Що передувало окупації Росією українського Криму, чи можлива кримськотатарська автономія і як боротися за кримських політв’язнів. Про це говоримо з українським політологом Володимиром Фесенком.
– Коли Ви востаннє були в Криму?
– На останній конференції Ялтинської європейської стратегії в Криму у вересні 2013 року. Тоді мені особливо запам’ятався емоційний виступ Олександра Кваснєвського (президент Польщі у 1995-2005 роках – ред.). Тоді саме дуже гарячою була тема підписання Угоди про асоціацію, вже почалися коливання в Януковича й було невідомо, підпише він її чи ні. І тоді Кваснєвський, згадавши відоме прислів’я, сказав: «Ни шагу назад, позади Москва». Виявилося, що Москва не тільки позаду, вона нас чекала у зв’язку з Кримом, Донбасом.
– Чи пригадуєте Ви тоді в Ялті якісь розмови, настрої? Адже це було незадовго до того, як ми побачили в Криму «зелених чоловічків»?
Після поразки Януковича всі були дезорієнтовані, на жаль, були паралізовані силові структури. І Росія цим скористалася
– Тут справа не в часових термінах. Якби не було прямого втручання Росії в лютому 2014 року, то не відбулося б анексії Криму. Адже були події і 2004 року, але тоді не було російського втручання – і тому не сталося того, що 2014-го. Проросійські настрої там були, були проросійські сили. Після поразки Януковича всі були дезорієнтовані, на жаль, були паралізовані силові структури. І Росія цим скористалася.
Я пригадую і опитування Центру Разумкова, згідно з якими, не менш ніж третина, а то й 40 відсотків кримчан були проросійськи налаштовані. Але знов таки – якби не було втручання Росії, то цей би чинник не спрацював.
– Тим не менше, під час голосування за незалежну Україну в Криму в 1990-х роках, більшість проголосувала «за».
– Там був найнижчий показник голосування за незалежність України в цілому по країні, але більшість все ж підтримала. Тоді була ситуація, коли майже всім було очевидно – Союз рухнув, невідомо, що і як буде далі. В Росії теж були неоднозначні події. Мені здається, тоді більшість кримчан діяли достатньо прагматично – адже юридично на той момент Крим був у складі України. А от коли розпочалися складні соціально-економічні процеси, криза після розпаду Радянського Союзу, в Криму почали зростати проросійські настрої – це 1992-1993 роки. Перша спроба російського реваншу була 1994 року: рік виборів, «мєшковщина», спроба обрати президента Криму й намагання повернути Крим до Росії. Але треба віддати належне – контроль над силовими структурами тоді був, попрацювали тоді і з кримськими елітами. Кучма тільки починав своє президентство, але діяв достатньо оперативно.
– Тобто це була заслуга президента Кучми?
– На той момент – так. Я думаю, що значна частина кримських еліт тоді не хотіла переходити під інший прапор, оскільки невідомо було, чим би це закінчилося.
– Чи була в Україні державна політика щодо Криму? Чи розуміла влада, що таке Крим?
– Розуміння і державна політика щодо Криму були. Хоча були і суперечності, іноді певна непослідовність, не завжди були успішні кадрові рішення. Було зрозуміло, що Крим відрізняється від іншої частини України, навіть східних російськомовних регіонів. Це був єдиний регіон, де етнічні росіяни складали більшість – майже 60 відсотків. До того ж, там була російська військова база.
Але ситуацію взяли під контроль, пішли на поступки, давши Криму автономний статус. Мені розповідали депутати того скликання, що це був певний компроміс із комуністами. Питання стояло так: або державний статус російської мови, або автономія Криму. Це теж стало передумовою того, що там змогли провести «референдум». Верховна Рада Криму мала статус законодавчого органу, і цим скористалися росіяни.
– Яким, на Вашу думку, мав бути статус Криму на той момент? І чи треба зараз із цим статусом щось робити? Наприклад, Рефат Чубаров і Мустафа Джемілєв, лідери кримських татар, часто говорять про необхідність кримськотатарської автономії.
Треба шукати такий статус, який сприяв би і відновленню суверенітету України на цій території, і посиленню статусу кримських татар у Криму
– Я розумію інтереси кримськотатарського народу, але це не призведе автоматично до деокупації. Більше того, це може створити й певні проблеми в майбутньому. Кримські татари, при всій повазі до них, складають меншість населення. І тут питання збалансованості різних етнокультурних груп.
– Їхній аргумент у тому, що вони – корінний народ.
– Я думаю, що можна закріпити особливий статус кримськотатарського народу в Криму, але це теж може стати джерелом напруги і суперечностей. Тому треба шукати такий статус, який сприяв би і відновленню суверенітету України на цій території і посиленню статусу кримських татар у Криму.
– Нещодавно Ільмі Умерову в окупованому Росією українському Криму винесли вирок, що передбачає покарання у вигляді двох років позбавлення волі. На Вашу думку, за що і навіщо відбуваються такі суди?
– Це демонстративні репресії і проти керівників кримськотатарського народу, і проти активістів. І якщо керівників просто засуджують, то над багатьма активістами знущаються, деяких катують і вбивають. Це робиться, щоб залякати й показати, хто переможець, хто контролює ситуацію. Так працює репресивна машина і в Росії, але в Криму це відбувається особливо цинічно й жорстоко.
Промова Умерова – це дуже точні слова, які є вироком російській владі
Промова Умерова – одна з тих, що залишаються в історії. Це дуже точні слова, які є вироком російській владі. Його остання фраза «зустрінемось у Гаазі» – це натяк на те, що рано чи пізно буде кримінальний суд над тими, хто організував анексію Криму й усі ці злочинні дії.
– Питання в тому, коли це буде? Невже до того свої строки доведеться відбути й Ільмі Умерову, й Олегу Сенцову, й іншим засудженим?
– Ведуться щодо них усіх переговори, є міжнародна підтримка. Є надія, що їх вдасться звільнити. Тут не буває швидкого ефекту, але важливо не здаватися і продовжувати боротьбу і за звільнення засуджених, і за повернення Криму.
– Які Ваші прогнози: Крим повернеться до України чи міжнародна спільнота колись визнає його «російським»?
– Стратегія Росії є такою ж, як була з радянським статусом Балтійських країн – коли формально їх не визнавали частиною СРСР, але де-факто з цим змирилися. Але Україна має цьому протистояти, постійно нагадувати про статус Криму, боротися в судах. Коли ми зможемо повернути Крим? Я думаю, що реальна можливість виникне в разі політичної, соціальної й економічної кризи в Росії.
(Над текстовою версією матеріалу працювала Катерина Коваленко)
Оригінал публікації ‒ на сайті проекту «Крим.Реалії»
