з портретами своїх загиблих в рамках цієї російсько-української війни. Уявіть картинку, йде колона «ватників» з портретами своїх «дідів», а серед них дуже багато патріотів з портретами та транспарантами, як «Путін=Гітлер», «Перемогли нацизм – переможемо і рашизм», фотографії розгромленого Донбасу 40-х і сьогодні «Це з Донбасом зробив Гітлер – а це зробив Путін». Одна така демонстрація і сама ідея «Безсмертного полка», масово підігріта Кремлем, зникне, бо нема сенсу, втрачається картинка, пропаганда», – каже Ігор Громов.
Політтехнолог також попереджає, що руйнування ідентичності населення, базованої на міфах, само по собі не є ефективним, адже призводить до тиску на її носіїв, що спричиняє спроби іншої частини громадян розібратися в суспільно-політичних подіях і внаслідок цього відбувається залучення нових адептів.
