Острів Елліс у Нью-Йорку – назва, знайома багатьом в Америці. Саме він ставав першим пунктом призначення для багатьох іммігрантів, які прибували до США пароплавами з Європи. Як імміграційний пункт, острів працював усю першу половину 20-го століття. З 1954 року, коли пункт закрили, острів переважно пустував – аж до 1990 року, коли там відкрили Музей імміграції. Пропонуємо послухати сюжет з архіву Української редакції Радіо Свобода про острів і музей.
Ті, хто дивився кінотрилогію «Хрещений батько», напевно пам’ятають епізод, коли юний Віто Андоліні, майбутній Дон Корлеоне, припливає на пароплаві в Америку. На під’їзді він та інші іммігранти бачать статую Свободи – такий собі символ надії всіх цих людей на нове, краще, життя.
Юний Віто прибув на острів Елліс, що у Нью-Йорку. Саме тут із кінця 19-го століття й аж до середини 20-го діяла міграційна служба, термінал, через який до Америки прибували мільйони іммігрантів. Серед них – і українці.
У листопаді 1990 року на місці колишнього терміналу відкрили Музей імміграції. З цієї нагоди Українська редакція Радіо Свобода підготувала репортаж, у якому нью-йоркський кореспондент Віктор Боровський розповів історію українки Марії Лозинської. Так само, як герой роману Маріо П'юзо (і мільйони інших героїв невигаданих історій), вона разом із родиною потрапила до США з острова Елліс.
Слухайте аудіо з архіву Радіо Свобода:
Найбільша кількість українських іммігрантів прибула до США після Другої світової війни. Родина Лозинських – пані Марія, її чоловік та дочка, ще немовля, – потрапила на острів Елліс у 1951 році із таборів для переміщених осіб у Німеччині. Лозинські провели на острові Елліс 4 місяці.
«На острові нас розділили, – розповіла Марія Лозинська. – Мене з дитиною віддали до відділу жіночого, а чоловіка віддали до мужчин. Так, окремо ми були, може, півтора тижня. Дуже переживала, плакала. Потім нам сказали, що дають нам із чоловіком окрему кімнату».
Зрештою, родина Лозинських потрапила до Нью-Йорка. Пані Марія згадувала, що їм дуже допомагали «старі іммігранти» – ті українці, які потрапили до США раніше за них.
«Ми були так званими displaced persons – переміщеними особами, у нас не було громадянства, – розповіла Марія Лозинська в інтерв’ю у 1990 році. – Оскільки ми на всіх паперах були українцями, а держави такої не було, ми не мали ніякої підтримки. Ми не могли заявити, що ми – громадяни Радянського Союзу, бо знали, що нас там може чекати – Сибір чи Казахстан. Там ми були «ворогами народу».
Всього за період існування імміграційного пункту на острові Елліс – із 1892 до 1954 року – через нього пройшли 12 мільйонів іммігрантів, переважно з Європи.
У матеріалі використане аудіо з архіву Інституту Гувера (Стенфорд, США)
