У Зімбабве відбувся військовий переворот – армія змістила з посади 93-річного президента Роберта Мугабе. Він фактично керував країною з 1980 року – відколи ця країна отримала формальну незалежність від Великобританії.
Тимчасовим очільником Зімбабве став колишній віце-президент Еммерсон Мнангагва. Минулого тижня Мугабе звільнив його за прояв «ознак нелояльності»: порівняв політика зі змією і сказав, що таких «треба бити по голові».
Що було «до» перевороту
До відставки 75-річний соратник президента і ветеран війни з родезійським режимом Мнангагва вважався найбільш вірогідним наступником Мугабе. З його відходом наступником стала його дружина Мугабе Грейс.
Конфлікт між Грейс Мугабе і Еммерсон Мнангагвою розділив правлячу в Зімбабве партію ЗАНУ-ПФ. Прихильники колишнього віце-президента освистали жінку під час її першого виступу як спадкоємиці. Чотири людини були затримані, пізніше їх відпустили під заставу.
На початку тижня проти «чисток» виступив командувач армії Зімбабве Костянтино Чівенга.
Коли справа стосується питань захисту нашої революції, військові вагатися не будутьКостянтино Чівенга
«Ми повинні нагадати тим, хто стоїть за нинішніми зрадницькими махінаціями – коли справа стосується питань захисту нашої революції, військові вагатися не будуть», – сказав він, виступаючи перед десятками офіцерів. Це звернення спочатку з'явилося, а потім зникло з сайту урядової газети The Herald.
«Не було ніякого перевороту»
У вівторок, 14 листопада, солдати і бронетехніка з’явилися на підступах до столиці країни Хараре. Саме тоді поширилися перші чутки про можливий переворот. Вночі військові зайняли офіс державного телеканалу і випустили звернення до народу.
Військові розповіли, що Мугабе і його сім'я – в безпеці, і попросили громадян дотримуватися спокою. Вони підкреслили, що це – «не переворот» і президенту та його родині гарантована безпека. За їхніми словами, вони лише мають намір заарештувати «злочинців з оточення президента, які відповідальні за злочини, котрі викликають соціальні та економічні лиха в нашій країні».
Солдати взяли під охорону резиденцію очільника держави, парламент та адміністративні будівлі. Почалися затримання високопоставлених чиновників: міністра фінансів, шефа розвідки, лідера молодіжного крила правлячої партії.
Захист революції, нашого лідера і президента – ідеали, заради яких ми живемоКудзаі Чіпанга
Останнє затримання особливо важливе. «Ліга молоді» була головною силою підтримки Грейс Мугабе. За кілька годин до перевороту лідер провладної молоді Кудзаі Чіпанга говорив: «Захист революції, нашого лідера і президента – це ті ідеали, заради яких ми живемо, і якщо потрібно, ми готові померти за них».
Тепер офіційний Twitter організації називає армію Зімбабве «хороброю» і стверджує, що в країні ніякого перевороту немає.
В офіційному Twitter правлячої партії також оголосили, що тимчасовим президентом країни став Еммерсон Мнангагва, підтвердили арешт кількох чиновників, а переворот назвали «безкровною передачею влади».
«Не було ніякого перевороту, тільки безкровний перехід влади. В результаті якого були заарештовані корумповані і нечесні люди, а також затримана літня людина, якою керувала його дружина. Ті кілька пострілів, про які повідомлялося, зробили шахраї, які чинили опір арешту, але тепер вони затримані», – йдеться в заяві партії, ще тоді вірній Мугабе і його дружині.
Про стан самого Мугабе пресі розповів його південноафриканський колега Джейкоб Зума. Президент ПАР розмовляв з ним по телефону вранці після перевороту. Він підтвердив, що Мугабе перебуває під домашнім арештом, але «в порядку».
Сам Мугабе на момент публікації статті не робив ніяких заяв або не мав такої можливості.
Як Мугабе прийшов до влади
Практично у всіх довідках написано, що Роберт Мугабе прийшов до влади, коли Зімбабве отримала незалежність від Великобританії у 1980 році. Але історія країни і її режимів була дещо складнішою.
Британська колонія Південна Родезія вперше отримала власний уряд і самоврядування у 1923 році (до цього територія керувалася приватною компанією колонізатора Сесіля Родса). Це керівництво було повністю білим: будь-якої участі місцевого населення у ньому не передбачалося.
У 1960-х роках велика частина країн Африки отримала незалежність. У решті колоній почалися повстання. Національно-визвольні рухи мали підтримку країн соцтабору: Китаю, Куби (Че Гевара воював у майже сусідній Демократичній Республіці Конго), і, звичайно, СРСР (студент-перекладач Ігор Сєчін служив в сусідньому Мозамбіку).
Великобританія відмовлялася надавати незалежність Родезії, поки до влади не прийде «уряд більшості». Біла верхівка боялася долі колонізаторів Бельгійського Конго (нині – Демократична Республіка Конго): країни, де періоди громадянської війни чергуються з роками жорстокої диктатури.
У 1965 році Родезія оголосила про незалежність в односторонньому порядку, але цю державу не визнав ніхто – навіть найближчий союзник ПАР.
Південна Родезія задовго до Зімбабве
В одній з численних резолюції ООН щодо Родезії (щоправда, значно пізніше, у 1979 році) її владу назвали «нелегальним расистським режимом меншини».
Із початку 1960-х рухи африканських націоналістів (вже заборонені владою) перейшли до насилля. Активісти закидали запальними бомбами будинки поселенців, у відповідь влада перейшла до арештів і ввела смертну кару обвинуваченим у тероризмі. Утворилися дві партії борців з режимом.
Одна, ЗІПРА, базувалася в Мозамбіку і орієнтувалася на СРСР, друга – ЗАНЛА – мала бази в Замбії і отримувала допомогу від Китаю. Її керівник Мугабе описував себе тоді як «марксиста-ленініста маоїстського напрямку».
Спочатку організація Мугабе намагалася прямо протистояти військам Родезії, але пізніше перейшла до партизанської тактики: влаштування засідок, установку мін-пасток. Її конкуренти з ЗІПРА прославилися тим, що підривали економіку масовою установкою радянських протитанкових мін на дорогах країни. Їм також вдалося збити два пасажирські літаки.
Режим Родезії в боргу не залишався: фінансував і підтримував правих партизан, які вели війну в Мозамбіку. Але тоді майже весь континент був охоплений кривавими громадянськими конфліктами, і багато держав втручалися у справи сусідів.
До кінця 1970-х років Родезія втратила формальну підтримку ПАР. Сполучені Штати переконали керівництво цієї країни натиснути на лідера невизнаної держави і сформувати уряд більшості. А у режиму елементарно не вистачало солдатів, щоб заповнити втрати у війні. Почалася масова еміграція.
Режим пішов на організацію виборів, країна перейменувалася на Зімбабве-Родезію, але вигнанців і представників бойовиків до них не допустили, а більшість у виконавчій владі все одно залишилася за білими. Цей режим протримався менше ніж рік – із квітня 1979-го до лютого 1980-го.
В обмін на допуск до виборів обидва угруповання погодилися припинити вогонь. Перемогла партія Мугабе: вона отримала 63 відсотки голосів. У 1982 році Велика Британія формально визнала незалежність колонії.
Етнічні чистки і спецназ Кім Ір Сена
Два угруповання бійців з режимом конфліктували одне з одним ще до приходу до влади. Після перемоги суперечки не припинилися. Прорадянська ЗАПУ отримала менше голосів і менше місць в уряді.
Партія Мугабе відкрито звинувачувала опозицію в плануванні нової війни, а її лідера Джошуа Нкомо очільник країни порівняв з коброю, яка заповзла до будинку. Нкомо після нальоту солдатів на його будинок втік з країни.
Розподіл між угрупованнями (пізніше партіями) відбувався не тільки за ідеологічним, а й етнічним принципом. Партія Мугабе представляла народ шона, Нкомо – ндебеле.
Для розправи з політичними опонентами Мугабе наказав сформувати спеціальний підрозділ, який отримав назву «П’ята бригада», і оголосив операцію «Гукурахунді» – в приблизному перекладі з мови шона «Легкий дощ, який змиває пил перед весняними зливами».
Щоб тренувати цю бригаду, Мугабе домовився з Кім Ір Сеном і запросив сотню інструкторів з Північної Кореї. Полювання на колишніх членів опозиційного угруповання тривало до 1987 року, в чистках загинули, за різними даними, від 3750 до 20 тисяч осіб.
«П’ята бригада» діяла переважно в регіонах, населених ндебеле, і від її дій страждали не тільки колишні члени ЗАПУ/ЗІПРА, але і мирні жителі. Звинувачення, затримання і страти були довільними.
Чистки припинилися тільки після того, як колишній лідер опозиції погодився на злиття партій, що ворогували.
Свою причетність до чисток Мугабе завжди заперечував, під час похорону Нкомо він описав ці події як «епізод божевілля».
Вигнання білошкірих фермерів
Хоча влада перейшла до чорношкірої більшості, але білошкірі і раніше контролювали економіку країни, точніше, її найважливішу частину – сільське господарство. Аж до 2000 року 4 тисячі нащадків колонізаторів володіли 70 відсотками родючих земель в країні. Ці території вони зайняли, виселивши їхніх попередніх господарів на менш придатні території.
Із березня 2000 року «ветерани війни» організували кампанію з «повернення» земель, зокрема і за допомогою насильства. Кілька людей, які захищали майно – як білошкірих, так і чорношкірих, – загинули під час штурмів.
У серпні 2002 року Мугабе поставив кінцевий термін для білошкірих фермерів: за два тижні 3 тисячі власників повинні були покинути свої володіння. До 2009 року в Зімбабве залишалося всього 350 господарств, які належали нащадкам колонізаторів. У 2014 році він знову повторив свої погрози – адресатами були 150 фермерів, які все ще залишалися. Востаннє Мугабе звертався до цієї теми в червні 2017 року – за його даними, вціліли 73 господарства.
Велика частина ферм залишилися покинутими – у нових господарів не вистачило навичок, щоб керувати великими господарствами. І якщо раніше Зімбабве називали «житницею регіону», то тепер країна сама закуповує продовольство за кордоном. За даними Bloomberg, тільки в перші 10 років Зімбабве втратила 12 мільярдів доларів США.
Основна стаття експорту Зімбабве – необроблений тютюн. Зараз цей товар становить 31 відсоток від експорту. У 2008 році його виробництво падало вчетверо, до рівня 1950 року, але зараз майже відновилося до рівня 1995 року, хоча все ще не вийшло на максимум 2000 року. Відновлення сектору почалося після того, як інвесторами і основними покупцями стали китайські компанії.
Решта зі ста трильйонів
Інфляція в Зімбабве прискорилася після 1980 року і часом сягала 50 відсотків. Але в 2001 році, відразу після початку «аграрної реформи», вона стала стрімко розганятися – 112 відсотків, 199 відсотків, 599 відсотків і далі. Справжня криза настала у липні 2008 року – за місяць валюта знецінилася на 231 150 888 відсотків. А з середини до листопада 2008 року щомісячна
інфляція була майже 80 мільярдів відсотків. За один американський долар давали 2 трильйони зімбабвійських.
Окрім розорення фермерів, була й інша причина – гроші друкувалися для фінансування війни в Демократичній Республіці Конго, де йшов конфлікт, в який втягнулися багато країн континенту. На ці цілі навіть таємно витратили частину кредиту, отриманого від МВФ.
Найбільшою купюрою, яку надрукував Центральний банк Зімбабве, була банкнота в 100 трильйонів доларів, і одразу ж було анонсовано випуск купюри в 200 трильйонів. Зараз ці банкноти продаються як сувеніри, і тепер вони коштують більше, ніж коли були в обігу.
В результаті країна відмовилася від власної валюти, і зараз там можна легально розплачуватися дев'ятьма іноземними. 90 відсотків обігу припадає на долар, а ще 5 відсотків – на південноафриканський ранд.
Повна перемога над опозицією
Одного разу в історії Зімбабве Роберт Мугабе вже ледь не позбувся влади. Але як досвідчений політик переграв свого опонента.
У 2008 році відбулися президентські вибори. Голоси після проведення першого туру дуже довго рахували, а підсумки ніяк не могли підбити. Члени виборчих комісій розповідали, що опозиційний лідер Морган Цвангіраї отримав на деяких ділянках 67 відсотків голосів. Коли результати нарешті опублікували, виявилося, що опозиціонер справді лідирує, але не набирає необхідних для перемоги в першому турі 50 відсотків – 47,9 відсотка проти 43,2 відсотка у Мугабе.
Після цього виборча комісія кілька місяців не могла призначити дату другого туру. Увесь цей час прихильники опозиціонера зазнавали побиттів, загинули кілька десятків людей. В результаті Цвангіраї під тиском зняв свою кандидатуру – і Мугабе переміг як безальтернативний кандидат.
Після виборів президента за посередництва ПАР довелося укласти політичну угоду – він відновив посаду прем'єр-міністра, її обійняв Цвангіраї. На чергових виборах він набрав всього 33 відсотки голосів, після чого Мугабе ліквідував посаду прем'єра.
Зараз джерела стверджують, що Цвангіраї знову може стати прем'єр-міністром при тимчасовому президентові Еммерсоні Мнангагве – якщо Роберт Мугабе поступиться і передасть владу в рамках «мирного переходу», який організувала армія країни.
Велика людина Роберт Мугабе
Менш ніж за тиждень до перевороту головний аеропорт країни був перейменований. З 9 листопада він носив ім'я R. G. Mugabe International Airport. Табличку з новою назвою президент відкривав особисто, а міністр транспорту під час церемонії назвав його «героєм війни» та «іконою Африки».
У серпні уряд Зімбабве розповів про плани побудувати університет імені Мугабе. Вартість проекту – 1 мільярд доларів США.
Після перевороту хтось уже скорегував табличку – вказівник на аеропорт.
Оригінал матеріалу – на сайті спецпроекту «Настоящее время»
