Двоє бійців другої штурмової роти батальйону «Донбас» Богдан Кириченко («Гоша») і Олександр Ванек («Лунатік») розповіли Радіо Свобода, як російські підрозділи розстрілювали українських бійців у «зеленому коридорі», і про те, як пішки вийшли з оточення.
– Як для вас розпочалися Іловайські події?
«Гоша»: Командування сказало, що ми їдемо зачищати село на день, а в результаті пройшли три села і потрапили в Іловайськ. І вже там змушені були тримати оборону.
Я навіть залишив свої речі, бо нам казали, що ми ідемо всього на кілька годин. А пішли на штурм Іловайська. Я так і воював – в одній футболці, штанах і черевиках«Лунатік»
«Лунатік»: Наказів іти на Іловайськ спочатку не було. Натякали, що підемо у бік Іловайська, а потім далі, село за селом. Я навіть залишив свої речі – спальник, каремат, кітель – на якомусь елеваторі, де ми базувалися якийсь час, бо нам казали, що ми ідемо всього на кілька годин на зачистку села Грабське. Але там залишились на дві доби, а далі пішли на штурм Іловайська. Тому я так і воював – в одній футболці, штанах і черевиках.
– Як відбувалися бої за місто?
На багатоповерхівках засіли снайпери і вели прицільний вогонь«Гоша»
«Гоша»: На багатоповерхівках засіли снайпери і вели прицільний вогонь. У нас було багато загиблих, поранених. Ми старалися заходити з флангів і тримати позицію, щоб змогти забрати наших «двохсотих» і «трьохсотих». Ми відвезли їх на білій «газельці» до моста, який прострілювався. Машини ще не під’їхали, і ми переносили людей на ношах. Потім повернулися, а наших вже беруть у «кільце».
Я забирав пораненого з прострілюваної території, прямо з-під снайпера«Гоша»
Я забирав пораненого з прострілюваної території, прямо з-під снайпера. Взводний «Бішут» виходив останнім.
Перша машина намагалася проскочити, забрати поранених. Я почав тягнути товариша з-під снайпера. Спочатку побіг, але почав стріляти снайпер, і заліг. З роти кричали: «Дурень, ти куди побіг?!»
Я ліг за сходинку, а «Бішут» у цей час з-за рогу почав стріляти. Пораненого вдалося забрати. Було важко його тягнути: бронежилети важкі, людина важка. У пораненого було три кульові ураження. Я вже хотів автомат кинути. Але підбіг товариш і допоміг.
«Бішут» почав вантажити «двохсотих», а я кричав, щоб він підійшов, бо людина у нас ще була жива і нам потрібна була його допомога.
Зв’язку та рацій не було – нам їх просто не видали, ми тримали зв’язок по телефону«Лунатік»
«Лунатік»: Фланг тримали три кулеметники, три гранатометники і я. Зв’язку та рацій не було – нам їх просто не видали, ми тримали зв’язок по телефону. Група пішла, коли почався бій. Ми не могли зв’язатися і робили запит, щоб піти і вдарити з флангу. Там, за вагонами, ховалися 20-30 ворогів, працювали АК і коли починався бій, ми чули по звуках, де – наша група, а де – ні.
Ворог давав «відповідь» нашим. Ми закидали противника гранатами ВОГ, «насипали» кулеметами. Нам дали команду тримати фланг, щоб нашим атакуючим не зайшли в тил.
Тобто ми сиділи і слухали бій, чули ту кляту ворожу групу за кілька десятків метрів від нас, але не могли нічого вдіяти, бо виконували наказ тримати приміщення.
Ми бачили, як снайпери бігали багатоповерхівками. Один був ближче, ніж решта, і я з другого разу влучив зі свого підствольника у те вікно, де щойно був снайпер, і той більше не показувався.
З нашого взводу було 13 людей в Іловайську, пізніше до нас приєдналося ще кілька наших хлопців, що прибули на підкріплення в місто«Гоша»
«Гоша»: З нашого взводу було 13 людей в Іловайську, пізніше до нас приєдналося ще кілька наших хлопців, що прибули на підкріплення в місто. Рацію мав лише командир. Коли йшов бій, я лежав за сходинкою, а снайпер стріляв. В той момент товариш «Кейн» подзвонив і запитав, як справи. А я лежу і кажу: «Трішки гаряче, передзвони». Ще з двома-трьома встиг по телефону поговорити.
– Що ви мали при собі?
Наші вистрілювали по 90 мін на день. Прикривали і відбивали нас одним мінометом. Взвод гранатометників бігав, стріляв по танках. Фактично, з голими руками«Гоша»
«Гоша»: Автомати з підствольними гранатометами, все стрілецьке озброєння. Один міномет дали нашим, інший «віджали», але він був не дуже хороший і погано стріляв. А коли ствол і міни погані, то мінометом не вистрілиш.
Наші вистрілювали по 90 мін на день. Прикривали і відбивали нас одним мінометом, за що їм дуже дякую. Взвод гранатометників бігав, стріляв по танках. Фактично, з голими руками.
– Як так сталося, що стільки бійців потрапило у полон?
Нам пообіцяли «зелений коридор». Але про який «коридор» могла іти мова, коли за день до цього КамАЗ із нашими пораненими обстріляли«Гоша»
«Гоша»: Нам пообіцяли «зелений коридор». Але про який «коридор» могла іти мова, коли за день до цього виїжджав КамАЗ із нашими пораненими, і його обстріляли. Люди там полягали один до одного впритул, без зброї. Були лише водій, білий прапор і червоний хрест на машині, і поранені, але вони обстріляли навіть цю машину.
Я не вірю, що ніхто не знав, що всі висоти зайняті росіянами і вони там окопалися і просто чекали нас для цього розстрілу«Гоша»
Вночі сказали, що перемир’я, ніхто не буде стріляти – і через пару годин, вночі, по нас працювали «Гради». Ще за тиждень до того, як кільце замкнулось, мені було очевидно, що логічніше дати команду не їхати колоною під підготовлені позиції. Я не вірю, що ніхто не знав, що всі висоти зайняті росіянами і вони там окопалися і просто чекали нас для цього розстрілу.
Логічніше було дати наказ прориватися малими групами або розвернути піхоту, і ми б завдали ворогові багато втрат. Було б і більше користі, і у людей був би хоч якийсь шанс воювати у більш-менш чесному бою.
Те, що трапилося в Червоносільському, боєм не можна назвати – це був розстріл«Гоша»
А те, що трапилося в Червоносільському, боєм не можна назвати – це був розстріл. Нас просто завезли і почали стріляти з підготовлених позицій. Їхала колона, пропустили перші три машини і почали розстрілювати на тій дорозі.
Уявіть собі нашу паніку: спершу мінометні обстріли, потім одну машину розстрілюють з гранатомета, іншу – з ПТУРа, ще іншу – з танка, а четверту «Утьос» решетить. Уявіть, у якому стані усі, коли після обстрілу – третина «двохсотих» і «трьохсотих».
Стоїть машина – і по ній «Утьос» працює. Уявляєте?! Одна мить – і в нашій машині три-чотири «двохсоті» й кілька «трьохсотих»«Гоша»
Машини стояли чи їхали, хто як міг, а по них стріляли, стріляли… Стоїть машина – і по ній «Утьос» працює. Уявляєте?! Мою машину саме так і зрешетили. Одна мить – і в нашій машині три-чотири «двохсоті» й кілька «трьохсотих».
Ось зараз проходять тактичні навчання, як виходити з КРАЗа під обстрілом, так і ми один за одним вискакували з машини, збивалися до гурту там, де не стріляли.
Іншу машину, де ще частина нашого загону їхала, обстріляли з танка. Те, що від людей залишилося, вилетіло у повітря«Гоша»
Іншу машину, де ще частина нашого загону їхала, обстріляли з танка. Те, що від людей залишилося, вилетіло у повітря.
Затягуєш у будинок поранених, і по будівлі одразу починає щось «працювати» – або артилерія, або танк. Так з одного будинку вибігали, а знизу чутно голос: «Пацани, тільки не залишайте горіти тут»«Гоша»
Ми просто бігли до будинків, до укриття. Хто міг, тягнув з собою поранених. Затягуєш у будинок поранених, і по будівлі одразу починає щось «працювати» – або артилерія, або танк. Вибігаєш вже з цього будинку, а поранені, які були в цьому будиночку у підвалі, кого фізично не встигали витягти, там і залишаються. Так з одного будинку вибігали, а знизу чутно голос: «Пацани, тільки не залишайте горіти тут».
Наші гранатометники не зламалися: вели бій, знищували танки і БМД«Гоша»
Ми зайняли кругову оборону у Червоносільському, де наші були у кількох десятках хат, а решта – росіянами. Було дуже багато поранених, і багато хлопців не витримували цього морально. Шансів у нас практично не було, але наші гранатометники не зламалися: вели бій, знищували танки і БМД.
Так сталося, що хлопці взяли в полон чотирьох російських танкістів. Ми почали радитися, що робити. Я бачив один варіант: прорватися вдень, коли загорілося поле. Але у нас було багато «двохсотих», «трьохсотих».
Нас обстрілювали з усього, що тільки у них було. Працювали «Гради», гаубиці, іноді навіть «Урагани»«Лунатік»
«Лунатік»: Нас обстрілювали з усього, що тільки у них було. Працювали «Гради», гаубиці, іноді навіть «Урагани». Обстріли були по кілька разів на день. І одна міна прилетіла на подвір’я будинку, де ми були. Вона приземлилася на невеличкий бетонний стовпчик у дворі, і це нас врятувало. Якби потрапила на землю, то знесло б будинок, де сиділи «Гоша» і «Бендер», а так вона вибухнула, і осколки полетіли на усі боки. Один із них зрикошетив через вікно і потрапив мені у ногу.
Я сидів у кріслі й дивлюся – все почало сипатися. Думаю, що зараз стеля обвалиться, а сам сиджу у кріслі, як дурень. Потім дійшло, стрибнув у підвал сховатися, як побачив, що у штанах дірка і по нозі стікає кров.
Хлопці відвели мене під обстрілом у школу, де у нас був і штаб, і медпункт, і сховище від снарядів, щоб перев’язати рану і дати антибіотики.
Я спочатку більш-менш нормально почувався, тому відмовився від евакуації. Але ближче до 28-го числа нога почала набрякати і я думав, що потрапила інфекція. Командир взводу наказав, щоб я з пораненими їхав у Многопілля, а потім у Дніпропетровськ. Проте три кільця замкнулися, і ми вже не змогли виїхати.
– Коли оголосили про можливість вийти «зеленим коридором», що ви подумали?
«Гоша»: Я не чекав нічого хорошого. Хоча мені якраз дівчина подзвонила, а я жартую: «Мала, я тобі обіцяю, не візьмуть!» Вона в цей час посміхається, а я з окопів виглядаю. Тільки вигляну – зв’язок кращий, починає щось по мені «працювати». Чую як міна свистить і кажу, що пізніше передзвоню.
«Фьодор» був поранений. І йому з того боку пообіцяли, типу дали «слово офіцера», що якщо вони здадуться, то їх відпустять«Гоша»
Ми вже знали, чого від них чекати, і багато хто впадав у паніку. Ще у одному бою під Карлівкою було таке, що в одному з будинків оточили наших. Там було четверо хлопців:«Фьодор», «Єгор», «Хімік» і «Рейдер». «Фьодор» був поранений у ногу. І йому з того боку пообіцяли, типу дали «слово офіцера», що якщо вони здадуться, то їх відпустять. А медиків не було… Через порання він помер би. Тобто виходу не було. У нього двоє дітей, дружина. Ясно, що людина хоче жити, а тут дали «слово офіцера» і він пішов здаватися.
Його обманули: вирізали серце, прив’язали за ноги до КамАЗа і тягли до Пісків«Гоша»
Його обманули: вирізали серце, прив’язали за ноги до КамАЗа і тягли до Пісків. Коли його ховали, то заборонили на цвинтарі плакати, бо поряд ховали сепаратиста.
Тож ми знали, чого нам чекати. Тим більше, що командирів у нас майже не було. Багато хто загинув, і вийшло так, що кожен сам за себе.
– Як розпочався вихід військ із Іловайська?
«Лунатік»: Ми 28 серпня робили останню ходку, щоб вивезти поранених, і командир відправив мене з ними. Було двоє важкопоранених, їх поклали на низ автобуса. Ті, хто з легшим пораненням, сиділи. Першу лінію оборони ми проїхали на швидкості 120 кілометрів. По нас снайпери стріляли, але вони не очікували, що ми проїдемо так швидко, і не попали. Я сидів у самому кінці і пам’ятаю як на мене на кожному повороті сипалися сухпайки, якими була набита машина, а я скидав їх із себе і матюкався.
Близько сотні тяжкопоранених лежали у спортзалі школи. За цим спортзалом, на вулиці, лежали «двохсоті». Їх було більше трьох десятків«Лунатік»
Заїхали у Многопілля, де був пункт збору поранених. Там ще трималися за рахунок бронетехніки й танків, але цього вже було занадто мало.
Близько сотні тяжкопоранених лежали у спортзалі школи і ще десь стільки ж мали були з легкими пораненнями. За цим спортзалом, на вулиці, лежали «двохсоті», накриті брезентом, мішками, якимсь папером. Їх було більше трьох десятків.
Я був свідком, як генерал Хомчак домовлявся з росіянами про «коридор» по телефону. Росіяни відкрили вогонь, вони не дотрималися слова«Лунатік»
Дуже багато з цих поранених повезли через «коридор» вночі. Я був свідком, як генерал Хомчак домовлявся з росіянами про «коридор» по телефону. Поїхали під білими прапорами і червоним хрестом, абсолютно беззбройні, і через годину повернулися розстріляні машини. Цього дня ці люди чудом залишилися живі. Наступного дня вони згоріли живцем. Росіяни відкрили вогонь, вони не дотрималися слова.
Я залишився ночувати у школі, тут було багато військових. Нам сказали, що кільце замкнуте. Проходячи коридором, я побачив біля вікна десь 7 рюкзаків і ще купу речей. Я запитав, чиї вони і чому тут лежать. Хтось сказав, що це речі розвідників, які вчора вночі пішли і досі ніхто з них не повернувся.
Транспорту не було, нікого я тут не знав, і ніхто не хотів брати до себе в машину. Усі військові були як самі не свої«Лунатік»
Десь о пів на п’яту ранку нас усіх підняли і сказали, що треба готуватися вириватися з «котла». Ми зібралися, і я почав шукати, до кого приєднатися, з ким можна було виходити. Транспорту не було, нікого я тут не знав, і ніхто не хотів брати до себе в машину. Усі військові були як самі не свої.
«Гоша»: Нам казали, що після параду прийде тисяча нацгвардійців із технікою і нас деблокують. Але коли ми виходили з оточення і приходили місця, де стояла Нацгвардія, у Комсомольську, то побачили, що вони стояли фактично з іншого боку від Маріуполя, тому вийшли без боїв.
Нам кожен день казали, що йде підмога. А вийшло, що нас в Іловайську «молотять», а у Києві парад іде, техніка їздить, Нацгвардія ходить«Гоша»
Нам кожен день казали, що йде підмога. А вийшло, що нас в Іловайську «молотять», а у Києві парад іде, техніка їздить, Нацгвардія ходить.
Може, вони нам так казали, щоб ми духом не падали. Але я досі не можу зрозуміти, чому в Києві паради, коли нас знищують.
Там були звичайні колони – не воєнні, а буси, «газельки». Це їхали бійці «Дніпро-1»«Лунатік»
«Лунатік»: Я продовжу. Біля п’ятої ранку, почала під’їжджати колона. Там були звичайні колони – не воєнні, а буси, «газельки», автобуси, джипи і всякі «тачанки». Це їхали бійці «Дніпро-1». Я попросився в автобус і їхав у ньому якусь частину дороги. А тоді, коли ще формувалися колони й машини під’їжджали з різних сторін, я знайшов свою колону з батальйону «Донбас». Вискочив із автобуса і сів у вантажівку, забиту боєприпасами. Свого підрозділу не знайшов, він був із іншого боку.
Колона рухалася посеред поля, і раптом все почало спалахувати, вибухати, розриватися«Лунатік»
Коли по Многопіллю почали працювати міномети, щоб нас виманити на відкриту територію, я побачив жахливу картину зверху – з пагорба. Колона рухалася посеред поля, і раптом все почало спалахувати, вибухати, розриватися. Скільки вистачало очей, все нагадувало сцену з якогось фільму жахів. Я не міг повірити, що це насправді.
Все поле було затягнуте димом. Все було у крові і вогні«Лунатік»
Ми рванули вперед, об’їжджаючи вже розбиті і охоплені полум’ям машини і військову техніку. З’їхали у поле з дороги, я стріляв через вікно у «зеленку», бо бачив звідти спалахи. А машин ставало все менше, все поле було затягнуте димом. Все було у крові і вогні. Звуків я вже майже не чув, мабуть контузило, але те, що побачив – досі перед очима.
В «Уралі», що був зліва, їхало 20-25 людей. Туди влучив снаряд, і на моїх очах ті два десятки з чимось чоловік просто «випарувалися». Через мить на дорогу упали тільки двоє. Один – мертвим, а другий встав весь у крові«Лунатік»
Перед нами їхало три вантажівки з солдатами на бортах. В «Уралі», що був зліва, їхало 20-25 людей. Туди влучив снаряд, і на моїх очах ті два десятки з чимось чоловік просто «випарувалися». Вони зникли, як корова язиком злизала. Через мить на дорогу упали тільки двоє. Один – мертвим, а другий встав весь у крові.
Людей розкидало, як сірники. Всюди були тіла, їх розривало, випалювало«Лунатік»
Людей розкидало, як сірники. Всюди були тіла, їх розривало, випалювало. Ми дивом заїхали поміж цього пекла і хаосу до найближчого будинку, і одразу ж у борт прилетів снаряд. Мене викинуло, а машина горіла і вибухала ще потім години дві чи три. Пощастило мені. Перші хвилини я сидів під якоюсь стіною у повному ступорі і шоці. Мозок не міг прийняти реальність того, що відбувається. Потім я якось отямився, зібрався з силою і змирився з думкою, що тут помру. Це, мабуть, було найважчим рішенням за все моє життя, але я піднявся і пішов стріляти їх – вирішив дати свій останній бій.
В Іловайську згоріла практично вся наша техніка. Уся. А всі машини були просто набиті людьми«Гоша»
«Гоша»: Ви розумієте, що в Іловайську згоріла практично вся наша техніка. Уся. А всі машини були просто набиті людьми. Якби людей у них було б менше, то і жертв також, бо ж їм було неможливо промахнутися.
Наші пішли на переговори: «Давайте, ми віддамо вам танкістів, а ви віддасте наших поранених?». Росіяни відповіли, що їм байдуже на танкістів«Гоша»
Наші бійці грузилися останні, тому для нас вже не вистачило машин. Людей на два КРАЗи розкидали. І їх обстріляли. Наші пішли на переговори: «Давайте, ми віддамо вам танкістів, а ви віддасте наших поранених?». Росіяни відповіли, що їм байдуже на танкістів. Вони під’їжджали і на підготовлених позиціях просто нас знищували. Там ніхто не мав вижити. Тип паче, не можна було вийти полями, бо не було великої трави.
Все, що ми могли, це просто тримати кругову оборону. Дехто з офіцерів намагався заспокоїти тих, хто почав панікувати. Багато зламалися. Були і такі відчайдухи, що казали: «Я такий-то, йду туди-то, полюю на танк, не стріляти».
Мій друг каже: «Я і в полон не хочу, і поранених підставляти не хочу. Напевне, вранці застрелюсь». Я кажу: «Пішли, зараз по дорозі застрелять»«Гоша»
Потім ми готувалися до виходу. Хотіли виходити малою групою, бо так набагато легше. Але деякі хлопці відмовились, бо росіяни казали, якщо хтось буде відходити, то поранених будуть стріляти. Я сказав, що можемо виходити тільки малою групою і якщо нас побачать, то пристрелять. Мій друг каже: «Я і в полон не хочу, і поранених підставляти не хочу. Напевне, вранці застрелюсь». Я кажу: «Пішли, зараз по дорозі застрелять».
Я тоді домовився зі своїм командиром, що виходитимемо малими групами. Підходив до хлопців, питав, хто буде виходити. Всі відмовлялися. Я подзвонив до мами: попрощався на всяк випадок. До дружини не додзвонився. Погодився тільки «Лунатік» і ми вирішили йти вдвох. Вибрали гарне місце, біля кукурудзи, хотіли виходити ровами, але «Лунатік» сказав, що на місці ворога він би нас там чекав, і запропонував йти перед носом у ворога через поле.
«Лунатік»: Десь о 20:00 до нас висунулися росіяни на трьох БМД і двох КамАЗах. Я і ще кілька осіб вийшли до них на перемови. Росіяни сказали нам скласти зброю, а то, мовляв, «змішаємо з землею». За ними їхня «арта» вже добре пристріляна по полю.
Ми сказали: «Дайте время подумать до утра». Вони радилися, а потім сказали: «Хорошо!». Розвернулися і поїхали.
Про вихід із цього безнадійного оточення я почав думати через кілька годин після розстрілу наших колон. Я ходив колами під час затишшя, оглядав поля, «зеленку», шукав видолинки і думав про шляхи відходу. Зібрали рюкзак, який я знайшов в Іловайську, бо мого вже не було, він згорів у домі.
Я взяв лише три магазини, дві гранати, один автомат і по пістолету. Бронік залишив, наколінники порвав і одягнув водолазку, яку мені подарував один чоловік. Їжі вже практично не було і води теж.
Взяв один російський десантний котелок, який знайшов у Лисичанську, коли ми його звільнили. Завдяки йому ми постійно мали літр води на двох, він нас без сумніву врятував.
Ми домовились, що якщо одного поранять, другий кидає його, щоб хоч один врятувався. Потім спитали один одного,чи кинули б. І дійшли до висновку, що ні, билися б до останнього«Гоша»
«Гоша»: Ми одразу домовились, що якщо одного поранять, другий кидає його, щоб хоч один врятувався. Тільки потім згадали про це і спитали один одного,чи кинули б ми так один одного? І дійшли до висновку, що ні, билися б до останнього. А на випадок безнадійного бою у нас були гранати Ф-1, і все б швидко закінчилося і для нас, і для них.
Ми вибрали смерть у бою. Виходити, не знаючи куди і що попереду, – це як смертний вирок«Гоша»
Ми вибрали смерть у бою. Виходити, не знаючи куди і що попереду, – це як смертний вирок. Але, у нас вийшла гарна команда. Якщо один щось пропонує, а інший каже, що є варіант більш ефективний, то він бере ініціативу на себе.
Суперечок щодо цього не було жодних. Ми лягли в полі, дивилися на зорі і розмовляли, зважували всі «за» і «проти». Виповзли опівночі. Найважче було зробити перші кроки…Я повернув голову, питаю: «Страшно?», він відповів: «Є трішки». Я теж сказав, що трішки не по собі. І поповзли…
«Лунатік»: Трава була низенька і нас могли побачити, а в мене ще й рюкзак на плечах. Повзли, як змії, завмираючи від кожного шереху і виставляючи перед собою автомати. Я вже не відчував своє поранення, воно відійшло на другий план. Надлишок адреналіну і стрес зробили своє діло. Хоча ми й перев’язали ногу еластичним бинтом, він швидко розмотався і загубився.
«Гоша»: Трава ховає людей, а її не було. Тільки бачимо, що світиться ліхтарик чи тепловізор на посту, одразу завмираємо. Прямо перед нами проїхали два БМП, ми причаїлися. Один поїхав далі, а один просто на нас. Ми наставили на нього два автомати і хотіли просто стріляти, прийняти останній бій. Але БМП поїхав далі, не помітивши нас.
Можливо нам пощастило, що у нас мозок працював не як у військових. Ми робили все навпаки. Нам вчили не лізти в «зеленку», бо там можуть бути розтяжки. Ми залізли, а там дуже густа трава, наросло багато дерев і всіляких кущів. І ми ломилися, мов ті ведмеді. Нас і за кілометр почули б, якби там хтось був. От я й кажу: «Який бовдур буде тут розтяжки ставити?».
Ми не мали ні компаса, ні карти, ні зв’язку, йшли, куди самі придумаємо або куди люди вкажуть«Гоша»
Трохи блукали, зробили велике коло, коли йшли по залізничній дорозі в бік Іловайська. Вийшли спершу на Многопілля, в одного дідуся запитали, куди йти і він показав нам поганий шлях, вказав на Іловайськ. І ми зайшли в село, за 5 кілометрів від Іловайська. Ми не мали ні компаса, ні карти, ні зв’язку, йшли, куди самі придумаємо або куди люди вкажуть.
Я подумав, якщо нас уб’ють, то візьмуть телефон і знущатимуться з рідних. Тому я ножем розколов свій телефон та сім-картку«Лунатік»
«Лунатік»: Я подумав, якщо нас уб’ють, то візьмуть телефон і знущатимуться з рідних. Тому я ножем розколов свій телефон та сім-картку, а з флешку я забув. Там було багато фото з Майдану, і з війни. Прикро, у мене тепер майже немає фото з 2014-го року.
Спершу ми зайшли в село Полтавське, за п’ять кілометрів від Іловайська. Час від часу потрібно було заходити у населенні пункти, щоб набрати води. Була спека страшенна, земля в полях, які ми проходили, була потріскана.
Коли зайшли в село, люди побачили, що ми зі зброєю і почали ховатися по хатах. Одного бородатого діда, який, видно, не встиг сховатися, запитали, як пройти в Комсомольськ. Він нам сказав, що в кінці села живе чоловік, який нам підкаже і який сам часто їздить у місто. Це був наш перший орієнтир.
Цей чоловік виявився патріотом, поговорив із нами, смачно нагодував, дав із собою їжі й води в дорогу і підказав, як іти далі«Лунатік»
Цей чоловік виявився патріотом, поговорив із нами, смачно нагодував, дав із собою їжі й води в дорогу і підказав, як іти далі. Але коли ми вийшли, то побачили на протилежному боці села на дорозі сепаратиста в касці, який видивлявся в наш бік. Мабуть, бородатий дід нас здав.
Ми впали на землю, поповзли в «зеленку» й приготувалися до бою. Однак приїхала машина і той дід на мотоциклі, й вони поїхали в інший бік, а ми пішли болотом в обхід. По дорозі частенько збивалися зі свого шляху, плутали сторони вночі, робили неймовірні гаки. У посадках, на дорогах, ближче до Донецька, з настанням сутінків, злітали до неба зелені сигнальні ракети. Це так себе позначали російські війська. І ми бачили, що вони скрізь.
У полях і посадках – скрізь були росіяни. Вони були грамотно розташовані, техніка була окопана та замаскована«Гоша»
«Гоша»: У полях і посадках – скрізь були росіяни. Вони були грамотно розташовані, техніка була окопана та замаскована. Далі ми взяли напрямок в бік Комсомольського. Всюди були російські позиції.
Іноді, щоб обійти одну з їхніх позицій, доводилося робити величезний гак через п’ять полів. Потім ми ледь не прийшли під Донецьк і, нарешті, вийшли на правильний напрямок – зайшли в Осикове.
«Лунатік»: У полях скрізь були сліди техніки, сліди від гаубичних позицій, гільзи 152-го калібру – по 5 штук на одному місці. У посадках були нариті окопи круговою обороною. Скрізь валялися залишки російських сухпайків (ИРП). Ними ми й харчувалися всю дорогу.
У посадці через дорогу були сліди від перебування «Градів» і знову пайки…А ще кров, берці в крові, залишки форми…Видно, і їм сюди прилітало.
В одній із кинутих позицій знайшли півбаклажки води, заварили чаю. Поки пили чай, у 10 метрах від нас проїхала колона з білими прапорами. Думали, може, наші, але добре, що не вийшли – наших вже там давно не було.
Нам відкрилася широка панорама – багато кілометрів проглядалися у всі боки. І всюди-всюди була російська військова техніка. Нею просто кишіло«Лунатік»
Коли виповзли на чималий пагорб, нам відкрилася широка панорама – багато кілометрів проглядалися у всі боки. І всюди-всюди була російська військова техніка. Нею просто кишіло. Колони біля посадок – то там, то тут. Скрізь колони, і колони…
Біля озера в Осиковому бачили цілий батальйон живої сили противника. Вони були з іншого боку, нас помітили та не взяли до уваги.
В одній хаті попросили води, спитали, в яку сторону іти на Комсомольське. Просувалися городами, їли там помідори, іноді дині, кавуни. Одного разу, коли ми так пройшли вже село, по нас почав гатити кулемет трасуючими кулями. Але били навмання.
А якось праворуч їхали безперервною колоною КамАЗи, і один з водіїв так задивився в наш бік, що аж зупинив машину. А ми в голому полі. Наставили на нього автомати і він дав «по газам». Перечекали, поки стемніло, і пішли далі. На перехресті до нас виїхав якийсь дядько з сином на рамі, сказали, що везуть нам їжу на блокпост. Ми сказали, що ми розвідка і це не нам, і той погнав подалі – годувати окупанта.
Далі ледь не напоролися на пост росіян у «зеленці», врятував їхній телефон, який раптом засвітився у темряві, і розмови. Обійшли їх і тільки пішли далі, як праворуч десь за кілометр від нас почав працювати «Град». Випустив усю касету десь убік Донецька. Але наших військ тоді вже там не було…
Всюди були соняхи, гектари соняхів. Вони нас так задовбали, що ми після виходу не могли навіть дивитися на насіння!
Далі зайшли ще в якесь село, перекусити городиною і набрати води, коли у двір заходить бабуся. Питаємо у неї: «Чи немає тут військових?». Вона каже, що ніби ні. Ми виходимо на вулицю, я повертаю голову ліворуч і бачу росіянина, який йде через залізничний переїзд з автоматом у руках, а за ним в посадці танк, другий, третій, четвертий, БМПшки…
Ми сховалися і почали обходити село іншим боком, але чули, як рухалася та колона.
З протилежного боку села, коли вже думали, що пройшли його, вийшли прямо до якихось напівзакинутих приміщень, і там, за колючим дротом, стояв вартовий у російській формі. Ми зупинилися, як укопані, дивимося на нього, а він на нас. Ми мовчки розвернулися і пішли назад. Спочатку повільно, а потім швидко звернули з дороги. Пізніше ледь не вийшли на блокпост з танком посередині, на щастя, вчасно сховалися.
Натикалися і на згорілі російські танки, видно, наші їм теж спокою не давали.
На третій чи четвертий день почали підходити до Комсомольського.
Взагалі, ми йшли і вдень, і вночі, спали всього по години 3-4«Лунатік»
Взагалі, ми йшли і вдень, і вночі, спали всього по години 3-4 у полях чи посадках, у соломі і просто на сирій землі – у соняхах. Де падали, там і засинали.
Ми думали, що у Комсомольському вже Нацгвардія. Та коли зайшли до крайньої хати по воду, люди знову хороші попалися, дали поїсти і сказали, що наші війська пішли ще два дні тому. Але ми все одно йшли спокійно вздовж дороги, впевнені, що наші вже поряд. Там уже частенько їздили машини, але ми вже були розслаблені і знесилені водночас. Тут їде новенька швидка «пежо», і я кажу жартома: «Напевне, «сєпари». «Гоша» погодився і посміхнувся.
«Гоша»: Через півхвилини після цих слів ми чуємо: «Стволы на землю! Лежать, стрелять будем!». П’ять чи шість стволів з тридцяти метрів стріляли по нас. А ми в той час були на зораному полі ,замість посадки – тополі 5-10 метрів одна від одної, як на долоні. Сховатись нікуди.
Я повернувся і побачив шістьох російських військових«Лунатік»
«Лунатік»: Я повернувся і побачив шістьох російських військових, добре екіпірованих і зі схованими за масками обличчями.
«Гоша»: І ми, не змовляючись, побігли «змійкою». Спочатку тиша, а через пару секунд вони починають стріляти нам по ногах. Далі постріли пішли на ураження. Бачу фонтанчики землі, а потім вже чую свист куль біля вух.
Я повертаю голову на товариша, а він біжить і однією рукою відстрілюється. Цими пострілами він нас врятував. Я пробував стріляти, але у мене зброя була на запобіжнику, щоб не було технічного вистрілу. Побігли трошки у різні сторони, щоб збити ворога з пантелику, і вони справді змовкли. Чи то «Лунатік» у когось вцілив, чи їм ліньки було, але вони більше не стріляли. Так ми пробігли ще пару кілометрів вздовж дороги, аж поки не зупинили машину, не розвернули її і не поїхали подалі від того місця. Якщо до виходу я ставився до «Лунатіка» несерйозно, то потім зрозумів, яка він людина. І очі та посмішка в нього добрі.
«Лунатік»: Потім ми вискочили з машини і ще довго бігли – від лиха подалі, бо водій з товаришем сказали, що далі буде блокпост і там не український прапор.
Вийшли до якогось кар’єру, попросили у охоронця води, а поки сиділи у нього за будкою, він вийшов з телефоном і комусь дзвонив. Ми подумали, що, може, він нас хоче здати, і побігли кар’єром, видерлися з нього з іншого боку і пішли. Через пару годин побачили якийсь невеликий населений пункт із дамбою і водосховищем. Раптом перед ним на дорогу почали сипатися снаряди… Ми перечекали біля водойми, вперше за довгий час помили ноги.
Далі ми довго йшли полями. В ту ніч у нас закінчилася вода, а набрати не було де. Горло дерло, ми вже не мали сил, «їхав дах». Буквально, ледь не помирали від спраги. І потім, на щастя, знайшли якусь стару ґрунтову дорогу, по якій кілька днів назад проїжджала машина. Я ходив поруч дороги у посадці, думав, може щось знайду, аж дивлюся – лежить пляшка води. Беру в руки – а це півтора літра мінералки. Хтось забув. Пляшка ще навіть не відкрита, повна, з газом. Це було справжнє диво.
Чоловік із жінкою нас прийняли, нагодували, дали пити. Дуже хороші люди. Ми перечекали там до вечора, підзарядили телефони. У дорогу дали нам рюкзак їжі«Гоша»
«Гоша»: В останній день виходу, ми прийшли в Докучаєвськ і зайшли у перший будинок, щоб попросити води. Ми не сподівалися, що там така удача буде. Чоловік із жінкою нас прийняли, нагодували, дали пити. Дуже хороші люди. Ми перечекали там до вечора, підзарядили телефони. Ми довго з ними розмовляли, а вони у дорогу дали нам рюкзак їжі.
Я подзвонив товаришу, і він сказав, що у цьому напрямку працюють групи, які відвозять наших. Та ми вже нікому не довіряли і вирішили йти самі, адже вже й так стільки пройшли удвох. Я подзвонив додому і сказав, що буду через кілька днів. «Лунатік» теж зміг додзвонитися додому і сказати пару слів, що живий.
Син цих людей віддав нам свої останні 20 гривень, карту Донецької області і побажав удачі. Це при тому, що він казав: мовляв, раніше був за Росію«Гоша»
Син цих людей, які нам допомогли, провів нас через місто, показав, де ховатися і де можна залягти. Він віддав нам свої останні 20 гривень, карту Донецької області і побажав удачі. Це при тому, що він казав: мовляв, раніше був за Росію, але з початком війни побачив, що не правий і став на бік нейтралітету, бо за його словами українська армія знищила його дім снарядом. І що його найкращий друг в «ДНР».
Він сказав: «Вы пришли к моим родителям, как пострадавшие, просили помощи, и поэтому я помогу». І додав, що до траси на Маріуполь вісім кілометрів.
Останній блокпост сепаратистів був у Новотроїцькому. Ми його обповзли у темряві, а далі вже просто знесилені брели по трасі. Так дійшли майже до Волновахи. Десь о п’ятій годині ранку я подзвонив другові, якому довіряв у батальйоні. Він прислав свого кума, який відвіз нас до Маріуполя своєю машиною.
Я не можу передати, що ми відчували, коли побачили на блокпосту у Маріуполі український прапор. Ми ледь не плакали. Бійці зустріли нас обіймами, сунули в руки гроші, повели в душ і до їдальні. Вони весь час нас розпитували і не вірили своїм вухам, що ми стільки пройшли.
– Чи можна було уникнути таких втрат?
«Лунатік»: Мабуть, можна було зробити так, щоб втрат було менше. Потрібно було більше людей, більше техніки й грамотно організувати наступ. Це не було зроблено, впустили лише добровольців і піхоту. Броні не було.
Не зрозуміло, чому не дали наказ відходити до того, як замкнулося оточення. Але кордон пересікла російська армія і майже весь фронт тоді рухнув.
Росіяни, які були у нас у полоні, розповідали, що вони бачили, як ми заходили, і вже чекали на нас«Гоша»
«Гоша»: Таке враження, що в Іловайську просто хотіли «злити» всіх добровольців одним махом. Деякі частини Збройних сил туди теж потрапили.
Росіяни, які були у нас у полоні, розповідали, що вони бачили, як ми заходили, і вже чекали на нас, просто чекали команди.
