Дамір Гайнутдинов
Європейський суд з прав людини почав перейматися проблемою масового блокування сайтів у Росії. Тільки за останні місяці комуніковані шість скарг на блокування. Це показово, враховуючи, що за весь час, протягом якого Росія входить до Ради Європи, ухвалено всього 26 постанов у справах про свободу висловлення поглядів (стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод).
Скарги з Росії охоплюють проблему блокування відразу з декількох сторін. Справа голови Асоціації інтернет-видавців Володимира Харитонова – це блокування «за компанію». Мова в цьому випадку йде про обмеження доступу до невинних сайтів, яким ніхто не висував жодних претензій. Є термін в англійській мові «collateral blocking» («супутні блокування»). Він використовується за аналогією з «collateral damage» («супутній збиток»). Це відбувається, коли влада «килимовим методом» намагається викорінити якийсь незаконний контент.
У справах «Грані.ру» і «Каспаров.ru», так само як і в справі «Ежедневного журнала», мова йшла про позасудові блокування сайтів ЗМІ, а фактично – про примусове припинення діяльності ЗМІ, що взагалі можливе тільки через судове рішення.
Як з'ясувалося в суді, влада наполягала на повному блокуванні ресурсів через один незаконний матеріал. У вимогах прокуратури зазначалося, що на сайтах міститься «значна частина протиправних матеріалів», що нібито дає їм підстави обмежувати доступ до ресурсів в цілому. Однак нам в судах вдалося отримати з «Роскомнагляду» роздруківки конкретних публікацій. Прокурори і представники «Роскомнагляду» так і не змогли між собою домовитися: чи йдеться про один матеріал, чи про всю сукупність інформації на сайті. Безумовно, позиція прокурорів чесніша – зрозуміло, що владі не подобалося існування таких видань. І немає жодних сумнівів, що кінцевою метою влади було знищення незалежних медіа.
Кейс «Роскомсвободи» – це блокування сайту некомерційної організації на підставі судового рішення, винесеного через вигадану підставу – заборона інформації про способи доступу до заблокованих ресурсів і забезпечення анонімності в інтернеті (такого положення в законі немає). Причому винесеного потайки, без повідомлення власника ресурсу.
Ці чотири проблеми – супутні блокування, блокування великих ресурсів через один матеріал, заборона опису способів обходу блокування і відмова залучати до розгляду справ зацікавлених осіб – ті питання, через які до російської влади найбільше претензій. Дуже добре, що всі вони зацікавили ЄСПЛ, тому цілком можна розраховувати, що в перспективі Євросуд розгляне російську інтернет-цензуру в усіх ключових аспектах.
Практика ЄСПЛ
Європейський суд тільки починає підбиратися до розгляду справ, пов'язаних з інтернетом в цілому і особливо з тим, що стосується обмеження доступу до інформації. Це з усіх боків нова історія для Страсбурга. На сьогоднішній день є тільки дві відомі постанови ЄСПЛ на цю тему, і обидві за скаргами проти Туреччини.
У першій – «Ахмет Йилдирим проти Туреччини», яка була винесена у 2012 році, – йшлося про супутнє блокування. На одному з сайтів турецька влада виявила матеріали, що нібито ображають пам'ять Ататюрка. Такі тексти, згідно з місцевим законодавством, вважаються нелегальними. Коли з'ясувалося, що заблокувати тільки цей сайт неможливо, міський суд ухвалив рішення про повне обмеження доступу до сервісу Google Site, недоступними стали тисячі сайтів у цій системі. Серед них опинився і сайт пана Йилдирима, де він розміщував свої наукові роботи та інші матеріали. Жодної нелегальної інформації на його сайті не було, однак його, звісно, заблокували. Абсолютно ідентична ситуація була і зі справою Харитонова. Характерно, що ЄСПЛ виносив рішення за скаргою Йилдирима якраз в ті дні, коли «Роскомнагляд» в Росії блокував сайт Харитонова.
Друга справа – «Дженгиз та інші проти Туреччини», постанова за якою була винесена у 2016 році. Йшлося про обмеження доступу до YouTube через декілька нелегальних матеріалів. ЄСПЛ сказав, що неприпустимо блокувати популярний сервіс, де є, зокрема, унікальні матеріали, які більше ніде не можна знайти, через те, що там з'явився якийсь окремий, нехай навіть незаконний, контент. Суд визнав незаконною практику такого тотального блокування. Щодо Росії, нічого подібного раніше не було. Ці шість скарг – перші справи, пов'язані з блокуванням сайтів у ній.
Європейські стандарти
Як видно, стандарти ЄСПЛ в цьому питанні ще тільки створюються. Але вже зараз можна говорити, що загальні критерії виправданості обмеження права на свободу вираження поглядів застосовні й до інтернету. Права людини діють в мережі так само, як і в офлайні, і щодо них також можна застосувати «потрійний тест». Обмеження повинні бути передбачені законом. І не просто якимось там законом, а чітко сформульованим, однозначно зрозумілим і таким, який дозволяє громадянам передбачити наслідки своїх дій. Російське законодавство про блокування сайтів цим критеріям ніяк не відповідає. Воно неконкретне і легко допускає довільне тлумачення та застосування.
Другий критерій – правомірна мета. У випадку з «Гранями» і «Каспаровим», так само як і в справах «Щотижневого журналу» і «Роскомсвободи», правомірна мета, очевидно, була відсутня, оскільки їх заблокували для того, щоб обмежити критику влади або поширення інформації про способи обійти блокування. Це неправомірна, незаконна мета.
Нарешті, третій критерій – це відповідність і адекватність застосовуваних заходів. У справі Харитонова російська влада використовувала блокування для того, щоб обмежити доступ нібито до пропаганди наркотиків. Це теж дуже сумнівна теза, але припустімо, що це потрібно для охорони здоров'я населення. Як би там не було, заходи, до яких вдається влада, щоб досягти законної мети, не повинні бути надмірними. Не можна блокувати сотні і тисячі ресурсів для того, щоб видалити з інтернету кілька матеріалів. А значить, влада повинна шукати інші шляхи, тим більше що вони існують. Так, крім блокування мережевих адрес, цілком можливо технічно реалізувати блокування окремих сторінок. Ці технології давно існують, але, як правило, реалізація їх коштує набагато дорожче. В кінцевому підсумку вони, навіть якщо і застосовуються, то ці витрати перекладаються на користувачів, що призводить до подорожчання доступу до інтернету.
Є ще один нюанс. Все більше і більше сайтів використовують доступ по https, тобто зашифрованому протоколу, який, зокрема, не дозволяє зі сторони обмежувати доступ до окремих сторінок. Наприклад, найпопулярніші сервіси – Facebook, Twitter, YouTube, Google – якраз використовують https, і це практично вже стандарт безпеки. Таким чином, тільки Google і YouTube можуть видалити інформацію на Google і YouTube або обмежити доступ за географічною ознакою. Отже, російській владі потрібно або домовлятися з сервісом, або блокувати доступ до нього повністю. Але мені абсолютно незрозуміло, чому ця проблема перекладається на сумлінних користувачів і власників сайтів.
Ще один важливий момент, пов'язаний зі стандартами ЄСПЛ. Коли застосовуються блокування, обов'язково повинна бути можливість оскарження рішення про нього. Фактично ж в Росії немає такої можливості, зокрема, для власників сайтів, які зазнали супутнього блокування, а їх більшість. Їх не повідомляють про рішення обмежити доступ до ресурсу або майбутній судовий розгляд щодо незаконного контенту. І навіть про обмеження доступу вони дізнаються після того, як їхній сайт вже заблокований.
Справа Харитонова показала, що безглуздо – з точки зору захисту прав – йти в російський суд, який скаже, що твої права не порушені, тому що «Роскомнагляд» діяв в рамках своїх повноважень, як це зробив Таганський суд Москви. Або відправить тебе судитися в американську або іншу закордонну юрисдикцію, як сказав Конституційний суд, куди також звертався Харитонов. Можливість же ефективного судового оскарження порушених прав – це дуже важлива гарантія захисту, і вона обов'язково повинна бути надана.
Виникає питання, чому до сьогоднішнього дня ЄСПЛ не звертав на цю тему із Росії пильної уваги? Судячи з усього, скарг щодо незаконного блокування досить мало. Користувачі надають перевагу іншим механізмам захисту від свавілля – переїзду на інші IP-адреси, звертанню до інших юрисдикцій, використанню засобів оминання блокувань. Все це – ухиляння, оминання, маскування – історично властиве інтернету і його користувачам. Умовно кажучи, набагато простіше переїхати з «ВКонтакте» до Facebook або із зони .ru в зону .io, ніж намагатися судитися з російською владою в російському суді. ЄСПЛ – це все-таки далеко, це треба вміти і це вимагає часу.
Масштаб явища
Тим часом масштаб проблеми колосальний. За даними «Роскомсвободи», за весь час існування позасудових блокувань в Росії під удар потрапило понад 8 мільйонів сайтів. І понад 4 мільйони сайтів продовжують залишатися недоступними для російських користувачів. Цікаво, що переважна більшість – до 97 відсотків – блокуються взагалі без будь-якого юридичного рішення. Це ті самі супутні блокування, які користувачі, на щастя, цілком успішно навчилися оминати.
У справах про блокування «Роскомнагляд», через обрану ним тактику і позицію «в глухій обороні», постійно і вимушено «сідає в калюжу». Досить згадати його обґрунтування блокування блогу Навального в «Живому журналі», коли написали, що доступ до ЖЖ обмежений через те, що Навальний порушує режим домашнього арешту.
Дійcно, в той час Навальний перебував під домашнім арештом із забороною користуватися інтернетом, а в блозі продовжували з'являтися матеріали. І «Роскомнагляд» не знайшов нічого кращого, ніж опублікувати перше, що спало на думку. Звичайно, в жодному законі немає такої підстави. Або придумане свого часу керівником «Роскомнагляду» Жаровим дивовижне виправдання супутніх блокувань: «Наше дослідження показало, що чимала кількість ресурсів, які перебували на тих же хостингах, що і шкідливі сайти, але до яких не було формальних претензій, також поширювали протиправну інформацію», – після якого він запропонував власникам «легальних» сайтів міняти хостинг.
Неурядова коаліція
У справу Харитонова ЄСПЛ допустив як третіх осіб низку організацій, члени яких найбільш шановані і авторитетні в правозахисному співтоваристві в сфері інтернету. Інформація, яку зможуть надати ЄСПЛ «Фонд електронних рубежів», «Артикль 19», Access Now і «Роскомсвобода», буде вкрай важливою. Вважаю, що вони включилися в справу про блокування сайтів в Росії, оскільки саме зараз з'явилася можливість вплинути на практику, взяти участь у створенні стандартів, які будуть закріплені в Раді Європи на роки вперед. У цьому суду, безсумнівно, знадобиться допомога. Поки ця тема новою і є дуже багато різних думок.
ЄСПЛ ще в справі Йилдирима зазначав, що європейське законодавство щодо блокування різнорідне, і ці питання по-різному вирішуються в різних країнах. До речі, вважаю, що саме тому президент секції зазначив, що справа Харитонова – це потенційно leading case – «провідна справа». Це справа, в якій йдеться про вперше виявлену системну проблему, яка, ймовірно, вимагатиме застосування заходів загального характеру, тому що російське законодавство очевидно перекошене на користь цензури і поліцейського нагляду та не містить жодних гарантій свободи слова.
Реакція влади
У справі Харитонова уряд Росії вже надав свої заперечення. Влада посилається на те, що «Роскомнагляд» діяв в рамках своїх повноважень, а блокування переслідувало законну мету – захистити дітей від пропаганди наркотиків. Мін'юст заявляє, що в проблемах Харитонова винен американський хостинг-провайдер, якому і слід висувати претензії, а сайти за IP-адресами блокують у всьому світі, і взагалі, чим Росія гірша за Великобританію? Кілька років тому, коли ця історія тільки починалася, керівник «Роскомнагляду» Олександр Жаров стверджував, що дані якогось «дослідження» свідчать про те, що «чимала кількість ресурсів, які перебували на тих же хостингах, що і шкідливі сайти, але до яких не було формальних претензій, також поширювали протиправну інформацію». Тобто: блокували і будемо блокувати, ліс рубають – тріски летять.
У справі «Каспаров.ru», «Грані.ру», «Щоденного журналу» і «Роскомсвободи» позиція уряду повинна бути представлена до 15 січня 2018 року, однак навряд чи там буде щось нове. Влада завжди посилається на захист дітей і боротьбу з екстремізмом. Широкі позасудові блокування інтернет-сайтів через будь-які зручні підстави – питання політичне, жодних поступок тут бути не може.
Перспективи
Не можна говорити, що процес блокування ЗМІ після «Каспарова», «Граней», ЩЖ і блогу Навального (він – фактично теж ЗМІ) в Росії став менш актуальною проблемою. Зараз в Росії заблокована ціла низка українських та інших медіа – «Укрінформ», «Крим.Реалії», «Новий регіон». Але цими справами, які зараз вивчає ЄСПЛ, здається, вдалося змусити «Роскомнагляд» принаймні конкретизувати свої вимоги. Більше немає в таких масштабах того відкритого прокурорського і цензорського свавілля, коли вони могли дозволити собі написати: «У вас на сайті є щось заборонене – знайдіть самі і видаліть, а ми потім подивимося, вгадали чи ні і, можливо, розблокуємо». Претензії, як і раніше, виглядають сміхотворно, однак тепер цензори хоча б почали вказувати адреси сторінок. Це дає можливість власникам сайтів маневрувати, видаляти чи редагувати інформацію. Хоча б зрозуміло, що можна зробити, щоб не доводити до блокування або вийти з-під нього.
У випадку з «Каспаров.ru» і «Гранями» цього зробити було не можна і довелося б повністю видаляти весь контент за весь час існування сайтів.
До речі, з цим пов'язана ще одна дуже важлива проблема – доступність архівів. У ЄСПЛ є постанова у справі «Times Newspapers Ltd проти Великобританії», в якій наголошується на важливості підтримки доступних для публіки онлайн-архівів ЗМІ. Але ж фактично прокуратура з «Роскомнаглядом» зажадали видалити архіви ЗМІ за півтора десятка років, а це окрема і дуже серйозна загроза свободі висловлення поглядів.
Дамір Гайнутдинов – правовий аналітик Міжнародної правозахисної групи «Агора», кандидат юридичних наук
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
