Рожевий – для дівчаток? Дещо про гендерні стереотипи

Вікторія Пархоменко

Гендерні стереотипи – це певне прийняте у суспільстві бачення того, що означає не просто народитися чоловіком або жінкою, а бути ними. Такі стереотипи існують в будь-якому суспільстві, Україна – не виняток. Чим загрожує стереотипізація і як із нею боротися? Про це розпитали філософа, психолога й експерта з гендерних питань.

​Орися Біла, завідувач кафедри філософії Українського католицького університету:

У мене є особиста історія, пов’язана з гендерними стереотипами. Я вийшла заміж і дуже хотіла бути хорошою дружиною. Для мене це означало готувати їжу, прибирати та з любов’ю чекати на чоловіка вдома. Через чотири місяці старань я вичерпалася, зрозуміла, що не можу витримувати стандарти, які сама перед собою поставила, тому я почала їх переглядати. Спочатку я цілковито занедбала хатні обов’язки та стала поганою дружиною – так мені здавалося з моєї позиції відмінниці. Однак із часом зрозуміла, що для мого чоловіка ці речі не є настільки важливими. Це допомогло мені примирилася самій із собою. Тепер я не готую щодня нову страву. Не прасую чоловікові сорочки, бо не маю на це часу – ми просто купуємо йому речі, які не мнуться. Зрештою, ми просто створили власну сімейну модель, в якій ми щасливі. Так я подолала свій внутрішній гендерний стереотип.

​Стереотипізація шкодить, коли ми створюємо певний ідеальний шаблон та очікуємо, що так будуть поводитися всі.

Жінка, яка не працює та виховує дітей, – це не завжди дискримінація супроти її прав, якщо вона щаслива та реалізує себе в тому. Потрібно боротися з насильним нав’язуванням певних уявлень. Якщо ви відчуваєте, що вам нав’язують певне бачення – голосно говоріть про це. Інакшого способу боротися я просто не бачу. Ігнорувати – це також спосіб боротьби, але для нього потрібна певна психологічна і ментальна настанова, яка багатьом людям не до снаги.

Я люблю певні стереотипно жіночі заняття – наприклад, вишивати. Однак таке моє хобі не означає, що я не можу займатися наукою або бути добрим керівником. Якості, які я застосовую у вишиванні, як-от наполегливість і скрупульозність, так само використовую в науці. Спорт навчив мене бути амбітною і досягати цілей. Однак ці здобутки для мене – здобутки насамперед людини, а не просто жінки. Я погоджуюся з Шерил Сенберг, операційною директоркою «Фейсбуку», яка казала, що одне з основних завдань жінок – змушувати себе на нарадах сідати за один стіл з чоловіками, брати на себе відповідальність. Правда у тому, що інколи жінки просто не хочуть цього робити, бо набагато легше йти за кимось, адже це – простіша роль.

​Ольга Кухарук, соціальний психолог:

Гендерних стереотипів не може не існувати, адже ми сприймаємо іншу людину таким чином. Жінка, працює в банку, має певний колір шкіри – ми все неминуче категоризуємо, бо так нам простіше оцінювати і засвоювати інформацію.

Хоча зараз є тенденція відходити від позицій вродженої гендерної приналежності, у більшості суспільств те чи інше ставлення до особи формується вже з самого народження. Це – вибір кольору одягу, іграшок, привітань. Таким чином, до 16-17 років формується наша гендерна ідентичність – ким є я і якими мають бути жінки і чоловіки навколо.

Важливо, чи з цим резонує наш внутрішній світ. Наприклад, образ жінки-берегині. Якщо ти мрієш бути нею, то традиційний шлюб не викличе в тобі жодного конфлікту. Але якщо на певному етапі відбувається нав’язування цього стереотипу батьками, родичами, ЗМІ, але при цьому ти прагнеш займатися скелелазінням чи бізнесом, тоді виникає внутрішнє протиріччя. Перед нами вибір – піддатися тиску або працювати, щоби цей стереотип обійти, розхитати, зруйнувати.

Мене дратує стереотип про дівчаток, які мають добре вчитися в школі, вступити в університет, бути відмінницями, розумницями, однак закінчення цієї історії – це обов’язково заміжжя. Якщо ти успішно закінчила школу, університет та маєш кар’єрні амбіції, все одно постійних нав’язливих запитань – чому ти не вийшла заміж – не уникнути.

Олена Малахова, експерт центру «Крона», радниця міністра освіти й науки з питань політики гендерної рівності та антидискримінації:

В Україні ми маємо проблему – часто ми шкідливі гендерні стереотипи сприймаємо за єдиний можливий стан речей.

Найпоширеніші стереотипи стосуються гендерних ролей, рольової поведінки чоловіків і жінок. Один із найсмішніших та найабсурдніших стереотипів, що блакитний – це колір для хлопчиків, а рожевий – для дівчат. У 60-х роках 20-го століття одна дослідниця аналізувала дані про чоловіків і жінок та для зручності обрала для позначення саме ці два кольори – блакитний і рожевий. І з того часу це чомусь стало нормою.

Раніше жінки не могли ніде працювати, тож цілком логічно, що у назвах всіх професій переважає чоловічий рід. «Жіночі професії» – це нянька, доглядальниця, ворожка, манікюрниця.

Важливий момент – професії жіночого роду в більшості малооплачувані та непрестижні. Уявіть, є близько 530 професій, які для жінок заборонені! Часто це пояснюється начебто турботою про жіноче репродуктивне здоров’я. Наприклад, працювати водієм в метро жінці заборонено. Виникає питання: чи це також не шкодить чоловічій репродуктивній функції? Та чому тоді прибиральницею на станції метро працювати не заборонено?

Батьківство – це елемент соціалізації, а не інстинкт, інакше б не було жодної жінки, яка полишила свою дитину після пологів.

Дуже часто при розлученні саме батько залишає родину. Тут також спрацьовує аргумент про материнський інстинкт і його відсутність у чоловіків. Чому ж хлопчиків так само з дитинства не націлюють на відповідальне батьківство, чому їм не говорять: «Ти – майбутній тато. Бережи своє здоров’я, не сиди на холодному, навчися замотувати і годувати ляльку». Цього ніхто не робить.

Як боротися з дискримінацією за статтю? У випадку із роботодавцем ми можемо опиратися на законодавство, яке забороняє таку дискримінацію. Знаходити реальні дані, які спростовують стереотипи. Жінки – погані водійки? Підніміть статистику будь-якої країни про ДТП на дорогах, і ви побачите, що жінки зазвичай обережніші.

Я не заперечую, коли чоловіки відкривають переді мною двері, бо сприймаю це як їхній спосіб виявити повагу. Однак пригадую, коли ми з чоловіком почали зустрічатися, щоразу, коли поверталися з магазину, він тримав пакунки в двох руках та ледь не зубами намагався відчинити двері, аби пропустити мене вперед. Після кількох розмов я пояснила йому, що це виглядає смішно і зовсім не продуктивно. Допомагати – це добре, але не прив’язуйте це до статі.