(Рубрика «Точка зору»)
Почну з випадкового збігу, який свідчить про те, що в таких важливих питаннях, як деокупація й дерусифікація, зрештою, подолання колоніального і геноцидного спадку, ми топчемося на місці. Шість років тому, саме 20 квітня 2011 року, опитані фондом «Демократичні ініціативи» експерти назвали «повзучу русифікацію України» наслідком посилення російського впливу і тиску на гуманітарну політику України. 20 квітня 2017 року зроблено нарешті крок, щоб позбавитися цієї негативної спадщини. І хоча цей крок стосується поки що однієї адміністративної одиниці – території міста Києва, він може мати вплив на всю суверенну територію України.
Депутати Київської міської ради ухвалили в першому читанні проект рішення «Про подолання наслідків совєцької окупації в мовній царині». Цей регуляторний акт підготував та оприлюднив у березні 2016 року голова депутатської фракції Всеукраїнське об’єднання «Свобода» Юрій Сиротюк. Ще зранку в четвер не було впевненості в позитивному голосуванні, позаяк найбільшою фракцією Київради є «Блок Петра Порошенка «Солідарність» (52 депутати), відомий своєю мовною політикою, а найменшою – суб’єкт нормативно-правової ініціативи, Всеукраїнське об’єднання «Свобода» (14 «багнетів»).
Цим проектом рішення передбачено встановити не лише мову (українську) роботи, діловодства і документації органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій комунальної форми власності, а й те, що на території міста Києва рекламні оголошення, вивіски, плакати, афіші, повідомлення та інші форми аудіо- і візуальної рекламної продукції, цінники повинні виконуватись українською мовою. «У випадку, якщо вивіска суб’єкта господарської діяльності є відображенням зареєстрованого знака іноземною мовою, встановлення такої вивіски можливе лише з обов’язковим зазначенням її перекладу чи транслітерації українською мовою рівновеликим шрифтом».
Автор цього документа Юрій Сиротюк пояснює: «Проект рішення покликаний чітко окреслити, що всі послуги в сфері обслуговування в столиці – спілкування з клієнтами, меню в закладах громадського харчування тощо, першочергово повинно здійснюватися українською мовою. Переходити на іноземну мову варто робити лише тоді, коли клієнт сам про це попросить. Це рішення носитиме рекомендаційний характер і покликане відновити історичну справедливість щодо нашої мови, яка століттями пригнічувалася».
За це рішення проголосував 91 депутат із 98 присутніх при 121 депутаті Київради. Свої голоси віддали й «порошенківці-ударівці», київський міський голова Віталій Кличко і секретар Київради Володимир Прокопів.
Після голосування останній зазначив: «Я вважаю, що це абсолютно правильна ініціатива, і як громадянин, я хочу щоб до мене зверталися українською мовою і пропонували меню рідною мовою. Але якщо ми вже взялися за цю проблему, то треба вирішувати її системно, у відповідності з усіма юридичними нормами».
До проекту рішення «Про подолання наслідків совєцької окупації в мовній царині» додано проект листа Віталія Кличка начальникові інспекції з питань захисту прав споживачів у місті Києві, «Пояснювальну записку» та «Аналіз регуляторного впливу». Кількість депутатів, які підтримали цей документ, дає сподівання, що рішення буде таки ухвалене остаточно. Тим більше, що майже два роки тому Київрада ухвалила рішення № 571/1435 від 28.05.2015 року «Про затвердження Концепції розвитку української мови, культури та виховання історичної пам’яті у жителів міста Києва на 2015–2020 роки». У парі ці два документи можуть зрушити вирішення мовного питання в столиці України у бік здорового глузду.
Звичайно, цього далеко недостатньо, коли говорити конституційними постулатами про «всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Ми живемо в умовах чинності морально скасованого слуханнями в Конституційному суді України закону «Про засади державної мовної політики» (так званого «мовного закону Ківалова-Колесніченка»), але тим не менше чинного, яким звужено конституційну сферу застосування державної мови. Для прикладу візьмімо статтю 26 «Мова реклами і маркування товарів», відповідно до якої рекламні оголошення, повідомлення та інші форми аудіо- й візуальної рекламної продукції виконуються державною мовою або іншою мовою на вибір рекламодавця. А на підставі частини третьої статті 24 «Мова засобів масової інформації і видавництв» телерадіорганізації вилучили зі своїх ліцензійних документів раніше взяті зобов’язання про 75% української мови в ефірах.
Тому Україні потрібно, по-перше, скасування цього закону або Конституційним судом, або ж головою Верховної Ради Андрієм Парубієм та президентом України Петром Порошенком; по-друге, ухвалення нового мовного законодавства. З огляду на те, що в Комітеті з питань культури й духовності зареєстровано 4 законопроекти (один із них – № 6348 від 12.04.2017 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення розвитку та використання мов національних меншин в Україні»), варто було б взяти за основу громадський законопроект №5670 «Про держану мову» в пакеті зі згаданим законопроектом №6348 і спробувати внести зміни, які краще прописані в законопроекті №5669.
В голови профільного парламентського комітету Миколи Княжицького здебільшого правильна риторика, як це можна було спостерігати того ж 20 квітня 2017 року в передачі «Право на владу». Але законотворчі кроки його далеко не такі переконливі. Законопроект №5313 «Про внесення змін до деяких законів України щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації», де він є співавтором, передбачає, що «у виключних випадках, за письмовим погодженням з Секретарем Ради національної безпеки і оборони, до передбаченої... частки мовлення державною мовою зараховуються передачі.., виконані будь-якими іншими мовами, і які за своїм змістом спрямовані на запобігання та нейтралізацію реальних і потенційних загроз національним інтересам у сфері забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки» (частина 8). Відповідно до частини 7, в передачі державною мовою допускається використання інших мов без дублювання або озвучення. А пункт д) визнає, фактично, що будь-які твори, виступи, тощо кримськотатарською мовою зараховуються до квоти української (державної) мови. Цим самим співавтор законопроекту №5313 Микола Княжицький суперечить співавторові законопроекту №5669 «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» Миколі Княжицькому (себто самому собі) щодо мови телебачення (ст. 32 законопроекту).
Щоб подолати наслідки п’ятирічного мовного геноциду імені Януковича-Азарова-Колесніченка-Ківалова та інших осіб, треба хоча б трохи витягати уроки з валідольної історії України і не займатися взаємопоборюванням між захисниками прав українськомовних громадян України, а консолідувати всі зусилля проти справжніх ворогів запровадження нових мовних правил в Україні.
Тарас Марусик – заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Липові телеквоти: російську мову на ТБ частково вважатимуть українською
Financial Times: кількість російськомовних в Україні суттєво зменшилася
Кількість виборців проросійських партій в Україні стрімко зменшується – експерт
Кореянка вивчила українську. Її дивують російськомовні чиновники України
Міжнародне угруповання із захисту російськомовних під контролем Кремля
Українська мова і Порошенко. Досвід Фінляндії та Ізраїлю для України
Українська мова на телебаченні. Парламент зробив перший крок
Мовні квоти на радіо стали причиною жартів. На ICTV хочуть подати позов до суду
Закон про мову – шанс для дітей із російськомовних родин знати українську
Війна проти України. Вбивство бібліотеки і українська мова
Путін розпочав війну проти України із мовної агресії
Українська мова і захисники «русского мира»
Із трибуни Верховної Ради – лише українською. Парубій запропонував закріпити це в законі
Закон про державну мову: прийняти реальність
Державна мова України і спекуляції довкола законопроектів
Україна і мовний імперіалізм Москви. Від «радянського народу» до «русского мира»
