Крістофер Міллер
Сім вбивств (Тімур Махаурі, Юрій Возний, Максим Шаповал, Олександр Хараберюш, Денис Вороненков, Іван Мамчур, Павло Шеремет) і один замах на вбивство (Адам Осмаєв). Всі вони зазнали насильницької смерті або ж наблизилися до неї у часи, коли на сході України не вщухає війна. Втім, вони загинули не на східних фронтах України, а на жвавих міських вулицях, які розташовані далеко від лінії вогню.
Вони стали жертвами підриву автомобілів та пострілів, які відбувалися здебільшого вдень. Остання жертва загинула 8 вересня під час вибуху, відгомін якого було чути в центрі української столиці. Хвиля насильницьких вбивств та замахів на вбивства потрясла країну вже після загадкового вбивства відомого журналіста в липні 2016 року. Ніхто точно не знає, хто чи що саме стоїть за вбивствами, або ж чи пов’язані ці події між собою.
Жоден випадок не розкрили, як і не було відповідних вироків. В одному випадку затримали виконавця вбивства, іншого змогли ідентифікувати після того, як його застрелили. Але отримати достатньо інформації для того, щоб знайти прямий зв’язок з тими, кого українська влада вважає основним підозрюваним – спецслужби Росії, не вдалося.
Офіційно Україна проводить розслідування усіх справ. Речник Міністерства внутрішніх справ України та Національної поліції Артем Шевченко нещодавно повідомив Радіо Свобода, що представники влади вважають, що всі вбивства «пов’язані між собою методом, використаним у кожному злочині, я маю на увазі вибухи», що, на його думку, свідчить про участь російських спецслужб. Він припускає, що цілями вбивств були росіяни, яких Москва вважає «ворогами держави» і хоче вбити.
Насправді, у багатьох є підстави підозрювати «російський слід» – термін, який став широко розповсюдженим серед майже всіх розслідувань диверсій та насильств в Україні, включно з вбивствами. Справа в тому, що ці події відбуваються саме під час військового конфлікту між українськими Збройними силами на сході України із бойовиками, яких підтримує Росія. Київ вважає, що Москва розпочала «гібридну війну» – військову тактику, яка поєднує традиційні та нетрадиційні методи ведення війни, пропаганду та кібератаки проти колишньої радянської республіки, яку Кремль все ще вважає сферою свого впливу.
Незважаючи на наявність доказів, Кремль заперечує підтримку бойовиків у конфлікті, в результаті якого вже загинуло понад 10 тисяч людей. Росія також заперечує причетність до останніх вбивств – аргумент, який в цьому випадку виглядає більш достовірним.
Експерти вважають (і представники Служби безпеки України погодилися під час спілкування з автором цього матеріалу у приватних розмовах), що в жодному випадку немає достатніх доказів, щоб безсумнівно стверджувати, що саме Росія замовила вбивства або тренувала вбивць.
Старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин у Празі та експерт із діяльності російських силовиків Марк Ґалеотті погоджується з офіційною позицією Києва, що виконавці вбивств в кожному конкретному випадку, ймовірно, були навчені державною організацією, якщо взяти до уваги методи та точність їхніх дій. Лише в одному випадку підриву був поранений хтось, окрім самої жертви, на яку здійснювався напад. Але експерт додав у коментарі для Радіо Свобода, що це не обов’язково означає, що цією державою є саме Росія.
Щодо найманих вбивць Ґалеотті зазначив, що «їх можна купити або найняти в Києві та Москві, це, на жаль, не так дорого». Він зазначив, що колишні радянські території потерпають від «зливу спеціальних знань із силових структур, і також багато хто наживається на цьому».
Є й ті, хто вважає, що Україна може ігнорувати або приховувати сліди, які вестимуть до неї самої, оскільки вони можуть зашкодити її основному меседжу.
«Насправді, дуже важливим є те, що в нас немає відповідей з Києва», – сказав Ґалеотті.
«Загалом цілком можливо, що Київ хоче залишити справи відкритими, тому що це слугує його меті та наративам, – вважає Ґалеотті. – Але це було б тактичною помилкою, оскільки тоді може скластися враження, що Служба безпеки України нічого не може зробити, щоб запобігти нападу Росії на Україну глибоко всередині своєї власної території».
Наразі у кожному з семи вбивств і одному замаху на вбивство існує більше запитань, ніж відповідей.
Вбивства
Тімур Махаурі, вбитий 8 вересня 2017 року
Етнічний чеченець та громадянин Грузії, він їхав зі своєю знайомою та її донькою у центрі Києва – як раптом його автівка вибухнула. Він помер відразу, а жінка була серйозно поранена. Дитина була госпіталізована, але не отримала серйозних травм.
За словами Національної поліції, Махаурі не був янголом. Він нібито був причетний до торгівлі зброєю в Україні та заарештований на початку цього року за незаконне зберігання зброї.
Як повідомляло «Громадське ТБ», яке брало інтерв’ю у Махаурі до його смерті, дехто вважав його особою, яка стоїть за вбивством Шаміля Басаєва – одного з ватажків чеченських бойовиків, відомого своєю роллю в теракті у Беслані в 2004 році.
Махаурі також воював у російсько-грузинській війні 2008 року. Як повідомляло «Громадське ТБ», за його словами, у 2012 році він переїхав до Сирії, де тренував людей боротися проти президента Башара аль-Асада. Невдовзі після цього він був заарештований в Туреччині через звинувачення у вбивстві та відсидів 3,5 роки, після чого 2016 року приїхав до України.
Махаурі воював з іншими етнічними чеченцями на стороні української армії в конфлікті проти бойовиків, яких підтримує Росія.
На місці загибелі Махаурі його друзі розповіли Радіо Свобода, що вони вважають, що саме Росія стоїть за його смертю. Вони відкинули припущення про його зв’язки з кримінальним світом і можливість того, що хтось звідти міг вбити його на знак помсти.
Представники української влади розповіли Радіо Свобода, що в них немає наводок у справі, але вони підозрюють Росію або ж чеченського лідера Рамзана Кадирова, які, за їхніми словами, могли бути «ворогами Махаурі».
Юрій Возний, вбитий 27 червня 2017 року
Життя Возного закінчилося після вибуху його автомобіля біля міста Костянтинівка, яке розташоване приблизно у 50 кілометрах на захід від лінії фронту на Донбасі. Внаслідок вибуху були поранені ще троє пасажири автівки.
Військова прокуратура України, яка веде розслідування, визнала цей інцидент терористичним актом. Підозрюваних немає, але деякі експерти вказували на проросійських диверсантів.
Максим Шаповал, вбитий 27 червня 2017 року
Шаповала вбили годинами раніше, ніж Возного, але в Києві внаслідок вибуху транспортного засобу, який стався близько восьмої години ранку.
Як повідомляли місцеві ЗМІ та Міністерство оборони України, Шаповал служив в елітному розвідувальному відділі Міністерства оборони, який проводив таємні операції проти проросійських бойовиків на сході України.
Речник МВС Артем Шевченко повідомив, що Шаповал нещодавно повернувся із зони конфлікту і влада вважає, що мотивом його «цілеспрямованого вбивства» була його «професійна служба».
З моменту інциденту представники влади кваліфікували це вбивство як «терористичний акт» і вважають, що за цим стоїть Федеральна служба безпеки Росії. Публічно доказів цього вони не надавали.
Адам Осмаєв та Аміна Окуєва, вижили 1 червня 2017 року
1 червня чеченець, який прикинувся французьким журналістом, в Подільському районі міста Києва вистрелив в Осмаєва – лідера проукраїнського чеченського батальйону. Дружина Осмаєва – Окуєва змогла перешкодити пострілам, поранивши вбивцю, якого згодом взяли під варту. Осмаєв повністю одужав.
Пізніше влада встановила, що чоловік, який здійснив напад, був росіянином, який мав український паспорт. Влада ідентифікувала його як Артура Курмакаєва, прізвище при народженні його було Денісултанов. Він був також відомий як «Дінго» і, як вважається, був причетний до вбивства колишнього головного охоронця Кадирова у 2009 році.
Однак українська влада не пов’язала його безпосередньо зі спецслужбами Росії чи з російськими чиновниками, включно з Кадировим.
Олександр Хараберюш, вбитий 31 березня 2017 року
Хараберюш – полковник та начальник головного відділу контррозвідки Донецького управління СБУ також загинув внаслідок підриву автівки, але у східному місті Маріуполі. В СБУ звинуватили у цьому вбивстві Росію і бойовиків, яких вона підтримує, запевняючи, що вони «покарають терористів, які підірвали машину ... якомога швидше».
З моменту цього інциденту було оприлюднено мало деталей щодо розслідування, а на запити прокоментувати ситуацію в СБУ не відповіли.
Денис Вороненков, вбитий 23 березня 2017 року
Вороненков – колишній російський законодавець та прихильник Путіна, який став критиком Кремля після звинувачень у шахрайстві. Він втік до України і був застрелений на одній з найбільш людних вулиць Києва. В українській столиці з ним перебувала його дружина – колишня російська політична діячка та оперна співачка Марія Максакова. У молодого подружжя нещодавно народилася дитина.
Вбивця підійшов ззаду і вистрелив у голову Вороненкова, поранивши його, перш ніж остаточно вбити після падіння на землю. Вбивця також вистрелив в охоронця Вороненкова, але той вижив. Йому вдалося вистрілити та смертельно поранити нападника, українського громадянина, який служив у двох добровольчих структурах.
Незважаючи на те, що вбивця був українцем, Київ стверджував, що він працював на Москву, де тренувався, а президент України Петро Порошенко назвав вбивство «актом державного тероризму з боку Росії». Влада знайшла доказ того, що вбивця їздив у Росію перед вчиненням вбивства. Але цих доказів, які пов’язують вбивцю із Росією, недостатньо.
У вересні в матеріалі на російському сайті новин «Росбалт» процитували переписку, яку вони ніби отримали від Генеральної прокуратури України, в якому замовниками вбивства названо колишнього коханого Максакової – росіянина Володимира Тюріна, а також банкіра з Криму. Але Київ офіційно не називав їх підозрюваними.
Іван Мамчур, вбитий 16 вересня 2016 року
Мамчур, колишній командувач військової розвідки, який працював у в’язниці в Рівному, що на заході України, був застрелений Олегом Смородіновим, жителем Маріуполя.
Українські органи влади звинуватили Росію, а генеральний прокурор Юрій Луценко заявив, що це свідчить про те, що російська служба розвідки «створює мережу для вчинення терористичних атак» на українській землі.
Смородінова затримали під час спроби перетину кордону в Харківській області. Як повідомляє «Інтерфакс Україна», Смородінов зізнався у вбивстві Мамчура на замовлення ФСБ Росії. Відповідно до показань Смородінова слідчим, Мамчура хотіли вбити за його службу та роботу в зоні конфлікту на сході України.
Павло Шеремет, вбитий 20 липня 2016 року
Шеремет, білоруський, російський та український журналіст, який часто критикував вищих політичних діячів та державних службовців в Білорусі, Росії та Україні, загинув в результаті підриву бомби під машиною. Тим теплим липневим ранком він їхав до радіостудії.
Досудове розслідування смерті Шеремета «дійшло висновків, що цей злочин був ретельно підготовлений групою людей», але жодних підозрюваних не оголосили.
Відео з камери спостереження з району, де жив Шеремет і де сталося вбивство, показало жінку та чоловіка, які прогулювалися районом перед нападом, і навіть те, як бомбу причепили до автомобіля Шеремета. Але їх не ідентифікували, а влада відмовилася надати кадри, де можна побачити обличчя жінки, мовляв, для її захисту.
Розслідування міжнародної мережі журналістів-розслідувачів Центру з викриття організованої злочинності та корупції (OCCRP) та журналістів «Громадського» виявило, що агент СБУ був присутній на місці подій під час розміщення бомби під машиною Шеремета (як згодом заявило СБУ, це був колишній співробітник – ред.), а багатьох свідків так і не допитали.
Звіт про розслідування, який написав автор цієї статті для Комітету з захисту журналістів у Нью-Йорку, встановив, що «більша кількість непрямих доказів вказує на український слід (у вбивстві), порушуючи питання про те, чому влада просуває російські наративи, і чи може вона приховувати докази, щоб захистити когось впливового».
