«Неформали» врятували дідуся, який протягом 5 днів після інсульту намагався вижити

Самотній пенсіонер у Києві протягом п’яти днів намагався дати знати про себе і свою біду. Його паралізувало від інсульту. Коли сили вже полишали, розпалив багаття, тоді ж на нього звернули увагу і госпіталізували. Та після виписки дідусь залишився у власній квартирі сам на сам із проблемами людини, яка не пересувається. Виявилось, що від державної допомоги чоловік колись відмовився на користь приватного центру опіки, якому за угодою відійде у власність квартира пенсіонера у разі його смерті. Врятували літнього чоловіка хлопці, яких в будинку прозвали «неформалами» за спосіб життя. Вони організували цілодобове чергування навколо старенького, привернули увагу громадськості та вирішили поставити його на ноги.

​

Перший крок до квартири дідуся викликає відчуття нудоти через неприємний запах. Коридори та всі кімнати заставлені ящиками, тазиками, меблями, з яких вивалюється різноманітне приладдя. Самого чоловіка, ім’я якого Володимир, у квартирі немає, він у цей час перебуває в лікарні. В квартирі дідуся наводять порядки хлопці, які взяли на себе роль волонтерів. Зазвичай вони багато часу проводять у квартирі поверхом вище. За свій творчий стиль життя ці хлопці від суспільства отримали маркування «неформали».

Другий інсульт 70-річного чоловіка паралізував його і він протягом п’яти днів намагався дати знати про це сусідам. Не спрацювало нічого, окрім багаття. Тоді сусіди викликали поліцію, а дідуся забрала швидка. Та згодом його повернули, де взяли.

«Крім тебе це ніхто не зробить»

Хлопці-«неформали» 31 грудня обговорювали ситуацію і вирішили зайти до самотнього дідуся.

Спершу вони виконали новорічне бажання чоловіка: принесли солодкої води та вафлі, а потім зрозуміли, що не можуть його полишити в такому стані і вирішили доглядати за ним: мити, прибирати, годувати хоча б на мінімальному рівні. Виявили, що у Володимира з’явилися пролежні і виразки на тілі. Як обробляти рани тоді ще хлопці толком не знали.

«Крім тебе цього ніхто не зробить, то ти маєш це зробити, очевидно. Тому що людина лежить «обісрана» і треба прибрати це. В нас із дідом знайшлося порозуміння в цьому плані, він дуже адекватна людина. Я не намагаюсь показати, що мені це подобається. Я хочу, щоб він встав, жив і щоб він міг самостійно все робити», – згадує волонтер Артем Резник.

Допис у соціальній мережі допоміг привернути увагу суспільства до проблеми літнього чоловіка. Почала зростати кількість охочих допомогти, а також увага з боку медіа, разом із тим зростала і температура в підопічного. Так Володимир знову опинився у лікарні.

Там цілодобово навколо дідуся чергували волонтери: міняли йому підгузки, обробляли рани, перекладали з боку на бік, годували та морально готували до повернення додому.

Історія від дідуся

Дідусь Володимир розповів Радіо Свобода свою історію. Каже, що передчував біду і залишив комплект ключів у сусідки. Інсульт застав його зненацька і коли він отямився на підлозі, то не зрозумів, що не може повноцінно рухатися. Протягом п’яти днів його мучила спрага і він наполегливо гримав по стінах та радіаторах із надією, що сусіди заглянуть. Навіть вистукував сигнал SOS. Втім, ніхто не з’явився.

«Побачив в себе на столику півлітрову банку із водою. Я користуюсь тростиною, став її підтягувати до себе. Я що її поставив на підлогу? Ні. Вона впала і розлилася. Злизувати я не став, але банка мені знадобилась. Я збирав сечу і пив. Мені не шкода цього життя, просто в муках не хочеться вмирати…» – розповідає зі сльозами Володимир.

Про такий порятунок від спраги дідусь дізнався колись із програми по телебаченню. Привернув до себе увагу сусідів Володимир лише тоді, коли у відрі розпалив багаття. Приїхала поліція, зламала двері і дідуся забрала швидка.

Коли Володимира повернули до його квартири, він залишився сам на сам зі своєю неспроможністю вести повноцінне життя та догляд за собою.

Пенсіонер заклав квартиру в обмін на довічне утримання

Рідні у дідуся є, втім, між ними стався розлад і багато років він із ними не спілкується. Володимир вирішив укласти угоду довічного утримання із приватним центром допомоги «Пенсіон» і відмовився від державної опіки. Згідно з угодою, квартира після його смерті переходить у власність центру, а до тих пір протягом життя він щомісяця має отримувати 700 гривень та сплату комунальних рахунків, зазначили в «Пенсіоні». Про стан свого підопічного в центрі дізнались від лікарні. Заступник директора центру, Тетяна Хауха розповідає, що Володимир на момент укладання угоди не був лежачим і відмовився від послуги доглядальниці.

«За договором ми зобов’язані лише виплачувати 700 гривень і сплачувати комунальні послуги, – каже Хауха. – Наша добра воля – це доглядати за ним, надавати ліки, що ми і робили. Доглядальниця є, вона приходила до нього регулярно. Довгий час вона знаходилась: готувала, прибирала, мила, одягала. Все, як потрібно, так вона і робила»

Волонтери, яких охрестили «неформалами», наголошують, що жодних слідів роботи доглядальниці не побачили, тому і стали доглядати чоловіка самостійно. Більше того, в дідуся на тілі були виразки від випорожнень із заліпшим на тілі картоном та пролежні без слідів обробки.

«Я потрапив туди 3 січня, вранці, до мене там був представник «Пенсіону», буквально за півгодини до того, як я приїхав. Він привіз 700 гривень. І як можна було залишити людину в такому стані? Це кримінальний злочин», – наголошує волонтер, якого знають як Тео.

У «Пенсіоні» кажуть, що зараз хочуть запропонувати Володимиру додаткові послуги, у зв’язку зі зміною обставин в його житті та налаштовані на подальшу співпрацю.

А що держава?

Соціальні послуги від держави літнім людям надають територіальні центри, які утворені в кожному місті, та в кожному районі великих міст. В Україні їх 657, розповідають в Міністерстві соціальної політики.

Заступник міністра соціальної політики Наталя Федорович наголошує, що серйозною проблемою є практика переписування квартир пенсіонерами на приватні центри опіки. Діяльність таких організацій є законною.

«Необхідно спільно із засобами масової інформації звернути увагу на цю проблему. Підписуючи договір довічного утримання, особа автоматично не може бути на обслуговуванні в бюджетній установі. Фактично особа здає себе на руки іншій особі, з якою підписує договір довічного утримання», – зазначає заступник міністра

Якщо людина самотня і неходяча, то є можливість влаштувати її у стаціонарну інтернатну установу. Таких в Україні 240 і, за переконанням заступника міністра, вони фінансуються добре. Існує проблема з нецільовим використанням коштів і адмініструванням в таких центрах, наголошує Наталя Федорович і додає, що в міністерстві проводять перевірки щодо цього регулярно та готові співпрацювати із громадськістю з цього приводу.

Для того, щоб потрапити до інтернатної установи, пенсіонер має самостійно заповнити заяву.

Про плани волонтерів-«неформалів»

Дідусь Володимир займався ремонтом електроніки, а в минулому був моряком. Хлопці обережно розкладають всі робочі інструменти, звалені в купу, по пеналах, коробочках та ящиках. Встановили нове ліжко для частково паралізованої людини, антипролежневий матрац, готують квартиру до виписки Володимира та показують рештки багаття, яким дідусь намагався привернути увагу сусідів після інсульту.

«Ми купили йому ноутбук, інтернет. Він інженер, вміє робити багато речей, і може навіть заробляти гроші, насправді, якщо захоче. Щоправда, його погано слухаються руки, але спробуємо йому допомогти реалізувати себе», – розповідає Тео.

В однокімнатній квартирі у так званих «неформалів» завжди гості, яких вже не відрізнити від хазяїв. Також тут живуть три коти. В квартирі панує творча атмосфера, побудована на принципах свободи: хто хоче чаю - той готує, стіни розписані віршами, посланнями або малюнками. Сам простір нагадує творче гніздо для однодумців.

«В даній ситуації просто повішали тавро на групу людей, яку сприймають негативно. Будь-яку людину можна назвати неформалом, якщо вона не вписується у встановлені оточуючими рамки», – пояснює Артем.

Довічно здійснювати нагляд за сторонньою недієздатною людиною практично неможливо, та й у волонтерів інша мета.

«Зараз він отримав відчуття турботи і зараз він може розслабитися і втратити бажання «ловити рибу». Ми маємо дати йому вудку. Ми ж не можемо його довічно утримувати. Людина має не доживати старість, а жити, в нього має бути якийсь інтерес до життя. Якщо б були люди, здатні здійснити психологічну підтримку, це було б дуже важливо. Я не завжди знаходжу, що сказати, а мені здається це вкрай важливо, коли він дивиться у вічі. Щось типу: «Діду, давай вставай, ти можеш!». Йому треба розминатись, рухатись. Коли я з ним, то намагаюсь йому нагадувати про це, масаж йому робив. Він ще досить сильний та міцний чоловік із дуже цікавою життєвою історією», – пояснює волонтер Артем Резник.

«Вони витягнули мене з ями» – Володимир

Сам Володимир дуже вдячний своїм помічникам, зізнається зі сльозами, що в новому році з’їв фруктів більше, ніж за попередні кілька років.

«Вони мені здорово допомогли. Дали повірити в те, що я ще можу. Витягнули мене з ями в самому прямому значенні. Так що вони велику роль в моєму житті відіграли», – сказав Радіо Свобода дідусь Володимир.

Паралельно у волонтерській групі готують письмові звернення до всіх інстанцій, намагаються розібратися, чому літня людина опинилася сам на сам із такими умовами. Цим зокрема займається Юрій Чабан. В творчій компанії люблять говорити, що зміни починаються саме з тих подій, в яких люди не залишаються байдужими, і прагнуть побачити зміни й на рівні держави.

«Дідусь – це ілюстрація тієї проблеми, яка існує в українському суспільстві. Одна з ключових задач, які я бачу: через дідуся, через людину, взяти фокус проблеми, знайти коріння цієї проблеми та постаратися цю проблему викорінити. Державні інституції не діють, причому на всіх рівнях», – зазначає Юрій Чабан.

Є вірогідність, що дідусь Володимир зможе пересуватися і відновить рухомість власного тіла. Для цього йому потрібні регулярні тренування та масажі. Психічний стан зможе відновити увага рідних людей, зустрічі з якими прагне сам дідусь, вважають волонтери.