Щоб висадити картоплю, жителям Луганська спочатку необхідно зібрати інший урожай: міни, розірвані снаряди та розтяжки, якими засіяна земля. Схожа ситуація по всій лінії розмежування. Минулого тижня два вибухонебезпечних випадки були у Донецькій і Луганській областях. Часом на мінах підриваються й ті, хто їх встановлює. «Донбас.Реалії» вивчали, який урожай збирають на прифронтовій території.
Початок квітня, Станиця Луганська. На задньому дворі зруйнованої школи співають птахи та чутно звуки металошукача. На виклик місцевого жителя приїхали сапери – шукати сліди війни. І знайшли – снаряд від ручного гранатомета.
Можливо, він пролежав в яру позаду школи ще з 2014-го року, коли за Станицю Луганську йшли запеклі бої. Тоді селище повернулося під контроль України, але відтоді земля стала врожайною на усілякі знахідки.
Серед іншого «врожаю» – осколкова граната «Ф1», яка прив’язана до дерева. Сапери пояснюють, що це фактично класика мінування. Але бувають й сюрпризи. Серед них може бути й непоказний, на перший погляд, старий м’яч.
«Ось ми бачимо даний предмет – старий футбольний м’яч. Якщо ми покладемо всередину певний вантаж, а знизу вириємо яму… Візьмемо гранату «Ф1» або будь-яку іншу ручну гранату, висмикнемо чеку, покладемо важіль догори, то отримаємо міну-сюрприз», – пояснює начальник служби піротехнічних робіт Державної служби з надзвичайних ситуацій Андрій Кочетов.
Якщо такий м’яч зрушити з місця, важіль розвантажиться і граната спрацює.
До зруйнованої школи досі приходять її колишні учні. Це можна побачити зі свіжих написів на асфальті. Тож перевірка місцевості тут обов’язкова.
Полігон для вивчення мін і розтяжок
Нічого більше, ніж кулі, житель Станиці Луганської Микола Анохін останнім часом на своєму городі не знаходив. Чоловік жартує: можливо, не сезон. Не те, що в 2014 році.
«Те, що повинно було вибухнути, вибухнуло. На сусідньому городі є одна нерозірвана міна, але я побоявся лазити там», – каже житель Станиці Луганської Микола Анохін.
Ще одна жителька Станиці Луганської Тетяна Попова розповідає: коли доглядала за сусідським будинком, випадково натрапила на розтяжку. На щастя, вчасно побачила дріт від гранати.
Жінка живе на Першій лінії. Це і назва вулиці, і відстань до Сіверського Дінця. Колись – мрія луганського дачника. Тепер полігон для вивчення мін і розтяжок. Місцеві призвичаїлися, хоча подекуди, навіть професіоналу, важко розпізнати розтяжку, каже сапер «Юджин».
«Просто йти і дивитися під ноги – мало. Для цього потрібно присісти. Якщо ми сядемо на рівень із землею, розтяжку одразу стане видно. Якщо сильно боїшся розтяжок, треба повзти, – говорить сапер Збройних сил України з позивним «Юджин».
«Мінували, щоб ворог не прийшов. Але до чого тут ми?»
65-річна Любов Мироненко з Троїцького минулого тижня рятувала хату сусідки від пожежі.
Тепер жінка в Лисичанській міській лікарні, бо підірвалася на розтяжці. Вона може й повзла би по землі, якби знала, що на неї чекає.
«Сарай горів – я думаю, щоб не згорів погріб, хоча б він залишився. Тільки відкрила його, звідти линула вода. Я розвернулася спиною, а воно мені хвилею «бахнуло» по ногах, по руках, по сідницях», – каже Любов Мироненко.
Жінка розповідає, що в Троїцькому скрізь чимало розтяжок. Мінували українські солдати, каже Любов Мироненко. А ось розмінувати вже проблема. Солдати йдуть, розтяжки залишаються, карт немає.
«Мінували все, щоб до нас ворог не прийшов. Але до чого тут ми?», – нарікає жінка.
Село Троїцьке знаходиться майже на лінії розмежування – під постійним вогнем бойовиків. Розтяжки тут на кожному кроці.
«Так, буває люди пропадають: йдуть або, принаймні, забувають щось передати. Або, наприклад, в 2014 році ставилося не для того, щоб це знайти. Все може бути», – каже сапер Збройних сил України «Юджин».
Такої інформації зазвичай не прочитаєш в офіційних зведеннях. Ще рідше можна дізнатися, на чиїх мінах вибухають солдати.
Ось приклад повідомлення прес-центру АТО. Двоє бійців загинули під Новолуганським на невідомому вибуховому пристрої.
Село зовсім нещодавно перейшло під контроль українських Збройних сил. До цього в Новолуганську була сіра зона, там господарювали бойовики угруповань, що визнані в Україні терористичними. Чия міна вбила двох солдатів – відповіді немає. Як і карт мінних полів.
Зустріч з «відьмою» може бути фатальною – сапер
Зібрати добрий врожай у донбаських степах і раніше було нелегко. А тепер це, в прямому сенсі, – зона ризикованого землеробства.
У центрі саперів в Авдіївці – справжня експозиція того, чим засіяні мирні поля Донеччини. Снаряди, протитанкові та протипіхотні міни. Найстрашніша з них – «відьма».
Так називають протипіхотну міну «ОЗМ». В Україні така заборонена, у Росії ж її використовують. Міна буквально вилітає з землі і вбиває всіх навколо. Сапери кажуть, помітити зелений детонатор в зеленій траві дуже складно. В неї круговий радіус ураження, який може сягати 25 метрів. Сапер «Юджин» каже: зустрічав лише 40 відсотків людей, які виживають після «зустрічі» з нею.
На розмінування Донбасу може піти приблизно 10 або 15 років. Це свіжий прогноз від заступника міністра з питань окупованих територій Георгія Туки. Для порівняння, Хорватія, де війна закінчилася двадцять два роки тому, досі не завершила розмінування. А Україна ще не закінчила війну.
ПОВНИЙ ВИПУСК ТЕЛЕПЕРЕДАЧІ «ДОНБАС.РЕАЛІЇ»:
