(Рубрика «Точка зору»)
Якщо коротко характеризувати 2017 рік на предмет розширення сфери вживання української мови в суспільстві, то для позитиву є трохи більше підстав, ніж для негативу. Поступ відбувається, але я б назвав його черепашим – до виконання конституційного положення про те, що «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України» ще дуже далеко.
Цілий рік відбувається своєрідна гойдалка між «плюсом» і «мінусом», причому «мінус» ішов цього року не лише зсередини країни, але й ззовні. Тягловою силою змін на краще стала не держава, а активна громадськість, і відбувалося це найчастіше в протистоянні обох підходів, що привело до окремих здобутків. Спробую окреслити найважливіше, що відбувалося в цій царині.
Мовна законотворчість
19 січня на сайті Верховної Ради України з’явився законопроект №5670 «Про державну мову». Якщо б парламентська більшість спромоглася його ухвалити, це було б точно подією року, адже досі жоден мовний закон не був так детально опрацьований з охопленням практично всіх сфер публічного життя і зі скрупульозно виписаними механізмами контролю за його виконанням.
Шанси на швидке ухвалення найкращого на цей час законопроекту розтанули практично в той самий день, коли група народних депутатів зареєструвала схожий законопроект, який мав у первісному варіанті тих самих авторів, «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні». Якщо до цього додати законопроект «Про мови в Україні», а також знятий з розгляду законопроект «Про забезпечення державної підтримки заходів з розвитку, популяризації та захисту російської мови, інших мов національних меншин в Україні», то стало зрозумілим, що насправді коаліції у владі немає, а домінують групові інтереси і політична доцільність в інтерпретації гендлярів із владними повноваженнями.
Неприємною стала січнева Резолюція ПАРЄ №2145 «Про функціонування демократичних інституцій в Україні», в п. 13 якої згадано про розгляд Конституційним судом України закону «Про засади державної мовної політики» і висловлено занепокоєність ПАРЄ можливим звуженням прав національних меншин.
Позитивом можна вважати реєстрацію трохи поправленої редакції законопроекту №5670 під назвою «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (№ 5670-д від 09.06.2017). Тепер сподівання на його ухвалення переносяться на 2018 рік.
Найвагомішим на сьогодні здобутком є новий закон «Про освіту» та його мовна стаття 7. Спільними зусиллями депутатів, експертів та громадських активістів вдалося ухвалити найкращий варіант. Але такого торпедування і шантажу з боку урядів сусідніх з Україною держав Євросоюзу не зазнавав жоден мовний закон. Ця ситуація далека від завершення. Після висновку Венеційської комісії, які мають рекомендаційний характер, і безпрецедентного втручання у внутрішні справи України Міністерство освіти намагатиметься імплементувати, як і обіцяв президент України та міністр закордонних справ, згадані висновки в тіло іншого законопроекту – «Про загальну середню освіту».
Це буде дуже складний процес, з огляду на жорстку позицію прем’єр-міністра Угорщини Орбана не лише стосовно цього закону, але й інших трьох, в тому числі й законопроекту «Про забезпечення функціонування української мови як державної» № 5670-д, а також його зневажливе ставлення до висновку Венеційської комісії. А ще раніше посол Угорщини в Україні заявив, що не можна чіпати так званий «закон Ківалова-Колесніченка».
Конституційний суд України
Цілий рік – від 13 січня по 19 грудня 2017 року – тривав розгляд справи за конституційним поданням 57 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про засади державної мовної політики» («закону Ківалова-Колесніченка») в закритому режимі. Відбулося 17 засідань, ще 5 були оголошені, в тому числі й засідання 28 грудня, але не проведені.
Від 6 жовтня на розгляді КСУ перебуває ще одне конституційне подання щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про освіту» від 5 вересня 2017 року № 2145–VIIIм. В цьому списку – відомі члени «Опоблоку», колишні «регіонали», починаючи від Юрія Бойка, і депутати з орбіти Віктора Медведчука.
Сьогодні є певні підстави думати, що КСУ в 2018 році може зробити роботу, яка досі не під силу ні парламентові, ні президенту, і скасувати закон «Про засади державної мовної політики» («закон Ківалова-Колесніченка»).
Місцеві ради
Розширенню сфери вживання української мови сприятимуть рішення Київської міської ради від 5 жовтня 2017 року №166/3173 «Про заходи щодо забезпечення регіональної мовної політики в місті Києві» і майже ідентичне рішення Черкаської міської ради від 12 грудня 2017 року № 2-2812 «Про заходи щодо забезпечення регіональної мовної політики в місті Черкаси».
Подібне рішення – «Про подолання наслідків радянської окупації в мовному середовищі Житомирської області» (№861 від 2 листопада 2017 року) – ухвалила також Житомирська обласна рада
Військово-цивільні адміністрації
Якщо голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський робить значні зусилля, щоб українізувати неокуповану Донецьку область, то, за свідченнями керівництва Міносвіти, голова Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Юрій Гарбуз проводить наради і спілкується зі своїми підлеглими російською мовою навіть у присутності високопосадовців із Києва.
Кабінет міністрів України
Постанова уряду України від 26 квітня 2017 року №301 «Про організацію проведення атестації осіб, які претендують на вступ на державну службу, щодо вільного володіння державною мовою» могла стати одним із здобутків 2017 року, але виявилася профанацією цієї прекрасної ідеї. Попри це, вона діє, й обійняти посаду державного службовця сьогодні неможливо без сертифікату про вільне володіння державною мовою.
Міністерство культури України
Єдиний найвищий орган виконавчої влади, на який покладено функції державної мовної політики, є нині слабкою ланкою в цій самій політиці. Міністр культури тікає від цих питань, як чорт від ладану, а профільні заступники виступають або гальмом, або безстороннім спостерігачем. Показовий приклад – з підтримкою законопроекту №5670, який розробляла створена мовною Коордрадою при Мінкульті робоча група. Колишня голова Коордради, перша заступниця міністра Світлана Фоменко не хотіла проводити засідання Коордради на підтримку цього законопроекту. Після майже двотижневого зволікання довелося таке засідання проводити мені, грішному. Але Міністерство культури досі, від 7 лютого (!), не надало мені протокол засідання на підпис. Це тема окремого матеріалу, до якого я сподіваюся повернутися.
Президент України
Позицію президента Петра Порошенка можна описати двома словами: вичікування і риторика навздогін ухваленим законам, як це було з освітнім чи квотними законами. Нещодавно він анонсував законопроект про обов’язкову присутність української мови у сфері послуг, але це поки що слова. Крім того, такий секторальний шлях мовного регулювання є облудним і гендлярським. Цим способом складно, а то й неможливо забезпечити українській конституційний статус державної мови.
Президент навіть не спромігся видати указ «Про оголошення 2018 року роком української мови», про що його офіційно просили науковці й громадські діячі. Для нього важливішою виявилася англійська мова, рік якої він оголосив. Звичайно, указ – не панацея, але він став би сильною психологічною підтримкою тим, хто бажає виправити деформовану мовну ситуацію і робить для цього чимало зусиль.
Замість висновків
Успіх квотних законів, зокрема в ефірі радіостанцій, численні приклади українізації вітрин у різних містах, сайтів торгових мереж, інших веб-сайтів, а також такі неординарні випадки, як українізація диспетчерів вісьмома вінницькими службами таксі свідчить, що українська громада випереджує українську владу на кілька кроків і не збирається стишувати ходу. Своєрідним маркером цього є збільшення на слух української мови на вулицях столиці й у великих торгових мережах у ці передсвяткові дні. Тож є всі підстави сподіватися, що в 2018 році процеси відновлення справедливості у мовній царині продовжаться і, можливо, прискоряться. Принаймні хочеться в це вірити напередодні прийдешніх свят.
Тарас Марусик – заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Добре жити в Україні. Культура і мова – запорука успіху
Суспільний запит на українську мову зростає. Влада відстає від народу
Тест на державність для політиків. Битва за українську мову
