З українських «електричок» давно вивітрилась подорожня романтика. Тепер це ненависний, але вимушено популярний приміський транспорт, де кожна поїздка – пригода, та боротьба за виживання. Журналісти Радіо Свобода, які працюють над програмою «Завтра» (спільного проекту Радіо Свобода та телеканалу «112 Україна»), проїхались приміськими поїздами».
Медсестра Раїса Верещак із містечка Фастів на роботу до Києва починає добиратись тоді, коли для інших ще ніч. У столиці жінка працює в інституті трансплантології. Шлях у 80 кілометрів вона долає трьома видами транспорту. Спочатку переповнена маршрутка.
З маршрутки на перон – бігом. Лише одиниці встигають до каси. Якщо йти за квитком – у вагон можна взагалі не влізти. Так буває, коли залізничне депо чіпляє мало вагонів. Їхня кількість – завжди сюрприз.
«Сьогодні вісім вагонів. А буває, що п'ять дають», – розповідає жінка.
«Електричка» зі скреготом розганяється. Хтось спілкується зі знайомими, хтось доїдає сніданок. Лампи у вагоні ледь світять. Чим ближче до столиці – тим щільніше у вагоні. Коли про комфорт усі забули, до електрички заходять ще й залізничники у робах. Тягнуть брудні мішки. Раптом усіх, хто задрімав, починають будити кондуктори.
«Ревізія іде. Квитки перевіряють. У мене пенсійне посвідчення», – показує Раїса Верещак.
Півтори години, здається, ніколи не закінчаться. Ближче до сьомої поїзд прибуває до столиці. Пасажири можуть вільно зітхнути. Попереду в Раїси Верещак ще одна маршрутка.
«Тридцять п'ять років їжджу у Київ. Кожен день беремо штурмом електрички. Я вже звикла, значить так треба. Якби було куди подзвонити і сказати», – бідкається медсестра.
Так само, як Раїса Верещак, Україною пересуваються мільйони. Лише до одного Києва електричками щодня приїжджає до 500 тисяч людей. Працюють, а ввечері так само повертаються додому.
Приміський транспорт – це один із двигунів економіки в будь-якій країні світу. Це можливості для мешканців передмість, можливості для бізнесу, можливості для залізниці. Але в Україні щось пішло не так.
Зазираємо у шпарину в паркані залізничного депо у Фастові – багато вагонів стоять під парканом в очікуванні ремонту. Можливо, просто немає запчастин. Місцевий залізничний активіст Валерій Довгопол показує десятки вагонів «електричок», що іржавіють тут без ремонту. Каже: в залізниці роками закривали очі на проблеми приміських поїздів, бо вважають їх соціальним транспортом для пільговиків.
«Оскільки приміські перевезення для залізниці збиткові – залізниця для цього нічого і не робить. Немає точного обліку, скільки пенсіонерів користуються. Реальності ніхто не знає», – каже голова організації «Громадський контроль залізниці» Валерій Довгопол.
На залізниці пояснюють: у депо ніхто не байдикує. Вони й раді б подати на перон пристойну електричку, але запчастини привозять рідше, ніж ламаються вагони. Грошей нема – бо багато «безбілетників». Багато «безбілетників» – бо до перевезень поваги нема.
«Чесно кажучи, пасажири ставляться до нашого транспорту, як до якихось хлівів. От і все. Туалет, який з лінії заїхав загажений, вичищається, заправляється водичкою. Замочок на дверях є. Працює навіть. Але їх виривають «з м'ясо»м. Виривають унітази, б'ють вікна. Комусь дуже цікаво ось таке робити (показує порізаний диван – ред.). Ви питали за замок. Ось, його немає – його вкрали. В сусідньому вагоні виламані двері», – демонструє наслідки поїздок старший майстер моторвагонного депо у Фастові Володимир Папушка.
Питаємо: чому поїзди їздять брудні та недоглянуті. Бо миють зрідка, каже Володимир. Виходить, напис на дверях «Не притулятись» має стосунок не лише до безпеки. А взагалі, каже він – старе під нове не пофарбуєш. Залізниці потрібні нові «електрички». Зараз же усі зусилля йдуть на те, щоб поїзди просто їздили.
«За 20 років можна відновити рухомий склад на всіх залізницях. Є якась стратегія, програма у держави щодо залізничного транспорту? Бровари, Бориспіль, Буча і Боярка. Загальний пасажиропотік у нас 315 тисяч пасажирів на добу», – розповідає інженер Віктор Петрук. Він розробляє транспортні стратегії Києва та передмістя. Віктор прорахував, що ранкові затори на в'їзді до столиці щезнуть, якщо придбати нові поїзди та дозволити залізниці заробляти на приміських перевезеннях.
«Чому зараз залізниці не цікава «електричка»? А тому, що вона збиткова, тому, що держава втручається у тарифну політику. Маршрутка з Фастова коштує 50 гривень, а «електричка» – 7 гривень. Нащо ми тримаємо ці 7 гривень? Щоб залізниця мала збитки і не хотіла займатися пасажирськими перевезеннями?» – запитує Віктор Петрук.
Переадресовуємо запитання міністру інфраструктури Володимиру Омеляну. Він якраз днями повернув контроль над залізницею – до того вона безпосередньо підпорядковувалась Кабміну. Омелян каже: про проблеми в курсі, і має план – просить німецьку залізницю віддати Україні списані дизель-поїзди.
«В листопаді представники «Укрзалізниці» відвідають Німеччину і перевірять цей рухомий склад. Якщо він в нормальному стані, я сподіваюсь, ми почнемо працювати і в 2018 році наші пасажири відчують переваги їзди на сучасних поїздах», – прогнозує чиновник і пояснює: це не українське ноу-хау. Таким же шляхом йшла і Болгарія, і Румунія, і Польща. Європейський «секонд хенд» дав країнам виграти час. Подібне сподіваються «провернути» і в Україні.
А поки урядники вибудовують стратегії на завтра, медсестра Раїса Верещак пропускає переповнену «електричку» і сідає в наступну. В салоні поїзда пасажири жартують, бо без гумору так їздити щодня ще важче.
«Сидять на поляні путійці і машиністи. От машиністи і кажуть: якби ви знали, в яких поїздах ви їздите, то ви б не їхали. А путійці кажуть: а якби ви знали, по яких ви дорогах їздите… (пасажири сміються)».
Цей матеріал підготовлено спеціально для програми «Завтра» – спільного проекту Радіо Свобода та каналу «112 Україна». Дивіться її щонеділі о 18:00 на телеканалі «112 Україна».
