Три роки анексії Криму: ідеального життя не буде

Антон Меснянко

(Рубрика «Точка зору»)

Цього тижня минає три роки відтоді, як Росія окупувала Крим. За цей час, за даними української влади, на півострові зникли безвісти 17 людей, 12 загинули. Майже 23 тисячі кримчан були змушені виїхати на материкову Україну. Є такі, які не підтримали незаконну владу півострова, але залишилися. Багато з цих людей живуть пліч-о-пліч із тими, для кого незаконний «референдум» означав «возз'єднання з Росією». Для таких людей цей тиждень – святковий. Кореспондент Російської редакції Радіо Свобода описує, що побачив і почув у Криму через три роки після незаконної анексії півострова Росією.

З таким натхненням в Криму святкують лише одне-єдине свято – День Перемоги. Події «кримської весни» обросли своєю міфологією, про них згадують вже як про діяння віддаленого «героїчного минулого». Всі пишаються собою і одне одним: «перемогли» «ворога», «вистояли», «здолали». Наче під час Другої світової війни.

Про проблеми реального життя на півострові в «святкові» дні намагаються не думати. Мовляв, це все – тимчасові труднощі, а світле майбутнє – ось воно, буквально за рогом.

«Все було законно. Ми на «референдумі» самі вирішили свою долю. Коли тебе йдуть вбивати, то ти вже не думаєш про закон, – міркує пенсіонер Микола Іванович, сидячи на лавці біля під'їзду своєї хрущовки. Її, на відміну від московських, зносити ніхто не збирається. Принаймні поки що.

У те, що українські радикали дійсно збиралися напасти на Крим і «вирізати всіх росіян», багато хто вірить досі. Так само як і в те, що Крим тільки завдяки втручанню Путіна і російської армії уникнув долі Донбасу. «Головне, що війни немає», – це найпоширеніша відповідь і найбільш залізобетонний аргумент місцевих жителів в суперечках, що стосуються змін, які відбулися.

Мантра про «мирне небо над головою» психологічно важлива для багатьох кримчан. Це примиряє з тим, що багато надій, пов'язаних із «кримською весною», не виправдалися частково або взагалі. Але, кажуть тут, «Росія – це добре саме по собі» і тепер – «хоч каміння з неба».

«Мені добре живеться з Росією, – каже Єгор, житель Феодосії. – Проблеми як були, так і є, за будь-якої влади ідеального життя не буде. Але з Україною я постійно відчував себе людиною другого сорту. А зараз я нарешті відчуваю, що я у себе вдома, в своїй країні. Я на законних підставах говорю російською мовою і вчу своїх дітей».

Це відчуття причетності до «великої країни» («яку бояться і поважають у всьому світі») гріє душу. І це для багатьох, мабуть, головне надбання від «переходу» Криму під російську юрисдикцію. Хоча багато в чому мрії про ідеальне життя сильно розійшлися з реальністю.

Багато «хвороб» півострів успадкував від українських часів. Хаотична забудова і самовільне захоплення земель тривають і зараз: тільки тепер інші «правильні» люди і організації отримують всі необхідні дозволи. Якщо раніше захопленням прибережних ділянок в курортній зоні займалися українські бізнесмени, то тепер їм на зміну прийшли спецслужби, управління справами президента Росії та інші схожі структури. Думкою місцевих жителів при цьому ніхто не цікавиться.

Наприклад, в Гурзуфі адміністрація міжнародного дитячого центру «Артек» забрала у жителів селища парк і пляж, а також збирається знести житлові будинки, що опинилися на табірній території. Все це пояснюється терористичною загрозою і турботою про безпеку дітей. Жителям селища Олива на Південному березі Криму заборонили користуватися пляжем сусіднього санаторію. Раніше він належав українському олігарху Ігорю Коломойському і ніяких проблем не було. А тепер тут військова частина ФСБ. І таких випадків – десятки.

До земельних питань додалися утиски незгодних, «націоналізація» власності, тиск на ЗМІ. Але кримчани переважно схильні списувати ці труднощі на недосконалість виконавців і перегини на місцях, а російського президента населення, як і раніше, сприймає як «вищого суддю» і «гаранта законності». Підписи під зверненням Путіну збирають із будь-якого, навіть найбільш дріб'язкового приводу.

При цьому в багатьох негараздах жителі півострова звинувачують не сформований в Росії порядок речей, а зовнішні сили – адміністрацію Обами (поки вона була при владі), українських радикалів, НАТО або Євросоюз. Усі прийоми російської пропаганди працюють в Криму цілком успішно. Люди тут впевнені, що якщо російські спецслужби повідомили про «атаку українських диверсантів» на Крим, значить, так воно і було.

Про реальні проблеми жителі Криму готові розповідати тільки «своїм»: щоб вороги «не зловтішалися». Тому вони охоче спілкуються лише з прокремлівськими ЗМІ, а коли скаржаться на щось або критикують «владу», то просять журналістів не називати їхніх імен і не робити фотознімків. Так, зовсім нещодавно жителі сіл в Сімферопольському районі повстали проти розробки кар'єру поблизу їхніх будинків. Там хочуть добувати гравій для будівництва автотраси «Таврида». Інтереси населення кримська «влада» вирішила не враховувати. Але коли кореспондент Радіо Свобода запропонував місцевим активістам зробити про це матеріал, вони відмовилися: «Ми не хочемо виносити сміття з хати».

Деякі «виносити сміття» все ж наважуються. Неможливість знайти спільну мову з кримськими чиновниками та відсутність нормальних умов для розвитку бізнесу змусили частину деяких прихильників «приєднання» Криму до Росії цілковито змінити свої погляди. Одним із них став підприємець Олег Зубков, якому належать два приватні зоопарки. Протягом останніх трьох років він чинить опір спробам місцевих чиновників вичавити його з півострова. «Влада» Криму намагалася закрити звіринці, під час блекауту відбирали у Зубкова бензогенератори, які йому позичило МНС, забороняли будувати парк розваг в околицях Білогорська. Тиск змушує бізнесмена замислюватись про закриття парків і від'їзд за кордон.

«Мої очікування від «кримської весни» повністю не виправдалися. Ні щодо розвитку, ні щодо стабільності, ні щодо вирішення тих проблем, які були накопичені в українському Криму, – розповідає бізнесмен. – Ми багато чого втратили з того, що мали при Україні. Перш за все, ми мали право обиратися до органів влади, я проходив в депутати без будь-якого блату, сам йшов. Сьогодні я не можу ніде висунутися, бо не хоче Аксьонов, який своїх родичів хоче десь прилаштувати. ЗМІ, які були вільними і незалежними, в Криму практично знищені. Більшість журналістів виїхали за межі Криму або тут «в загоні» перебувають. Ті, хто прибув з материка, творять вже зовсім іншу інформаційну політику. Люди не стали сьогодні вільнішими. Вони стали сумнішими і похмурішими, на мій погляд».

За словами Зубкова, він «завжди саркастично ставився до кримських чиновників, які були при Україні, але це було ніщо в порівнянні з тією корупцією, з тим тиском, який є зараз».

«Я зі своїми парками від «влади» нічого не прошу, але ж «влада» мало того що не допомагає нічим, вона ще й створює штучні проблеми. І мої парки сьогодні на межі банкрутства, закриття, причому зробила це кримська «влада». Вона зробила це за мовчазної згоди Кремля. Три роки минуло, за цей час можна було Аксьонова на місце поставити або перепризначити і розібратися, що коїться в Криму. Але не помічати мої парки, улюблені народом, коли вони знищуються, коли їх замучили перевірками, – я не знаю, якими потрібно бути відмороженими. Гаразд, фільм про Дімона не помічають, який вся Росія подивилася, але це можна пояснити, це зрозуміло, тому що якщо визнати, це все. Але чим мої парки завадили Росії, що їх знищують?» – запитує підприємець.

Попри запевняння «влади» про те, що на півострові повністю улагоджені міжнаціональні проблеми, а інтереси репресованих в радянські часи народів суворо дотримуються, представники кримськотатарського населення протилежної думки.

Бахчисараєць Рустем каже, що не цікавиться політикою, але те, що відбувається в Криму після анексії, йому не подобається:

«Ми Путіна не хотіли. На «референдум» ніхто не ходив, на «вибори» ми теж не ходимо. Ми добре жили, а при Росії стали забирати наших людей, їх тримають у в'язницях просто так, щоб ми боялися і не виступали. Нам нічого не подобається, нам не потрібен їхній міст. Але звідси ми не поїдемо, це наша земля», – говорить Рустем.

У Криму триває судове переслідування кримськотатарських активістів у так званій «справі 26 лютого». Деякі з них вже три роки в ув'язненні. На півострові припинив роботу кримськотатарський телеканал ATR, паралізована робота Меджлісу, а жителі, за їхніми словами, стикаються з негативним ставленням тільки за демонстрацію національної символіки. Однак місцева «влада» проблеми вважає за краще не бачити: на противагу Меджлісу, якому симпатизують громадяни, створено громадську організацію «Кирим бірлігі», яка підтримує «політику партії та уряду» і навіть вимагає від ООН визнати російський статус півострова.

Кримчанин Сергій Іванов (ім'я та прізвище змінені) при Україні працював політичним аналітиком. За сімейними обставинами він не зміг залишити півострів після анексії, хоча і не сприйняв її.

«Він найпершого дня, з «зелених чоловічків», було зрозуміло, до чого все йде, – каже колишній аналітик. – Всі ці обіцянки золотих гір слухати було смішно, але люди чомусь вірили. Крим «приєднали» не в інтересах кримчан, а в інтересах Кремля, для задоволення політичних амбіцій Путіна. Тому і вкладати сюди гроші і займатися проблемами Криму будуть лише в тій мірі, в якій це буде покращувати імідж Путіна. Якщо зміниться диспозиція, на Крим начхають, не роздумуючи. Зараз це така велика рекламна вивіска чинної «влади», потьомкінське село, друга Чечня. Ввалюються величезні гроші, але нічого не працює. Тому ніяких глобальних поліпшень тут бути і не може, все робиться для відводу очей».

Кримчани, звичайно, помічають, що нещодавно заасфальтовані дороги доводиться латати вже через рік, благоустрій центру Сімферополя визнала провальним навіть міська «влада», зростання цін «з'їло» всю надбавку до пенсій, в лікарнях нескінченні черги, а бізнес зіткнувся з новими вимогами та обмеженнями, яких не було при Україні. Крім того, туризм і виноробство розвиваються не так швидко, як хотілося б, розрекламований севастопольський технопарк все ще залишається на папері, а обіцяної гральної зони, ймовірно, вже не буде.

Але все це, свято вірять тут, лише тимчасові труднощі. Особливі надії на зміни на краще всі в Криму зараз пов'язують з Керченським мостом: «ось добудують його, тоді і заживемо».

Так чи інакше, ті, кому життя в російському Криму було зовсім вже нестерпним, поїхали. Решта якось пристосувалася до нових умов. Паспорти з двоголовим орлом отримали навіть ідейні противники Росії – інакше на півострові не прожити. Кримчани звикли їздити до Краснодару за покупками, користуватися інтернет-анонімайзерами, щоб обходити блокування сайтів, кататися до материкової України на приватних мікроавтобусах і пішки переходити кордон. Всі, незалежно від поглядів і оцінок, звикли до думки, що це надовго.

Матеріал повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода