(Рубрика «Точка зору»)
Разом із початком нового політичного сезону загостряться вічно актуальні для українців теми. Наближення виборів – у першу чергу президентських – змусить владу мобілізовувати агітаційні ресурси й підсумовувати успіхи, яких, чесно кажучи, негусто. У цій ситуації доведеться витягувати козир із рукава – і таки голосувати за громадський законопроект про мову (5670-д), щоб завоювати прихильність патріотичного електорату.
Суспільство вимагає української
Скидається на те, що цієї осені законопроект «Про забезпечення функціонування української мови як державної» має всі шанси успішно пройти голосування у Верховній Раді. На це складаються два головні чинники: а) позитивне сприйняття суспільством так званої «українізації»; і б) готовність влади на всі лади підтверджувати свою патріотичність і збирати таким чином відсотки для виборів.
Чому суспільство готове до продовження українізації? Бо виявилося, що попри скажений лемент адептів «русского мира», набуття українською мовою належних їй прав у державі Україна не тягне за собою проблем.
Пам’ятаєте, як нас лякали квотами для української музики на радіо? Буцімто і музики якісної немає, і радіостанції не спроможні заповнити ефір у відповідності до нового Закону, і люди таке радіо не захочуть слухати. А виявилося навпаки: квоти допомогли українському радіо стати кращим, не таким примітивним і попсовим. А про яку кількість доти невідомих українських гуртів ми дізналися! Радіо стало приємніше слухати, а музична індустрія отримала імпульс – у тому числі фінансовий – для розвитку.
Про фільми й говорити нічого, адже саме україномовний дубляж давно переконав навіть російськомовне населення, що сучасні блокбастери можуть природно й невимушено звучати державною мовою. Хоча нас також годували байками, що люди не ходитимуть на фільми з українською озвучкою, що в нас немає потрібної кількості дикторів і апаратури, що українська мова не здатна адекватно відтворити американський сленґ і так далі. І що в підсумку? Кінотеатри забиті вщерть, українська озвучка якісна й сучасна, а деякі фільми в українському перекладі взагалі стали легендарними (як, наприклад, «Тачки»). Це вже не кажучи про власне український кінематограф, який упевнено розвивається і тішить все кращими фільмами.
Те ж саме було й навколо книговидання: обмеження ввозу російських книжок в Україну деякі сумнозвісні діячі намагалися представити як акт цензури, переконували, що українська видавнича сфера банально не готова забезпечити ринок, адже бракує перекладачів, редакторів, та й сама мова начебто недостатньо розвинена для видання спеціалізованої медичної чи технічної літератури. Завершилося тим, що український книжковий ринок переживає справжній бум – сотні новинок, зріст тиражів і продажів, а для літературних ярмарків і фестивалів скоро доведеться наймати стадіони.
Влада підтримає запит суспільства?
Усі попередні успіхи україномовного культурного продукту створили сприятливий ґрунт для подальшої українізації. Мова впродовж усіх років незалежності була інструментом політичної боротьби й засобом мобілізації електорату, і майбутні виборчі кампанії не стануть винятком із правила – конфлікт мови і язика знову буде у фокусі.
Але цього разу в української мови є всі шанси вийти переможницею – якщо не з війни, то, принаймні, з битви за права в рідній державі. Як уже було сказано, суспільство позитивно оцінило хід і наслідки українізації. Крім того, групою фахівців, громадських діячів та політиків розроблено спільний – не ідеальний, але, безумовно, вдалий – законопроект 5670-д, і досягнуто широкого консенсусу щодо його лобіювання. Ну і, нарешті, сама влада, починаючи цієї осені довгу президентську гонку, намагатиметься догоджати електорату й хизуватися успіхами. А оскільки досягнень не аж так багато, то цілком імовірно, що саме підтримка української мови разом із поглибленням євроінтеграційного курсу стануть стовпами виборчої кампанії.
Для патріотичної спільноти головне тепер не розслаблятися і не змарнувати шанс, який – завдяки успішності україномовного продукту і щасливому збігу суспільно-політичних обставин – цієї осені може нарешті наблизити українську до позицій справді повноправної державної мови.
Чи не вперше за всі роки незалежності цей шанс виглядає реальним.
Андрій Любка – письменник
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
