«Небесний», неповторний, геніальний – такими епітетами супроводжувалося відкриття виставки у Відні творів Йогана Ґеорґа Пінзеля, скульптора епохи бароко, який працював у Галичині наприкінці 18 століття. Це перша подібна виставка з України, відвідувачі якої зможуть дізнатися про унікального майстра дерев’яної скульптури, який мав власний і безперечно європейський стиль. Для багатьох це буде також і першим знайомством з Україною, як місцем, де створювалися ці шедеври.
На три з половиною місяці у святково-різдвяний час від кінця жовтня і до середини лютого Віденська галерея Бельведер запросила до себе українську колекцію скульптур Йогана Ґеорґа Пінезеля, або як його ще називають Івана Геогрія Пінзеля, або Яна Єжи Пінзеля. Кількість імен говорить не лише про бароковий час, коли творив митець, але й про відсутність точних даних про його життя. Відомо лише, що його становлення відбулося в Галичині, де, за словами директора галереї Бельведер Аґнес Гуссляйн-Арко, «далеко від типових культурних центрів він розвинув свій безпомилковий стиль».
Кураторка виставки, фахівець з мистецтва періоду бароко Майке Гон каже, що ідея запросити шедеври з України виникла у директора Бельведеру після того, як вона побувала на виставці у Луврі у 2012 році і побачила роботи цього видатного, але маловідомого майстра. Відтоді вона мріяла показати його у Відні, в Зимовому палаці принца Євгена, який дає можливість представити майстра в типовій бароковій атмосфері того часу.
Нічого подібного ми тут в Австрії не маємо. Тому ми дуже раді, що ми можемо показати нашим відвідувачам з Австрії та цілого світу цього ще маловідомого митцяМайке Гон
«Разом з тим, ми можемо побачити, наскільки індивідуальним і неповторним є стиль Йогана Ґеорґа Пінзеля. Нічого подібного ми тут в Австрії не маємо. Тому ми дуже раді, що ми можемо показати нашим відвідувачам з Австрії та цілого світу цього ще маловідомого митця, щоб вони змогли відкрити для себе його роботи», – говорить куратор виставки у Бельведері.
Шедеври, врятовані з-під бензопили
За словами директора Львівської національної галереї мистецтв Тараса Возняка, вся 21 робота, представлена у Відні, походить з колекції галереї.
«Пінзеля відкрили у 1930-х роках львівські дослідники Тадеуш Маньковський та Збіґнєв Горнунґ. Вони відкрили його для себе і для світу, бо до того часу він був загублений», – говорить директор галереї.
У радянські часи загубилося не лише ім’я майстра, але й значна частина його творів, які були розташовані у церквах, адже його називали «вівтарним майстром». Церкви були закриті, перетворені на склади, чи просто розвалювалися й розкрадалися. Тож колекцію, якою нині пишається львівська галерея, зібрав буквально по частинах мистецтвознавець Борис Возницький, чиє ім’я нині носить галерея.
Він врятував значну частину скульптур, часом буквально витягаючи барокові шедеври з-під бензопили, бо в ті часи і в тій країні європейське сакральне мистецтво годилося лише на розпалювання печей, згадує дочка колишнього директора галереї Бориса Возницького, Лариса, яка очолювала галерею після смерті батька.
«Він їде в Тернопільщину, на Івано-Франківщину, з Городенки привозить. Там було, по-моєму, 18 скульптур, п’ять він врятував. Бо все інше фактично спалили у вогні. Було профтехучилище, вони просто різали ці скульптури, які були під два метри висотою, вони різали і палили ці речі. Коли приїхав Борис Возницький, він вийняв пилку з однієї скульптури і забрав її. Що зміг, то він врятував», – розповідає реставратор та історик мистецтва Лариса Разінкова-Возницька.
Борис Возницький був настільки захоплений генієм Пінзеля, що проводив ледь не детективну роботу, щоб знайти його скульптуру. На одну з них він випадково натрапив на кладовищі неподалік містечка Монастириська на Тернопільщині.
Повертаючись додому на своєму мотоциклі, він зупинився на старому кладовищі – пошукати ще там. І там він побачив дерев’яну скульптуру, наполовину вкопану в могилуЛариса Разінкова-Возницька
«Він знав, що Пінзель працював у Монастириську, але речей Пінзеля він там уже не знайшов. Повертаючись додому на своєму мотоциклі, він зупинився на старому кладовищі – пошукати ще там. І там він побачив дерев’яну скульптуру, наполовину вкопану в могилу. Хтось там її просто привіз і вкопав, вона не належала до цієї могили. На мотоцикл він всю скульптуру не зміг взяти, бо вона була дуже велика, то він взяв лише голову, яка лежала окремо, а на другий день взяв машину і привіз її в галерею. Це була скульптура Святої Анни», – розповідає дочка Возницького.
Ці драматичні історії є частиною того, що куратори віденської виставки розповідають про долю творів Пінзеля, говорить Майке Гон.
«Деякі з робіт, представлених на виставці, мають дуже помітні сліди складної історії цього регіону. Деякі зі скульптур дійшли до нас лише фрагментарно, тому що решта була знищена чи занедбана, а тому пропала. Ми розповідаємо про це на екскурсіях, в інформаційних буклетах та в каталозі виставки ми розповідаємо про окремі драматичні історії робіт Пінзеля», – пояснює куратор.
Через Пінзеля відкрити Україну
Для більшості австрійців Україна – нова і маловідома країна, про історію і культуру якої вони лише почали дізнаватися. Тож для того, щоб поставити роботи Пінзеля в культурний та історичний контекст, організатори проводять цілу низку супроводжуючих подій, спеціальних лекцій, тематичних екскурсій про Пінзеля в європейському контексті, про Галичину, про «Львів, перлину сходу», місце, де перетиналися культурні впливи різних народів. Інтерес до цих лекцій є великий – на деякі уже немає вільних місць.
Віденська кураторка виставки Майке Гон важає, що той факт, що Пінзель творив, власне, на відстані від культурних столиць Європи, і допоміг у становленні його індивідуального стилю.
«Тогочасні майстри могли багато подорожувати і вбирати у себе різні впливи, але, працюючи у майстерні визнаного майстра, вони були змушені його наслідувати. Тож коли Пінзель приїхав до Бучача у 1751 році, він отримав творчу свободу, він зміг розвинути свій власний стиль і заснувати свою власну майстерню. Цікаво, що його школа потім була дуже помітна в регіоні. Майстри, які творили там після нього, працювали вже в його дуже експресивному стилі», – пояснює віденський мистецтвознавець.
Як вважає Лариса Разінкова-Возницька, Пінзель не тільки залишив свій слід в Україні, але й українські майстри вплинули на нього, адже мистецтво бароко було дуже сильним на українських землях того часу.
«На нього великий вплив мали місцеві майстри, в Україні ті часи дуже сильною була іконописна школа, і це все вплинуло на Пінзеля, і, власне, на цих землях він став тим геніальним скульптором», – наполягає український мистецтвознавець.
Для мистецтвознавця з Канади Марка-Роберта Стеха, Пінзель – типовий європейський митець, але ж і Україна – частина Європи того часу.
Пінзель як майстер рококо, як на мене, все ж має український елемент, але не етнографічний, а той, що ніс дух України того часу. Він набагато серйозніший, трагічніший навіть, ніж якесь французьке рококо того часуМарк-Роберт Стех
«Сьогодні Пінзель – це є один з символів того, що Україна – це інтеґрально європейська держава. Це майстер, який творив лише в Галичині, його творчість саме там досягла рівня найкращих скульпторів Європи того часу. Він вийшов з часу бароко, яке мало дуже чіткі національні ознаки в Європі та в Україні, але належав уже до нового часу, наступної стадії. Він був у дорозі до класицизму, що був загальноєвропейським, а не національним. Проте, Пінзель як майстер рококо, як на мене, все ж має український елемент, але не етнографічний, а той, що ніс дух України того часу. Він набагато серйозніший, трагічніший навіть, ніж якесь французьке рококо того часу. У його скульптурах є величезна напруга душевних страждань, це є надзвичайно емоційно насичена скульптура», – пояснює канадський мистецтвознавець.
Європейці не готові до власне українського мистецтва
На думку Марка-Роберта Стеха, який працює як популяризатор української високої культури, зокрема і через свою телевізійну програму «Очима культури», європейці ще не готові бачити власне українське мистецтво. Але пізнавши геніальних творців з України, вони можуть самі зацікавитися більше і країною, і її іншими митцями.
«Мені здається, що, показавши Пінзеля Європі, переконавши її мистецькою мовою, яка є ближчою для неї, можна буде згодом переносити і весь український контекст, в якому Пінзель творив. Це є повільний, поступовий процес. Якщо зараз його намагаються показати самого як Пінзеля, як генія, невідомого Європі, то це є в принципі непогана стратегія. Бо Європі не цікавий наш культурний контекст поки що, бо вони не знають взагалі, що ми мали якийсь культурний контекст», – вважає мистецтвознавець.
Те, що саме так і відбувається, підтверджує і директор Львівської галереї Тарас Возняк. Він говорить, що Бельведер зацікавився іншими частинами львівської мистецької колекції.
Ми бачимо Пінзеля як митця, який має стати брендом України. Щоб у світі знали, що коли кажеш Пінзель, думаєш – Україна. Бо такі виставки – це промоція і Львова, і Галичини, і УкраїниТарас Возняк
«Під час відкриття виставки у Бельведері ми провели перемови про реалізацію інших виставок. Їх цікавить наша австрійська колекція, італійська може бути цікавою для них теж», – говорить Тарас Возняк про майбутні плани.
Реалізовуються ці проекти зараз виключно за рахунок приймаючої сторони, і вимірюються вони, як сказала куратор Бельведеру, «в шестизначних цифрах». Але Тарас Возняк сподівається, що колекцію львівської галереї будуть раді бачити і в інших європейських містах, а починати там він збирається так само – з Пінзеля.
«Ми бачимо Пінзеля як митця, який має стати брендом України. Щоб у світі знали, що коли кажеш Пінзель, думаєш – Україна. Бо такі виставки – це промоція і Львова, і Галичини, і України».
