Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим у 1918 році (перша частина)

(Рубрика «Точка зору»)

22 квітня ‒ особлива дата в українській військовій історії. У цей день у 1918 році війська УНР під командуванням Петра Болбочана прорвали більшовицькі укріплення на Чонгарі і рушили на звільнення Криму.

На початку Першої світової війни в Німеччині низка політичних сил, таких як Пангерманський союз, наполягали не просто на військовому розгромі Російської імперії та перенесенні її кордонів далеко на схід, а й на активній колонізації українських земель. Один з найбільших німецьких промисловців, сталеливарний магнат Август Тіссен вимагав розширення сфери впливу Берліна до Криму і Кавказу, щоб «мати можливість сухопутним шляхом дістатися до Малої Азії і Персії».

Ситуація різко змінилася після початку в 1917 році революції в Російській імперії і на її національних околицях: в Україні та Криму. 17 березня у Києві і 7 квітня у Сімферополі виникли органи національного самоврядування: Українська Центральна Рада і Тимчасовий Кримсько-Мусульманський Виконавчий Комітет (Мусвиконком). Паралельно продовжували існувати органи влади загальноросійського Тимчасового уряду в Петрограді.

У липні 1917 року члени Мусвиконкому Джафер Сейдамет і Амет Озенбашли відвідали Київ, де зустрічалися з Михайлом Грушевським і Володимиром Винниченком, а також брали участь у роботі Центральної Ради. Так Київ де-факто визнав законність претензій Мусвиконкому представляти весь національний рух кримських татар на їхньому шляху до автономії Криму.

У вересні того ж року в Києві відбувся З'їзд народів Росії, на який від Мусвиконкому прибула делегація з 10 осіб. Після тривалих дебатів З'їзд ухвалив резолюцію про перетворення Росії з «тюрми народів» у федеративну державу. Право на самовизначення в Криму Україна визнала за кримськими татарами.

Зрештою, якщо влітку 1917 року в Центральній Раді внесли до складу України всю Таврійську губернію, то восени вирішили обмежитися її материковою частиною. Після більшовицького перевороту Рада видає 20 листопада Третій Універсал, за яким до складу Української Народної Республіки входила «Таврія (без Криму)».

9 грудня почався перший Курултай кримських татар, який через кілька днів задекларував створення національної державності ‒ Кримської Народної Республіки. Делегація Центральної Ради брала участь у церемонії відкриття Курултаю. Вже 4 січня Генеральний Секретаріат УНР відмовився вести переговори з Радою народних представників ‒ тимчасовим органом влади Таврійської губернії ‒ до узгодження цього питання з кримськотатарським урядом.

Українські політичні організації Криму також в цілому підтримали національний рух кримських татар. Так, у липні 1917 року на місцевих виборах в Сімферополі 9% жителів проголосували за спільний українсько-кримськотатарський блок, а 13 листопада був створений Кримський революційний штаб (Штаб кримських військ), до якого увійшли представники кримськотатарських, українських і російських військових організацій. Очолив штаб Джафер Сейдамет.

Таким чином, протягом 1917 року в Україні та в Криму відбулися свої національні революції, які призвели до виникнення національної державності, поки ‒ в рамках загальноросійської федерації. Центральна Рада і Мусвиконком взаємно визнали одна одну повноважними представниками своїх народів і відмовилися від територіальних претензій.

Але незабаром ситуація кардинальним чином змінилася. 29 грудня 1917 року в Севастополі виник контрольований більшовиками Військово-революційний комітет. Спираючись на матросів Чорноморського флоту і власні загони червоногвардійців, ревком став головною силою на півострові. Під час короткої, але кровопролитної громадянської війни в січні 1918 року комуністи зі своїми союзниками встановили контроль над усім Кримом. Паралельно прокотилася перша хвиля червоного терору, жертвами якого стали офіцери та інтелігенція. 23 лютого натовпом матросів був розшматований лідер кримськотатарської революції Номан Челебіджихан.

У цей же час російські солдати і матроси встановлювали радянську владу на материковій Україні. 22 січня 1918 року УНР проголосила свою незалежність, а 9 лютого уклала з Німеччиною та її союзниками Брестський мир, вийшовши з Першої світової війни. Також за умовами договору Берлін допомагав Києву звільнити територію України від більшовиків. Наприкінці лютого німецько-австрійські та українські війська почали наступ, а в квітні більшовики були відкинуті до російських кордонів.

У самому Брестському договорі Крим не згадувався, але 27 лютого уряд УНР почав формулювання умов попереднього миру з Росією, відповідно до якого Київ збирався вимагати: «частину Кубані, частину Ростовського округу, Таганрозький округ, Чорноморську і Ставропольську губернії, Путивльський повіт Курської губернії, чотири повіти Воронезької губернії, українську колонію в Сибіру ‒ Зелений клин на Амурі. Крим залишається під впливом України. Забезпечити справу колонізації Сибіру... Весь флот на Чорному морі належить (також і торговий) тільки Україні».

19-21 березня 1918 року в Криму комуністи створюють Радянську Соціалістичну Республіку Тавриди, за формою ‒ незалежну державу, по суті ‒ маріонетку в складі радянської Росії. Виникнення цієї псевдореспубліки, на думку її керівництва, могло вберегти Крим від поглинання Україною або Німеччиною.

Рада народних комісарів Росії кілька разів протестувала проти просування німецьких військ Південною Україною і наполягала на тому, що Крим є незалежною радянською республікою. МЗС Німеччини на словах запевняв російський уряд, що не розглядає півострів як українську територію.

Але 28 березня між Берліном і Віднем була підписана «Військова угода між двома Головнокомандуваннями щодо України». Австро-Угорщина мала керувати Волинню, Поділлям, Херсонщиною та Катеринославщиною, а іншими територіями, включаючи Крим, ‒ Німеччина.

Заступник начальника німецького Генштабу Еріх Людендорф віддав наказ про взяття Криму, знищення Севастополя ‒ «розбійницького гнізда» Чорноморського флоту, який воював проти німецьких військ, і захоплення портів та морських складів. Пізніше формальним приводом для вторгнення Людендорф назвав прохання кримських татар захистити їх від більшовицьких репресій.

При цьому австрійський уповноважений при уряді УНР майор Фляйшман 2 квітня 1918 року повідомив, що Крим абсолютно необхідний Україні для її економічного процвітання. А оскільки Австро-Угорщина зацікавлена в сильній Україні, вона підтримує українські прагнення внести півострів до свого складу.

Певною подвійністю відрізнялася позиція України щодо Криму в переговорах із мусульманами. З одного боку, 5 квітня 1918 року міністр закордонних справ УНР Микола Любинський на зустрічі з представниками Всеросійського мусульманського військового Шуро (Ради) сказав про відсутність у Києва претензій на півострів, оскільки кордони України вже визначені Третім Універсалом. З іншого боку, на прийомі у візира Османської імперії Мехмеда Талаат-паші 24 квітня український посол Микола Левицький наголосив, що УНР вважає Крим своєю територією, тамтешнім мусульманам будуть забезпечені їхні права, але про виділення півострова в суб'єкт федерації не може бути й мови.

Отже, більшовицька агресія та її наслідки докорінно змінили початкові плани України щодо Криму. Тепер перед Києвом стояло завдання заволодіти півостровом, і, особливо, Чорноморським флотом, претензії на який УНР висувала уже давно. Але для того щоб не залежати в цьому питанні від доброї волі союзників, українській армії необхідно було вибити більшовиків з Криму самостійно, ще до підходу німців. І ось 10 квітня 1918 року військовий міністр Олександр Жуковський поставив перед командувачем Запорізької дивізії Олександром Натієвим секретне завдання – сформувати похідну групу і вислати її на півострів. Так почалася одна з найуспішніших у військовій історії УНР Кримська операція.

Далі буде

Сергій Громенко – кримський історик і публіцист, кандидат історичних наук

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті ​Крим.Реалії

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим у 1918 році (друга частина)​