(Рубрика «Точка зору»)
Російська влада остаточно знищила єдину в Москві – та й у всій Росії – Бібліотеку української літератури. Книжковий фонд бібліотеки, який збирався українською громадськістю Москви за підтримки друзів із України та усього світу, передається Бібліотеці іноземної літератури і стане частиною Центру слов’янських культур. Ніякого центру, ніякого його книжкового фонду поки що немає. Книги з української бібліотеки просто перевезуть з неї в інше місце, яке вже не буде називатися небезпечним словом «українська», не буде виглядати – хоча б умовно – як культурний заклад іншого народу, з мовою і культурою якого Росія веде справжню війну. І аж ніяк не гібридну.
Війна з Бібліотекою української літератури в Москві почалася задовго до того, як російські танки з’явилися в Криму і на Донбасі. Сама Бібліотека української літератури з’явилася під час перебудови, коли зникло багато заборон. І вона була не державною, не міською, а саме народною ініціативою. Але коли російська влада зрозуміла, що Україна дійсно відроджується, стала робити все можливе, щоб цьому перешкодити. Щоб довести, що «ми один народ». А для цього потрібно, перш за все, знищити все те, що складає культурну унікальність українського народу. Яка в такому випадку українська бібліотека в центрі Москви?
Мета імперії – знищити Україну, позбавляючи її мови
Це ми можемо до хрипоти сперечатися між собою, що саме визначає українського патріота, яке значення в його світовідчутті грає рідна мова і чи потрібно за часів економічної кризи дискутувати про мову. А в імперії ніяких сумнівів немає: для того, щоб не було ніякої України, потрібно позбавити її мови. Для того, щоб українець забув про свою Батьківщину, він повинен говорити виключно мовою сусідньої народу. У Росії ніколи не було українських шкіл – не дивлячись на мільйони етнічних українців, які проживають в цій країні. Тут ніколи не було вищої освіти українською мовою. Ніколи не було українських телеканалів і радіостанцій, навіть радіопередач (за винятком однієї, яку автор цих рядків створив у ті ж 90-і роки на радіо «Ехо Москви»). Культурні організації українців з’явилися тільки у 90-і роки й постійно перебувають під тиском влади. А тепер після довгої боротьби закривають і єдину українську бібліотеку Росії. Просто порівняйте цю ситуацію української мови в Росії із ситуацією російської мови в Україні – і з легким серцем плюньте в обличчя тому, хто буде розповідати вам про мовну «дискримінацію» в Українській державі.
На противагу тому, чого в Росії не було, ми можемо згадати, що в ній завжди було. А була – відверта зневага до української мови, яку за рівнем хамства можна порівняти хіба що зі зневагою до білоруської. І ця зневага виходила аж ніяк не тільки від імператорів, які видавали свої підлі укази. Віссаріон Бєлінський, один із кращих російських літературних критиків, радив Тарасові Шевченку перестати писати «мужицьким діалектом». Так в літературні салони Москви і Петербурга приходило презирство до української мови, впевненість у тому, що на цьому «сільському діалекті» не можна створити нічого, що варто було б уваги. А якщо так – навіщо на цьому діалекті розмовляти? Чи не краще допомогти «мужикам» заговорити «правильно»?
Все це було брехнею. Українська мова ніколи не була виключно мовою села – але імперія зробила все можливе, щоб вона такою стала. Вона створила умови для зникнення цієї мови в містах, вона вигнала її до сіл, вона зв’язала мову і комплекс меншовартості в єдине цивілізаційне поняття. Якщо вже за радянських часів вона дозволяла українській мови прийти до міста – то тільки за допомогою сили, наказів і розпоряджень, тільки в ролі зброї більшовицької ідеології. Так що коли імперія починала знову виганяти українську мову з українських міст, багато хто з полегшенням зітхав.
Імперія домоглася очевидних успіхів – їх не можна заперечувати. На території, яку вона оголосила своєю, української мови просто немає – і умов для її відродження теж немає. Немає навіть на традиційних територіях розселення українців, які стали частиною Російської Федерації. Там вже давно не дискутують про те, якою мовою розмовляти – своєю або чужою. Там розмовляють російською.
Єдиною територією, на якій українська мова може зберегтися і розвиватися, є Україна. Русифікована Україна, в якій століттями створювалися умови комфортної відмови від рідної мови. Україна, в якій людина з маленького міста чи села, що переїжджала до індустріального центру, повинна була насамперед навчитися говорити «по-людськи» – інакше засміють. Україна, в якій повинні були зникнути українці. Але вони не зникли.
Саме тому імперським умовам знищення і спрощення української мови ми повинні протиставити умови її відродження. І мова йде не тільки про державні рішення. Держава – ніщо без народу. Російський народ підтримував шовіністичні зусилля своєї імперії, був носієм русифікації – і саме тому Росія домоглася такого вбивчого успіху. Саме тому українська мова стала мовою «аборигенів» у своїй власній країні.
Російськомовні патріоти, оцініть небезпеку для України. Допоможіть дітям та онукам
Я не вірю в силу наказу. Я прекрасно розумію, що людину не можна просто змусити говорити мовою, якою вона не володіє. Я не сумніваюся, що серед російськомовних громадян Української держави переважна більшість – це патріоти України. Саме тому я вірю в силу людини, в силу патріотизму і любові до своєї країни. Просто маєте оцінити рівень небезпеки. Просто зрозумійте, що імперія – нахабна, брехлива, кривава – воює не тільки з вашою країною, а й з українською мовою.
Якщо ви російськомовний патріот України і ніколи не розмовляли українською – почніть вивчати мову країни, в якій живете. Якщо ви не вважаєте, що досягнете успіху – створіть умови для того, щоб цю мову знали, щоб нею спілкувалися ваші діти і внуки. Цікавтеся українською культурою.
Припиніть думати, що центр світу перебуває в Москві і коли Росія стане «хорошою», ви знову зможете відвідувати російські театри, які звичайно ж, кращі за наші «провінційні». Все це – ваші комплекси. У тій самій імперській Росії москвичі захоплювалися театром Кропивницького, в тому самому Радянському Союзі спеціально приїжджали до Києва, щоб побачити театр Гната Юри. Україна – така ж країна, як Росія або Польща. Зі своєю історією, культурою, наукою. І зі своєю мовою. Культурна проблема України – не в нашій неповноцінності, а в спробах конкуренції з Росією в одному мовному просторі, Росією ж і створеному.
Але російськомовна Україна завжди буде просто російською областю. Брянською, Курською або Київською – немає значення, якою. А україномовна Україна завжди буде країною. Країною, в якій не залишиться місця для меншовартості, але завжди буде місце для поваги до самого себе.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Закон про мову – шанс для дітей із російськомовних родин знати українську
Українська мова і захисники «русского мира»
Із трибуни Верховної Ради – лише українською. Парубій запропонував закріпити це в законі
Закон про державну мову: прийняти реальність
Державна мова України і спекуляції довкола законопроектів
Україна і мовний імперіалізм Москви. Від «радянського народу» до «русского мира»
Проекти мовного закону України в умовах війни
Три законопроекти про мову. Вибір кращого
Мовні законопроекти. Привид «насильницької українізації» у дискусіях
Україна і державна мова. У Верховній Раді аж три законопроекти
