Доступність посилання

ТОП новини

100 років тому. Між доктринами і традиціями – як працювали перші уряди України


Члени Генерального Секретаріату – першого уряду України, утвореного Центральною Радою 28 червня 1917 року. Сидять справа наліво: Симон Петлюра, Сергій Єфремов, Володимир Винниченко, Іван Стешенко, Микола Садовський. Стоять: Борис Мартос, Микола Стасюк, Павло Христюк. А в овалі – Валентин Садовський. Київ, 1917 рік
Члени Генерального Секретаріату – першого уряду України, утвореного Центральною Радою 28 червня 1917 року. Сидять справа наліво: Симон Петлюра, Сергій Єфремов, Володимир Винниченко, Іван Стешенко, Микола Садовський. Стоять: Борис Мартос, Микола Стасюк, Павло Христюк. А в овалі – Валентин Садовський. Київ, 1917 рік

Перший український уряд називався Генеральним секретаріатом. Він був сформований влітку 1917 року, невдовзі після того, як Центральна Рада ухвалила свій І Універсал. Попервах Генеральний секретаріат ще не мав сталої структури та навіть приміщення. Спершу уряд поміщався в одній кімнатці, потім працював у коридорі Центральної Ради, а невдовзі перемістився в один із київських готелів. Тим не менше, цей уряд в доволі короткий час домігся визнання не лише з боку Центральної Ради, яка його сформувала, а і з боку петроградського Тимчасового уряду, щоправда, із суперечками щодо повноважень.

Цими днями минає 100 років відтоді, як уряд Володимира Винниченка захотіли замінити на новий – на чолі із Дмитром Дорошенком. В чому були недоліки правління Винниченка? Як змінювались перші уряди та які проблеми перед ними поставали? Про це Радіо Свобода розмовляло з істориком Ігорем Гиричем та завідувачем Музею Української революції Олександром Кучеруком.

– То чому Винниченка захотіли змінити на Дорошенка на посаді голови уряду?

Ігор Гирич: Винниченко представляв Українську соціал-демократичну партію – це були ліві сили. Дорошенко ж представляв соціалістів-федералістів – це центристи. Тоді комбінації складались таким чином, що ліві були неактуальні для міжнародної спільноти, і тому звернули увагу на Дмитра Дорошенка. Це був відомий громадський діяч, людина статечна, обережна, демократична та не радикальна. Тому, власне, в цій ситуації всі вважали, що уряд Дорошенка буде актуальним.

Ігор Гирич
Ігор Гирич


– Отже, поміркованість була однією з переваг Дорошенка.

Особисте ставлення Винниченка до інших людей не завжди було коректним і не всіма сприймалося. Якщо почитати його щоденники, він ні про кого не писав добре
Олександр Кучерук

Олександр Кучерук: Тут ще відіграла роль особистість самого Винниченка. Він був творчою людиною з одного боку, а з іншого – він був лівим соціалістом. Його особисте ставлення до інших людей не завжди було коректним і не всіма сприймалося. Якщо почитати його щоденники, він ні про кого не писав добре.

– Про себе хоча б добре писав?

Олександр Кучерук: Так, він там «пуп землі» і всього світу. Але це не працювало на його політичний авторитет. Він був людиною амбітною, і ці його амбіції не завжди йшли на користь справі.

А Дорошенко, як каже мій колега, був більш розсудливою людиною, менш «нарваною». А для роботи уряду була потрібна більша стабільність, незалежно від настроїв першої особи.

– До речі, Дмитро Дорошенко був губернатором галицьких територій, які були захоплені російською армією під час Першої світової війни.

Олександр Кучерук: Так, і це йому додавало ще специфічний досвід адміністратора. Натомість Винниченко взагалі не мав завершеної освіти, і все трималося на його особистій харизмі, на його «горінні», адже він дійсно «горів». Проте він сам у своїх щоденниках писав, що не знає, наскільки його вистачить. І спад його імпульсивності призводив до якихось застоїв. Тому на Дорошенка дивилися як на більш стабільну людину.

Олександр Кучерук
Олександр Кучерук

– Отже, є імпульсивний і радикальний керівник уряду, якого хочуть замінити на більш поміркованого і вправного адміністратора, в якого, до того ж, і з петроградським Тимчасовим урядом кращі відносини. Грушевський пропонує йому очолити Генеральний секретаріат. Чому ж у Дорошенка не вийшло стати керівником уряду?

Ігор Гирич: Тут треба брати загальну ситуацію в тодішній Центральній Раді. Тоді активними були ліві сили. Всі пишуть про те, що найпопулярнішою була партія соціал-демократів. Проте кількісно більше було есерів, а найякісніші політичні діячі були саме есдеки. Основною відмінністю було ставлення до приватної власності. Можливо, це і є різницею між Дорошенком та Винниченком – перший виступав за приватну власність, хоча і сам свого часу був соціал-демократом.

Проблема тодішніх лівих – вони розуміли, що теоретично за постулатами має бути так, але з точки зору української традиції – має бути інакше
Ігор Гирич

Але чи можемо ми казати, що Винниченко був проти приватної власності? Він був доктринером – вважав: якщо доктрина говорить про те, що не повинно бути приватної власності, то й він має так казати. Але ж ми прекрасно знаємо, що на еміграції він купив собі хутір й там жив як приватний власник. Над цим потім дуже насміхався Чикаленко. Думаю, що проблема тодішніх лівих – вони розуміли, що теоретично за постулатами має бути так, але з точки зору української традиції – має бути інакше. Цей дуалізм відіграв погану роль в ті часи, адже вони розуміли, що приватна власність для українців – це нормально, але доктрина вимагає її відсутності.

– Давайте повернемося до Дмитра Дорошенка. Йому дає мандат на формування нового уряду голова Центральної Ради Михайло Грушевський. Чому сформований Дорошенком уряд так і не набув чинності?

Олександр Кучерук: Бачите, це все-таки був парламент – там були фракції, там були голосування. І для підтримки Дорошенка елементарно не вистачило голосів. Дві основні фракції Центральної Ради – це соціал-демократи та соціал-революціонери. А оскільки він не належав до жодної із цих партій і не зміг домовитись з ними щодо квот в уряді й виконання їхніх партійних постулатів, то вони, врешті-решт, не дозволили йому отримати легітимацію в Центральній Раді.

– То його не сприйняли, бо він був недостатньо революційним?

Олександр Кучерук: Він не їхнім був.

Як може прем’єр очолити уряд, в якому більшість становить не його партія? Це була помилка, і він зрозумів, що він не може проводити той курс, який був йому близький
Ігор Гирич

Ігор Гирич: Вийшло так, що в його кабінеті могла бути більшість між есерами та есдеками. Тобто, як може прем’єр очолити уряд, в якому більшість становить не його партія? Це була помилка, і він зрозумів, що він не може проводити той курс, який був йому близький.

– Отже, Володимир Винниченко залишився на чолі Генерального секретаріату. Спроба замінити його більш поміркованим главою уряду не вдалася. А в якій мірі тоді український уряд взагалі контролював ситуацію в Україні?

Чому Українська революція програла – бо суспільство не встигло оцінити цей уряд як свій, воно не встигло стати українським до 1917 року
Ігор Гирич

Ігор Гирич: Він не контролював ситуацію в тому сенсі, що легітимного сприйняття цього уряду як свого – в суспільстві не було. Ми повинні до цього ставитись відверто і розуміти, чому Українська революція програла – бо суспільство не встигло оцінити цей уряд як свій, воно не встигло стати українським до 1917 року. І в результаті, як Україна раптом здобула незалежність, суспільство не змогло підтримати свій уряд.

– Все-таки Центральна Рада була репрезентативна – її членів обирали на з’їздах.

Були російські партії, були єврейські партії, були польські партії. Власне, існувало чотири національні ідеї, між якими потрібно було знайти компроміс в межах одного органу
Ігор Гирич

Ігор Гирич: Вона кооптувала їх через з’їзди: селянські, військові, робітничі, через представництва нацменшин, але ж не було реальних виборів. Тут не обирали, а радше призначали – це були певні домовленості. Домовлялись із тими громадськими та суспільними організаціями, які мали сприйняти цей орган як орган крайової влади. А це було дуже складно, бо були російські партії, були єврейські партії, були польські партії. Власне, існувало чотири національні ідеї, між якими потрібно було знайти компроміс в межах одного органу. А як можна було знайти компроміс, приміром, із польською ідеєю, яка будувала «історичну Польщу» із російською ідеєю, яку будувала «Велику Росію», і з єврейською ідеєю, яка була екстериторіальною? Це було дуже складно.

Село не визначає революцію. Як казав Чикаленко, «селянство своїми чоботиськами затоптало не одну революцію»
Ігор Гирич

Також треба розуміти, що міське населення було в принципі космополітичним і не орієнтувалося на українські партії. Єдине, на що могла розраховувати Центральна Рада – на село, бо воно її підтримувало. Це була єдина сила, яка додавала легітимності Центральній Раді. Але ж село не визначає революцію. Як казав Чикаленко, «селянство своїми чоботиськами затоптало не одну революцію».

Олександр Кучерук: До листопада 1917-го Генеральний секретаріат був для п’яти українських губерній представництвом Тимчасового уряду. Це не був уряд, який підпорядковувався Центральній Раді. Ще ж не було Української Народної Республіки. Тільки в листопаді, після ІІІ Універсалу, коли було проголошено Українську Народну Республіку, українська влада створила свій уряд. До того часу це була система виконавчої влади, яка підпорядковувалась Петербургу, а Центральна Рада могла лише впливати на ці процеси, й активно це робила.

Генеральний секретаріат до проголошення УНР не мав чіткого визначення своєї діяльності, прав, обов’язків і можливостей
Олександр Кучерук

Тому Генеральний секретаріат до проголошення УНР не мав чіткого визначення своєї діяльності, прав, обов’язків і можливостей. Уже після створення УНР стало зрозуміло, що є певна територія із певними адміністративними межами. З’явилась вже певна єдність – не просто 5 губерній Росії, а територія Української Народної Республіки. Після цього функції і завдання, впливи змінювалися. Найактуальніші завдання, які стояли, і проблеми – це земельне питання, тобто, як зробити так, щоб проблема перерозподілу землі все ж вирішилась, щоб вона була безкровна, ефективна та економічно виправдана. Друга проблема – внутрішньо економічна – питання власної валюти вже обговорювалось, адже життя примушувало, не було чим платити.

– Ми говорили, що якісна перевага була за соціал-демократами, а кількісна – за соціалістами-революціонерами. Ці дві провідні політичні сили формували уряд, причому соціал-демократи, в яких була меншість, мали більш впливові позиції, ніж соціалісти-революціонери. Чи виникали через це якісь конфлікти?

Ігор Гирич: Есери були виразниками селянського питання – вони мали вирішувати цю болісну для України аграрну проблему. Есдеки фактично не ставили за мету вирішення цієї проблеми. Натомість основною «фішкою» есерів було якраз вирішення цієї проблеми – не через приватну власність, а через соціалізацію – відання землі на певну частину часу, грубо кажучи, в користування селянству.

Біда, що українські есдеки ніяк не могли вирішити, що важливіше на сьогоднішній день – здобуття незалежності чи вирішення проблем, які ставить партія
Ігор Гирич

Конфліктні ситуації виникали через те, що кожна партія намагалася слідувати власній доктрині. І це біда, що українські есдеки ніяк не могли вирішити, що важливіше на сьогоднішній день – здобуття незалежності чи вирішення проблем, які ставить партія.

Принциповими були питання землі, війська, стосунків із Росією, руху до самостійності. І кожне із них викликало ту чи іншу дискусію
Олександр Кучерук

Олександр Кучерук: Принциповими були питання землі, війська, стосунків із Росією, руху до самостійності. І кожне із них викликало ту чи іншу дискусію. Але треба зауважити, що, на відміну від сучасного парламенту, в Центральній Раді не билися, не стягували одне із одного з трибуни – все це відбувалося на більш інтелігентному рівні. Хоча й люди тоді не мали досвіду якоїсь політичної практики.

– Все-таки були випадки, коли генеральні секретарі – міністри – подавали у відставку.

Олександр Кучерук: Вони подавали у відставку, коли їхня думка заходила в глибоке протиріччя із політичною дійсністю. І на це обов’язково накладались якісь особисті стосунки.

– В січні 1918 року Володимир Винниченко подає у відставку з посади керівника уряду. На його місце стає молодий есер Всеволод Голубович. Цього діяча сучасники здебільшого характеризують негативно. Зокрема, Дмитро Дорошенко каже про нього так:

«Як взагалі міг обійняти посаду прем’єра цей кретиноподібний суб’єкт, який не вмів доладно навіть виголосити коротеньку промову, млявий, безініціативний, тупий – досі загадка».

– Петлюра називав його «абсолютним нікчемою». Як сталось, що такий яскравий Винниченко йде у відставку, а на його місце приходить такий ось Голубович?

Ігор Гирич: Розумієте, Голубович конкретні кроки пропонував для соціалізації землі. Це селянам було більш потрібно, ніж гарні виступи того ж Петлюри чи Винниченка, які це питання не вирішували.

Ніхто не знав, що далі робити: все відбувалося на якомусь напівінтуітивному слідуванні розвитку подій
Олександр Кучерук

Олександр Кучерук: Дорошенко це говорив значно пізніше, а тоді ніхто не знав, як повернеться ситуація. І ніхто не знав, що далі робити: які будуть зроблені кроки, які наслідки і подальше. Це все відбувалося на якомусь напівінтуїтивному слідуванні розвитку подій. Голубовичу довірили уряд за результатами його переговорів на Берестейській мирній конференції.

Проект Радіо Свобода: УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917–1921

100 років тому Центральна Рада створила перший уряд України (інфографіка)

  • Зображення 16x9

    Дмитро Шурхало

    Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

XS
SM
MD
LG