Він побував на полі бою, коли була підписана перша домовленість про припинення вогню, 5 вересня 2014 року і бачив знищені танки та бронетранспортери, і тіла десятків загиблих військовослужбовців, які нагадували йому гіпсові форми мертвих у Помпеї, які здавались застиглими в русі у хвилину їхньої смерті.
Конфлікт був тоді, і залишається сьогодні, справжньою війною.
Про це Пітерсон пише на сайті видання у статті під заголовком «Правда про війну в Україні».
У перші місяці війни, крім регулярної армії, звичайні українці наповнювали ряди партизанської армії, яка припинила наступ об’єднаних російсько-сепаратистських сил, які в той час перекидалися Донбасом.
Це була війна з низів, народна армія – це приклад суспільства, якому не потрібно було нав’язувати війну пропагандою, це було спонтанним органічним усвідомленням того, що Батьківщина – під загрозою.
Українське суспільство, а не його армії, відбило російське вторгнення на Донбас 2014 року.
І ось, пише Пітерсон, через три роки після початку війни, і через два роки після «Мінська-2», українські військові все ще перебувають там у траншеях, зазнають виснажливі щоденні ракетні та артилерійські обстріли, вибухи мін, снайперський і танковий вогонь, у війні, яка, за всіма ознаками, не має кінця. Вони в основному воюють з окопів та укріплених позицій вздовж ліній фронту на Донбасі. Це, за його словами, «бій на відстані, в якому військові навряд чи будь-коли бачать, у кого вони стріляють».
Це страшний вид бою, зазначає військовий кореспондент Нолан Пітерсон, в якому він ніколи не брав участі за всю свою кар’єру пілота спеціальних операцій ВПС США в Іраку та Афганістані.
Пітерсон називає «Мінськ-2» фарсом. Війна все ще триває, і військові та цивільні особи, з обох сторін, все ще вмирають і зазнають поранень майже кожного дня, наголошує він.
Але війна зміцнила Україну, її громадян та її вояків і довела, що країна готова і прагне боротися за свою свободу.
Протягом років моїх воєнних репортажів українська військова еволюція вражалаНолан Пітерсон
«Протягом років моїх воєнних репортажів українська військова еволюція вражала», – заявляє Нолан Пітерсон.
У 2014 році українська армія була силою без керма, із персоналом та оснащенням, якими нехтували 25 років, що навмисне руйнувалася корумпованими урядами, підконтрольними Москві.
За останні три роки, в умовах війни Україна відбудувала свої військові сили, перетворивши їх у другі за величиною в Європі, що включають близько 250 тисяч військовослужбовців активної служби та 80 тисяч резервістів. На «континенті» більша лише російська армія.
Пітерсон вказує на те, що Україна також збільшила військовий бюджет на 23% після початку війни.
Хоча Україна має чисельну перевагу над іншими європейськими державами в частині військ та звичайної зброї, ЗСУ потребують модернізації. Значна частина арсеналу ще часів «холодної війни».
Але, на відміну від «холодної війни», стратегічна військова доктрина України сьогодні визначає Росію як найбільшу загрозу безпеці країни. Отже, Київ відбудовує свої військові сили з конкретною метою захищатись від російського вторгнення та прийняття стандартів НАТО до 2020 року.
Для модернізації Україна переробляє свій військово-промисловий комплекс.
У 2015 році Україна була дев’ятою країною серед найбільших експортерів зброї. У 2016 році українські контракти на експорт зброї виросли на 25 відсотків з рівня 2015 року і склали близько 750 мільйонів доларів.
Нолан Пітерсон звертає увагу на те, що президент Порошенко закликав Україну до 2020 року стати однією із п’яти найбільших країн-експортерів зброї в світі.
Проте, на погляд кореспондента, оновлення військово-промислового комплексу України було помилковим.
Він вказує на низку причин на підтримку такої думки, наводячи аргумент, що суть справи лежить у тому, що український військово-промисловий комплекс підривається корупцією. В цілому він більше налаштований на створення експорту озброєння, ніж задоволення потреб українських військ на місцях.
Пітерсон пише, що в нього була можливість спостерігати за навчаннями з американськими військовими на полігоні в Яворові. Він каже, що Україна має великий досвід, якому, американські військові та їхні союзники, якщо вони мудрі, повинні навчатися, щоб зрозуміти, якою буде війна з Росією. Українці звикли перебувати на слабкій стороні бою. Це незвичне місце для більшості американських військ, додає він.
Війна в Україні – це приклад вивчення російської гібридної війни. І українські війська, з обмеженими можливостями, імпровізували успішний захист від неї.
Після трирічної війни, в якій загинуло понад 10 тисяч українців, моральний дух українських військ залишається високим. Хоча вони втомилися після трьох років війни в складних умовах.
Щоразу, коли я відвідую фронт, я запитую українських військових, за що вони борються. Протягом трьох років нескінченного бою їхні відповіді не змінилисяНолан Пітерсон
«Щоразу, коли я відвідую фронт, – зазначає Пітерсон, – я запитую українських військових, за що вони борються. Протягом трьох років нескінченного бою їхні відповіді не змінилися».
За словами кореспондента, військові кажуть, що борються за свободу своєї країни. Вони вірять, що якщо вони складуть зброю, залишать свої позиції і підуть додому, то Росія просто вторгнеться за ними.
Українці мають волю до бою. Вони довели це, коли боролися і вмирали за свою свободу, наодинці, проти другої за потужністю армії світу протягом більше ніж трьох років. Але їм потрібна допомога, підкреслює Пітерсон.
І тут знову виникає багатолітнє питання, яке обговорюється у Вашингтоні і полягає в тому, чи повинні США надавати Україні летальну зброю. Нолан Пітерксон каже, що на підставі того, що він бачив, і з розмов з українськими чиновниками, смертоносна зброя США – на цьому етапі – буде більш символічним жестом. Але це могло б послати Москві недвозначний сигнал про рішучість США захистити Україну від більшої агресії.
Це також буде підтвердженням, наголошує Нолан Пітерсон, права будь-якого народу, незалежно від сфери впливу, в якій він опинився, обирати свою власну долю.
