Брюссель – Балансування між непередбачуваною сусідкою-Росією та західними демократіями – така непроста доля спіткала Фінляндію, яка цього місяця відзначила 100-річча своєї державної незалежності. Але що саме допомогло цій нації, якій довелося втратити 10 відсотків своєї території, не долучитися до радянського табору й не скоритися перед численними спробами Росії «стерти» фінсько-російський кордон? Виявляється, з одного боку, прихильні обставини та звитяга армії, з іншого – мистецтво дипломатії та непроста стратегія нейтралітету
На перший погляд, Фінляндія, країна із населенням 5,5 мільйона громадян, цілком відповідає картинкам, які знайдеш у будь-якому туристичному путівнику: країна лісів та озер, сауни та оленів, відома своїм високим рівнем процвітання та довершеною системою освіти. Майже нічого не нагадує про те, що фіни мусили пережити, аби рівно 100 років тому здобути свою незалежність. І головне, будучи сусідом спочатку Російської імперії, далі СРСР, а згодом нинішньої Росії, втримати її та ще й прославитися своєю миротворчою демократією. У 20-му столітті у Фінляндії відгриміли чотири війни, у неї 1300 кілометрів спільного фінсько-російського кордону.
У 1917 році, скориставшись російським більшовицьким державним переворотом, фіни, які тоді вже близько 100 років були у складі Російської імперії, оголосили незалежність. А уряд Росії, яким тоді керував Володимир Ленін, на диво, її визнав. Після кількох громадянських війн, не без сприяння радянських військ, у 1939-му Йосиф Сталін шле до Фінляндії свою армію, аби підкорити цю країну знову, а коли це не вдалося, то хоча б захопити частину території та відсунути кордон від тодішнього Ленінграда. Невеликі фінські збройні сили неочікувано дали окупантам потужну відсіч, а героїзм їхніх солдат цементував фінську націю. «Протистоянням Давида проти Голіафа» називала тоді цю «Зимову війну» західна преса.
«Раптом, у жовтні 1939-го безмежна Росія оголошує, що їй загрожує крихітна Фінляндія: ескадрильї військової авіації обрушилися на Гельсінкі. Світ обурений, ось Брюссель масовими маніфестаціями висловлює фінам свою підтримку. Папа Римський також відкрито критикує, а спільнота націй збирається на нараду, де засуджує ці дії. Але… залишає невелику Фінляндію безнадійно самотньою», – розповідає про тодішні події архівний матеріал французького телебачення.
«Кеккословаччина»
Однак, у 1944 році СРСР остаточно відібрав у фінів Карелію, тобто, понад 10 відсотків території, але, кажуть історики, завдяки цьому держава зберегла свою незалежність.
Згодом було величезне відшкодування Фінляндії Сталіну, за її співробітництво із Гітлером. Однак, борг у формі потягів, човнів та інших машин був виплачений за рекордні 7 років, а державі це допомогло швидко індустріалізуватися. Водночас, у велетенському СРСР із настанням Холодної війни фіни знайшли величезний ринок збуту, з іншого боку, розвиваючи відносини із західним блоком. Символом реінтеграції Фінляндії у міжнародну спільноту стали літні олімпійські ігри, які були там проведені у 1952 році.
Що впливало на подальше збереження незалежності Фінляндії в післявоєнний період?
«У цей період Фінляндія заснувала нову зовнішню політику, яка була відома, як лінія двох голів держави Паасікківі й Кекконена, і головним змістом якої була підтримка дружніх, взаємовигідних відносин із СРСР, – розповідає фінський історик Хенрік Мейнандер.
Фінляндія зобов’язувалася ніколи його не провокувати та переконати сусіда, що жодна країна світу ніколи не атакуватиме СРСР із території Фінляндії», – пояснює історик, додаючи, що Урхо Кекконен, який добре ладив із радянськими лідерами, був фінським прем’єром довгих 25 років, а самі фіни жартома називали свою державу «кеккословаччина».
Як Кекконену вдалося вберегти Фінляндію від вступу до радянського табору
Бути невеликою державою поруч із країною-велетнем непростоГанна Сміт
Ганна Сміт, дослідниця фінсько-російських відносин із гельсінського Інституту Алексантері, пояснює: «Бути невеликою державою поруч із країною-велетнем непросто. Перед пресою та камерами фінським керівникам доводилося поводитися таким чином, ніби, це Радянський Союз все вирішує, а вони скоряються. Але «поза сценою» завжди була нагода поговорити віч-на-віч, зокрема, у сауні, де незалежно хто, чи простий громадянин, чи генеральний секретар СРСР, чи прем’єр Фінляндії – всі були на одному рівні. До того ж, і в російській, і у фінській традиції міцні напої – це частина ритуалу».
«Це надзвичайно кваліфікований політик, який вміє скористатися своїм умінням. І якщо Фінляндія мудро живе поруч зі своїм колосальним сусідом, то це значною мірою завдяки особистій дружбі Кекконена та Хрущова», – розповідається про мистецтво Урхо Кекконена домовлятися із Москвою в архівах французького телебачення.
Кожному фіну відомий анекдот тих часів: «Мовляв, Кекконен відвідує із візитом Москву, як раптом Хрущов на банкеті йому каже: «Товаришу Кекконен, наші країни настільки дружні, тож чому б нам не скасувати кордон між СРСР і Фінляндією»? Тим часом, як фінська делегація заціпеніла в очікуванні, Кекконен спокійно відповів: «Товаришу Хрущов, я вже думав над цим, але гадаю, що я надто старий, аби керувати такою велетенською імперією».
«Фінляндизація»
Нейтральність фінів поруч із непередбачуваною та підступною державою-велетнем знайшла відображення у концепції, яка отримала назву «фінляндизація». Тобто, в часи Холодної війни особливий статус Фінляндії зобов’язував її давати дозвіл на перетин її території радянськими військами, забороняв приєднуватися до антирадянських коаліцій та передбачав мати в фінському уряді 25 відсотків комуністів.
Самі громадяни Фінляндії не дуже полюбляли та неохоче згадують цю ідею, яка ставить під сумнів їхню суверенність. Водночас, пояснюють експерти, 1300 кілометрів спільного кордону із Росією вимагають підходу вкрай прагматичного. У 1975 році Кекконен запросив до Гельсинкі 35 голів європейських держав та генсекретаря Радянського Союзу Леоніда Брежнєва. Тридцять років після війни, там були зафіксовані європейські кордони у тому вигляді, який вони мали на той момент. Ці «гельсінські угоди» також зробили офіційним і філігранним балансування Фінляндії між Заходом і Сходом.
Зміни приніс розпад Радянського Союзу. Тоді Фінляндія втратила величезний ринок збуту, поринула в економічну кризу, але на заміну отримала свободу вибору на користь вільної Європи.
Фіни – серед найщасливіших націй планети
«У нас тоді виникло багато питань: чи варто змінювати політику, наскільки теперішня Росія схожа на СРСР і що в ній змінилося, – пояснює Ганна Сміт. – Зміна думок громадян – це тривалий процес. Дехто думав, що варто було притримуватися обережного підходу. Інші вирішили, що ні, тепер ми можемо відкрито критикувати. Тож, ми й критикуємо, скільки завгодно».
Вже згодом, у 1995 році Фінляндія приєдналася до Європейського союзу, водночас, досі зберігаючи, як і сусіди-шведи, нейтралітет стосовно НАТО. Тоді ж, у середині дев’яностих, ширше відкриття західного ринку призвело до появи двигуна фінської національної економіки – приватної компанії-виробника перших досконалих моделей мобільних телефонів «Нокіа». І хоча її зоряний час вже позаду, це не заважає фінам бути лідерами у цілій низці інших сфер.
Нинішня Фінляндія, згідно зі статистикою, посідає третє місце в світовому рейтингу процвітання та входить до трійки найменш корумпованих держав планети. Це єдина країна Європейського союзу, де зменшується кількість безпритульних, а у світовому рейтингу найщасливіших держав, фіни перебувають на п’ятому місці.
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Вихід із Російської імперії: Україна і 100-річчя незалежності Фінляндії
Чому Фінляндія 100 років тому зуміла відстояти свою незалежність, а Україна – ні?
Маннергейм і Скоропадський: фінський та український шляхи до незалежності
