Київ – Країна для всіх: під таким гаслом триває тиждень міжнародного форуму «КиївПрайд» – однієї із найбільших освітніх, культурних та правозахисних подій, які стосуються ЛГБТІ-спільноти. Відкрили «КиївПрайд-2017» у вівторок, а завершитись подія має цієї неділі запланованим Маршем рівності. Минулого року на цю ходу вийшли більш ніж півтори тисячі людей, а цього року анонсують п’ять тисяч. Між тим, є також люди, які виступають проти проведення форуму і ходи. Вони вже провели кілька акцій протесту і планують інші – у день маршу.
Увага до «КиївПрайду» прикута вже традиційно з боку людей різних поглядів. Зокрема, будівлю Малої опери у Києві, де відбувалось відкриття цьогорічного форуму, пікетували близько 20 противників проведення заходу.
На ранок 18 червня також запланована подібна акція. У Facebook організатором зазначена ініціатива «Кахетон», однак на сторінці «Правого сектора» є також пост із закликом «вберегти родинну традицію від деградації, а воюючу Батьківщину від чергової інформаційної диверсії» та лінком на цю подію.
Раніше у коментарі Радіо Свобода речник «Правого сектора» Артем Скоропадський зазначив, що якщо буде можливість, то вони спробують заблокувати ходу.
Про те, які насправді плани і застереження у організаторів Маршу рівності Радіо Свобода розповів Зорян Кісь, член правління форуму «КиївПрайд» і радник з безпеки маршу:
– Власне, «КиївПрайд» – це ціла низка різних подій. Цього року «КиївПрайд» триває аж 10 днів. Він включає в себе різного роду культурні події: кінопокази, дискусії, перфоманси, на які можуть прийти всі, хто хоче, а не лише представники і представниці ЛГБТІ-спільноти. Взагалі, ми намагаємось з кожним роком робити цю подію цікавішою й більш відкритою для всіх, і дуже важливо для ЛГБТІ-спільноти бути частиною цього суспільства, робити свій внесок в його розвиток.
публічний простір українських міст, і не лише міст, належить усім однаковою мірою
І власне, кульмінацією цих 10 днів стане марш, який відбудеться у неділю вранці піж гаслом «Країна для всіх». Ми оприлюднили політичну декларацію: публічний простір українських міст, і не лише міст, належить усім однаковою мірою, тобто всі, в тому числі наші опоненти, мають право вільно висловлювати свою думку і мирно говорити про те, які права обмежуються для різних груп.
Якщо ж говорити про права ЛГБТІ, то я мушу сказати, що ми не виступаємо за якійсь особливі права спільноти. Ми виступаємо за те, щоб зникли юридичні бар’єри для таких елементарних прав, які мають гетеросексуальні пари в Україні. Це право успадкування, це право не свідчити один проти одного у суді, це право взяти спільний іпотечний кредит, це право відвідати одне одного в лікарні. Врешті-решт, це право поховати свого партнера, тому що юридично.
Ми виходимо, власне, для того, щоб могти говорити самі за себе. Наші опоненти дуже часто намагаються поширювати про нас міфи, стереотипи. Ми хочемо, щоб люди бачили, як ми насправді виглядаємо. І чого ми насправді хочемо в цій країні. Ми не хочемо встановлювати, як людям нав’язують, ніяку «гомодиктатуру».
Якщо пам’ятаєте, перед Майданом була така інформаційна антиєвропейська кампанія. Одне з її гасел було, що асоціація з Євросоюзом – це легалізація одностатевих шлюбів. Власне, ось ці міфи про «гейропу», про «гомодиктатуру», про пропаганду ми хочемо розвіяти.
– Цього року практично вся інформація про заходи «КиївПрайду» була у відкритому доступі, як і минулого року. Але раніше вся інформація була закрита, про локацію Маршу рівності журналістам, наприклад, не повідомляли, нас збирали в одній точці Києва і везли в іншу автобусом. Що змінилось?
– Ми зрозуміли, з одного боку, що така секретність не має особливого сенсу, тому що ми втрачали дуже багато потенційних учасниць та учасників. Справді, пресі це було дуже некомфортно. Преса спізнювалася, ми затягували через це ходу. І головне – інформація потрапляла до наших опонентів настільки швидко, що вони встигали доїхати при бажанні з будь-якої точки міста. І врешті, прайд – це про відкритість, прайд – це про сміливість. Якщо це боротьба за права, то ми не повинні ховатися, не повинні боятися врешті-решт.
прайд – це про відкритість, прайд – це про сміливість. Якщо це боротьба за права, то ми не повинні ховатися, не повинні боятися врешті-решт
Попри все ми впевненні, що марш «КиївПрайд» цього року пройде абсолютно безпечно. Ми дуже довго й плідно співпрацювали з поліцією. І, до речі, не можна сказати, що поліція на марші «КиївПрайд» буде захищати геїв й лесбійок. Поліція на марші буде виконувати свою роботу і забезпечуватиме громадський порядок.
– Минулого року хода відбулася на високому рівні, відомо тільки про одного постраждалого після Маршу рівності. Але є така думка, що успіх минулорічної акції пов’язаний із попереднім керівництвом Нацполіції. Чи змінилось щось сьогодні?
– Ми не помітили суттєвих змін в комунікації. Власне, керівництво київської поліції, з якою ми спілкувалися і цього року, і минулого – те саме, ми довіряємо одне одному. Ніяких проблем немає. Мені здається, що зараз той час в Україні, коли все відходить від такого, знаєте, якогось феодального азіатського способу думання, що все залежить від конкретних людей, від царя, чи від боярина. І ми переходимо до того, що працюють інституції, які незалежні від того, хто їх очолює.
Поліція дуже добре спрацювала на «Євробаченні». Вона отримала хороші відгуки. Має добру репутацію тепер. І було б дуже погано для поліції погіршити цю репутацію, не виконавши роботу на марш
І другий момент. Поліція, власне, дуже добре спрацювала на «Євробаченні». Вона отримала хороші відгуки. Має добру репутацію тепер. І було б дуже погано для поліції погіршити цю репутацію, не виконавши роботу на марші.
– Центр інформації про права людини провів дослідження щодо ситуації із правозахисниками і громадськими активістами через три роки після подій Майдану. Голова правління центру Тетяна Печончик на прес-конференції у п’ятницю озвучила деякі результати:
«Це дослідження показало, що саме напади, фізичне насильство, пошкодження техніки, майна, офісів, погрози є однією із головних проблем протягом останніх трьох років, і ще більшою проблемою є безкарність таких нападів і відсутність ефективного розслідування. Дослідження з іншого боку також показало, що однією із груп, яка найбільш системно піддавалася таким нападам та атакам, були саме ЛГБТ-активісти та активістки».
У відповідь представник Національної поліції України, контактна особа від України щодо злочинів на ґрунті ненависті Олексій Крюков зазначив, що за останні два роки поліція облікувала 32 таких провадження, з них 11 направлено до суду.
«Останні два роки ми включаємо до цих злочинів і також злочини, які вчиняються щодо представників ЛГБТ-спільноти, якщо тут міститься не особистий мотив, а мотив стосовно саме цієї спільноти. Тому в звіт від України нами цього року включено як первинна поліцейська кваліфікація 11 таких випадків і це офіційна позиція України як держави», – сказав він.
Як ви оцінюєте цю ситуацію і ці цифри?
– Мені здається, що 11 зафіксованих злочинів – це надто низька цифра, тому що випадків таких набагато більше, але, на жаль, люди, з якими це трапляється, дуже часто воліють не заявляти, не звертатися до поліції.
Дуже часто, на жаль, коли люди все-таки приходять до поліції, розповідають, що з ними сталося і чому саме на них напали, то з них або глузують, або погрожують: якщо ти, мовляв, не забереш заяву, то ми всім розповімо, за що тебе побили, за що тебе покарали.
дуже добре, що є ці перші 11 справ, але дуже важливо, щоб вони отримали логічне завершення у вигляді реального покарання для тих, хто ці злочини вчинив
Тому дуже добре, що це починається, дуже добре, що є ці перші 11 справ, але дуже важливо, щоб вони отримали логічне завершення у вигляді реального покарання для тих, хто ці злочини вчинив, тому що зараз найчастіше такі випадки кваліфікуються як звичайне хуліганство. Не враховується мотив побиття.
І це стосується не лише гомофобних мотивів, але й расистських, нападів на будь-якому іншому ґрунті. В результаті, люди або взагалі не отримують покарання, або отримують умовний термін та ще й стають героями у своїх середовищах.
На етапі слідства поліція поки що побоюється розслідувати такі злочини, тому що вони не знають, як це робити, як це довести, як зібрати докази і вони впевненні, що така справа розвалиться у суді. А як розслідувати хуліганство – вони знають, у них є практика, тож вони, власне, воліють саме такі матеріали передавати до суду.
Я сьогодні на цій розповідав про свій випадок, коли на мене і мого партнера Тимура напали в центрі Києва. Ми звернулися тоді із заявою до поліції, було відео цього нападу. Там достатньо чітко видно обличчя, але, на жаль, розслідування нічим не завершилося.
– І повертаючись до гасла цьогорічного форуму «Країна для всіх». Наскільки воно відповідає українським реаліям і в чому, на вашу думку, є проблеми?
– Гасло стосується не лише ЛГБТ-спільноти. Звичайно, це насамперед акція за права ЛГБТ, але не лише. У нас є понад мільйон внутрішніх переселенців, серед яких є й ЛГБТ, і представники національних меншин, є люди, які належать одночасно до кількох вразливих груп. Це стосується суспільства загалом, у якому поки що немає розуміння, для чого потрібна рівність і для чого рівні права для всіх. Тому ми виходимо під таким гаслом.
Україні потрібно виконувати свої власні обіцянки, виконувати свої власні плани
Що стосується рішення конкретних проблем, то Україні, насамперед, потрібно виконувати свої власні обіцянки, виконувати свої власні плани. Україна вже другий рік має національний план з прав людини до 2020 року. Це – чудовий документ, всім він дуже подобається. Україна має чим похвалитися перед іноземними партнерами, але вічна проблема українських документів – це їх втілення в життя. У цьому документі прописані стратегія і конкретні кроки, як забезпечити права людини для усіх в Україні, – і для переселенців, і для національних меншин, і релігійних меншин, і для ЛГБТ-спільноти, і для усіх.
– Що гальмує виконання цих обіцянок, на вашу думку?
– Знаю навіть точно, що. Мені сказав один із досить високопоставлених людей в країні, що немає політичної волі виконувати це. Очевидно, є якісь політичні домовленості стосовно прав ЛГБТІ – я у цьому абсолютно впевнений. Якщо пригадаєте, в листопаді 2015-го «з боєм» були внесені поправки до Трудового кодексу, які гарантували захист від дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації і гендерної ідентичності. Власне, тоді в кабінеті спікера була досягнута домовленість, що кілька голосів, яких не вистачало, консервативне лобі дасть тільки за умови, що більше ніяких кроків назустріч ЛГБТІ-спільноті на державному рівні не буде. Тоді спікером був пан Гройсман. Зараз він прем’єр-міністр, і саме від нього залежить реалізація прав.
– Про що обов’язково потрібно пам’ятати людям, які планують прийти на Марш рівності?
– Закликаю усіх зайти на наш сайт. Там ми опублікували дуже детальну інструкцію з безпеки.
Головне – пам’ятати, що найбільш небезпечний момент – не сам марш, а підходи і відходи від нього, тому що наші опоненти люблять таку річ як «сафарі»: вони можуть бігати по місту і шукати людей, які виглядають, як учасники чи учасниці маршу, тому не треба втрачати пильність. Після маршу ми просимо усіх сховати будь-яку символіку, щоб в місті їх не могли за цим ідентифікувати. І головне: попри те, що буде поліція і організатори, ми всі, кожен і кожна, самі відповідаємо за свою безпеку, і ми всі –дорослі люди.
