П’ять європейських енергетичних концернів інвестують майже 5 мільярдів євро у проект «Північний потік-2», яким повністю володіє Росія. Про наслідки такого рішення пише у своїй колонці журналістка польської газети Rzeczpospolita. Лише половина країн Євросоюзу усвідомлює масштаби російської загрози. Про це свідчать результати дослідження, проведеного чеським дослідницьким центром «Європейські цінності». Єдності бракує і керівництву країн Східної Європи, яким не вистачило сміливості засудити утиски гомосексуалів у Чечні, переконаний публіцист Максим Еріставі.
Важко зрозуміти, чому п’ять енергетичних концернів із країн Євросоюзу – Німеччини, Франції, Австрії та Нідерландів – погодилися витратити по 950 мільйонів євро на російський газопровід. Про це у блозі на шпальтах польської газети Rzeczpospolita пише журналістка, яка спеціалізується на економіці, Івона Трусевич. Вона цитує голову ради директорів французької компанії Engie, який тішився угодою із «друзями з «Газпрому».
За словами авторки, нині експертів цікавить питання: що ж мала пообіцяти західному бізнесу Росія взамін за таку «великодушність». На думку приходить єдине, пише Трусевич: дуже дешевий газ разом із допуском до багатих російських родовищ.
«Жадібність і короткозорість фірм з Австрії, Німеччини, Франції та Нідерландів, навіть якщо врешті не дійде до розширення «Північного газопроводу», багато дає росіянам, а Євросоюзу може дорого коштувати», – переконує Трусевич. Авторка далі пояснює: вісім країн східної та центральної Європи виступають проти інвестицій у «Північний потік-2», тоді як західні підтримують своїх «друзів із «Газпрому».
Таким чином Кремль реалізує політичний сценарій – розділити і розсварити Євросоюз ізсередини. Більше того, внаслідок розбудови «Північного потоку-2» ринок країн-членів стане цілком залежним від російських труб, пише журналістка.
Росіяни повністю володіють компанією «Північний потік-2» і отримають 5 мільярдів євро від західних фірм. Країни, через територію яких проходитиме газопровід, матимуть обмежені можливості зупинити проект. Завдяки «Північному потоку-2» у кінці 2019 року Росія зможе не продовжувати контракту на транзит газу територією України, аналогічне може статися і з транзитом через Польщу.
«Газова зброя – ефективний засіб для покарання непокірних. Кремль застосовує її роками як проти балтійських країн, так і проти України чи Польщі», – зазначає Трусевич.
Згуртувати європейські зусилля у боротьбі проти російської агресії може наступна німецька правляча коаліція, вважає директор празького дослідницького центру «Європейські цінності» Якуб Янда. У своєму блозі на сайті аналітичного центру Atlantic Council автор робить підсумки проведеного нещодавно дослідження про сприйняття російської загрози країнами-членами Європейського союзу.
Згідно з результатами, майже половину країн Європи турбує російська пропаганда. Естонія, Латвія, Литва, Великобританія, Швеція, Фінляндія, Чеська республіка, Німеччина, Польща, Нідерланди, Франція, Італія та Данія беруть участь щонайменше в одному союзному проекті, що бореться з дезінформацією.
Найбільш прихильною до Кремля є Італія, яка ветувала розширення санкцій проти Росії після чергової хвилі жорстокості у Сирії. Однак перше місце у списку «друзів Росії» може невдовзі посісти Франція, пише Янда, якщо після виборів у Москви буде надзвичайно впливовий союзник у Парижі.
А от першій групі країн явно бракує лідера, вважає аналітик. Великобританія переймається виходом з Євросоюзу, Німеччина досі побоюється зайняти відверто агресивну позицію щодо Росії, а Польща втрачає шанси на регіональне лідерство через «неконструктивну поведінку уряду». Змінити ситуацію може Берлін після парламентських виборів: або скасувати санкції, або продовжити лінію Анґели Меркель і «стати головним захисником ліберального світового порядку».
Засудити утиски гомосексуалістів у Чечні закликав співзасновник Hromadske International Максим Еріставі на шпальтах американського видання The Washington Post. Активісти із найбільш віддалених куточків, від Сан-Франциско до Лондона та Амстердама вийшли з демонстраціями солідарності, пише автор.
А от найближчі сусіди – країни Східної Європи – відреагували «страхітливим мовчанням», пише Еріставі. «Це не тільки скандальна поразка морального судження. Це ще й політична короткозорість», – стверджує автор, наводячи приклади Польщі, Литви, Грузії та України.
Минулого тижня, нагадує публіцист, Україна отримала символічну перемогу в Міжнародному суді в Гаазі – там судді підтримали скарги Києва на порушення Росією прав національних меншин в окупованому Криму. Українські посадовці, політики і громадянське суспільство святкували тріумф. «Однак їхня показова відмова звернути увагу на страхітливе порушення прав людини у Чечні смердить лицемірством», – вважає журналіст.
Відмова політичних і культурних лідерів Східної Європи засудити злочини проти людства у Росії – свідчення їхньої політичної незрілості, пише автор. «Тим, хто гордовито говорить про «цивілізаційну війну» проти звірської програми «традиційних цінностей» російського президента Володимира Путіна, ніхто не повірить, якщо вони не навчаться слідувати основним цінностям людства і простому співчуттю. Час Східній Європі стати на правильний бік історії», – закликає Еріставі.
