Статус ‒ окупований: що це означає для жителів Криму і Донбасу

Народні депутати України виступили з ініціативою визначення правового статусу окремих районів Донецької, Луганської областей і Криму. Для цього депутати Мустафа Найєм, Оксана Сироїд і Наталія Веселова створили три законопроекти.

Як пропонують визначити статуси Донбасу і Криму депутати? Що це означає для кримчан і жителів Луганської й Донецької областей? Про це в ефірі Радіо Крим.Реалії говоримо з народним депутатом України, автором одного із законопроектів про статус окупованих територій Наталією Веселовою і юристом правозахисної групи Global Rights Compliance Анною Нікітенко.

‒ Наталіє, розкажіть, сьогодні статус окупованих територій якось визначений українським законодавством?

​Веселова: Статус Криму визначений як територія, окупована Російською Федерацією. Але він визначений, перш за все, не національним законодавством України, а резолюцією ООН від 27 лютого 2014 року. І це основний документ, який визначає статус Криму як окупованої території. Тобто Росія не приховує, що там є російські війська, адміністрації, діють російські закони.

Статуси окремих регіонів Донецької і Луганської областей визначені як тимчасово непідконтрольні ‒ там ситуація трохи відрізняється. По-перше, Росія не визнає наявності там своїх військ, того, що вона контролює ті терористичні утворення, які там мають де-факто владу. І не примушує місцеве населення отримувати «громадянство». Вони підкреслюють, що там «громадянська війна».

‒ Що Ви й Ваші колеги пропонуєте вирішити? Для чого потрібний цей закон?

Веселова: Мій законопроект ‒ альтернативний до законопроекту, який уже не вперше подає «Самопоміч» ‒ Оксана Сироїд і група депутатів. Загалом дискусія щодо необхідності ухвалення цього законопроекту триває з 2015 року. Я виступаю проти цього, тому що кожен законопроект має вирішувати якусь проблему. Зупинити обстріли? Він не зможе цього зробити. Змусити Росію виплачувати якісь компенсації? Вони не зобов'язані виконувати національне законодавство України. Врегулювати відносини з непідконтрольними й окупованими територіями та їхніми жителями? Загалом зараз вони більш-менш врегульовані іншими законами й підзаконними актами.

​‒ Але проблема в тому, що підзаконні акти по-різному трактують різні органи державної влади України.

Веселова: Ось цей закон не вирішує цих проблем. Тому, чесно кажучи, я подала альтернативний законопроект для того, щоб оголосити про свою позицію. Я підкреслюю, що Крим і окремі райони Донецької і Луганської областей мають різний статус. І об'єднувати їх в одному законі недоцільно. Ми можемо взяти за приклад Грузію або Молдову ‒ і там, і там є різні види непідконтрольних територій. У Грузії ‒ це Південна Осетія і Абхазія ‒ абсолютно різні за статусом окуповані території, і вони це в законодавстві підкреслюють. Причому грузини ухвалили закон про окуповані території і зараз зізнаються, що загнали себе в рамки. У той час як ворог ні в чому не обмежений, він може застосовувати будь-яку тактику.

‒ А в чому рамки, які запроваджуються тим чи іншим законом? У чому небезпека?

​Веселова: Немає небезпеки, якщо закон не обмежує людей у їхніх правах. А якщо законом обмежуються права громадян певних територій, то він несе небезпеку. Небезпека не тільки для тих громадян України, які залишилися на окупованих територіях, а й для самої держави. Тому що, коли закінчиться війна, в міжнародних судах не тільки Росії доведеться відповідати за ті злочини, які вона зробила, а й Україні ‒ за порушення міжнародних конвенцій і норм.

‒ Я дивлюся на ситуацію з Придністров'ям, якій уже 26 років, ситуацію з Абхазією, Осетією... Це триває десятиліттями.

​Веселова: У нас трохи унікальна ситуація. Коли трапилися Придністров'я і Молдова, Європа ще не зовсім розуміла наслідки для себе. Тоді тільки розпався Радянський Союз, і це сприймалося як якісь внутрішні війни. Коли сталися конфлікти в Грузії, це теж сприймалося так, що, мовляв, вони далеко і самі вирішать свої проблеми. Україна розташована в такому місці, що агресія Російської Федерації може легко поширитися на Європу ‒ і Європа розуміє, що війна близько. І це розуміють і Молдова, і Грузія ‒ вони зараз активізувалися й намагаються привернути увагу і до своїх конфліктних зон.

Народний депутат України Мустафа Найєм: «Нам потрібно визначити правовий статус цих територій, без цього ми не можемо рухатися далі. Ми не даємо ні сигналу міжнародним організаціям, ні людям, що живуть по той бік блокпостів. І найголовніше: ми не даємо відповіді історичної, що взагалі відбувається. Уявіть собі, що завтра в підручнику треба написати, що відбувається на цих територіях. Ми не можемо написати там, що це окупація, не можемо написати про Російську Федерацію, у нас ні в яких законодавчих актах це не вказано. Ось чому ми це робимо.

​Що стосується окупованої території: ми вважаємо, що з точки зору України, територія Криму, Донбасу ‒ ті території, які окуповані ‒ вони все одно недоступні для нас. Ми все одно не можемо впроваджувати там ні правосуддя, ні свободу. Тому, з точки зору парламенту, державних органів і Крим, і неконтрольовані території Донбасу однаково окуповані. Більше того, ми точно знаємо, хто це. Є резолюція ПАРЄ, яка говорить, що ОРДЛО ‒ це окуповані території».

‒ Наталю, Ви не згодні з тим, що в Донецькій і Луганській областях території теж мають отримати статус окупованих?

Веселова: Це дві окуповані території. Але в Криму ‒ пряма окупація, а в Донецькій і Луганській областях ‒ окупація через третіх осіб. Необхідно їх розрізняти й по-різному вибудовувати відносини. У Криму немає бойових дій і війни, там (у Донецькій і Луганській областях ‒ ред.) ‒ є. Ми не можемо об'єднувати їх в один закон. Це загрожує Україні.

‒ З точки зору простого громадянина ‒ що означають всі ці закони?

Веселова: Загалом ці закони поки не потрібні. Якщо подивимося історію, то закони про окупований Крим і вільну економічну зону «Крим» були ухвалені лише у вересні 2014 року.

‒ Якщо говорити про сьогоднішню ситуацію, чи усіма правами володіють жителі Криму й жителі непідконтрольних частин Луганської й Донецької областей? Чи ці закони ухвалювалися зовсім для іншого?

Веселова: Я повторюся: жоден із них зараз не потрібний. Він нічого не змінить на краще, але може змінити на гірше.

‒ Ви про те, що цей закон може бути використаний проти України?

​Веселова: Так, звичайно. І Мустафа сам собі суперечить. Спочатку він говорить, що ми нічого не робимо й не можемо пояснити міжнародним партнерам, що в нас відбувається. І що закон може бути доказом у ЄСПЛ або іншому міжнародному суді. Я не раз була в ЄСПЛ і ставила це запитання: національне законодавство не є доказом ні для якого міжнародного суду. Для них потрібні докази присутності російських військ, фінансовий вплив на терористів, постачання озброєнь і так далі. І в той же час Мустафа посилається на резолюцію ПАРЄ ‒ причому в ній зазначено, що Російська Федерація здійснює ефективний контроль над терористичними організаціями, які де-факто здійснюють владу на окупованих територіях Донецької й Луганської областей.

‒ Тобто, констатація цього факту є, незалежно від того, є в Україні цей закон чи ні?

Веселова: Звичайно. Ми можемо тільки регулювати наші відносини таким чином, щоб зберігати соціально-економічні зв'язки з тими територіями, щоб потім полегшити їхню реінтеграцію в правове поле України.

‒ До нашої розмови приєднується Анна Нікітенко. Анно, на Ваш погляд, ці закони потрібні? Що вони можуть змінити для жителів окупованих територій?

Нікітенко: Наталія права в тому, що внутрішнє законодавство України не змінить її зобов'язань на міжнародному рівні. Що може змінити цей закон для України? Він підтверджує, що Росія є державою-окупантом, і допоможе визначити, які зобов'язання має Україна, а які ‒ Росія. Якщо закон відповідатиме всім міжнародно-правовим стандартам, то він допоможе, в першу чергу, нам. Тому що за відсутності чітко прописаних рамок буде дуже складно дотримуватися зобов'язань, які Україна вже взяла на себе, ратифікувавши міжнародні конвенції.

‒ Поки не ухвалений закон, Україна, як і раніше, має забезпечувати багато послуг на окупованих територіях? Наприклад, виплачувати якісь гроші, забезпечувати освіту й так далі. Я правильно розумію?

​Нікітенко: Виходячи з юриспруденції міжнародних організацій, Україна зобов'язана вжити всіх можливих заходів для забезпечення прав і свобод своїх громадян на непідконтрольних територіях. Держава має показати, що вона робить все можливе для захисту громадян. Це і освіта, і захист прав, і розташування судів уздовж лінії розмежування, щоб люди могли туди звернутися.

‒ Ухвалення такого закону зніме з України ці зобов'язання?

Нікітенко: Ні, не зніме. Зобов'язання вже існують та існуватимуть у будь-якому випадку, тому що Україна ратифікувала міжнародні акти.

‒ Але якщо територію фактично контролює Росія, як це можна виконати?

Нікітенко: Звісно, не можна виконати всі. Але Україна має показати своє бажання їх виконувати. Якщо ми говоримо про Крим, то Росія як держава-окупант має низку зобов'язань ‒ це стосується і гуманітарної сфери, і сфери прав людини. Але Україна також має подібні зобов'язання, просто ми обмежені обставинами.

‒ І все-таки, як Ви вважаєте, чи необхідно ухвалювати закон?

Нікітенко: Якщо він ухвалюється відповідно до міжнародних норм, то він має право на існування.

(Над текстовою версією матеріалу працювала Катерина Коваленко)

Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»