Ми не хочемо воювати з поляками – з акції примирення у Львові

Львів – Українсько-польське примирення завдяки спільній молитві – таку формулу обрали у Львові ще у 2002 році завдяки старанням кардинала УГКЦ Любомира Гузара та представників української та польської еліт. Відтоді традиційно українці та поляки 1 листопада моляться на Личаківському цвинтарі на місці поховань українських і польських вояків, які загинули у 1918-1919 роках в українсько-польській братовбивчій війні.

Щороку 78-річного львів’янина Івана Ількова можна зустріти 1 листопада на Личаківському цвинтарі з українським прапором, на якому прив’язані червона і біла стрічки, що символізують стяг Польщі. Спершу чоловік бере участь у богослужінні на «Цвинтарі орлят» – місці поховання польських воїнів, потім з молитовною процесією переходить до меморіалу воякам Української галицької армії. Іван Ільків походить зі змішаної родини: дідусь був українцем, бабуся – полькою.

«Не було ніякої різниці. Ми повинні з поляками жити дружно, нам вистачає московської тиранії. Ми сповідуємо єдине Євангеліє. Ми не хочемо воювати з поляками. Москва зомбує поляків проти українців», – наголосив чоловік.

Полька за походженням, львів’янка Ірена Чех цього року приєдналась до спільної молитви, бо їй дуже прикро, що цього року розгорнулась істерія довкола Волинської трагедії.

«Я не робила різниці між поляками й українцями. Мій тато – наполовину українець, а мама – полька. Мені тато розповідав, як вони билися з поляками.

Мені боляче, що поляки останнім часом розвинули ту Волинську трагедію, скільки можна, вже забули, простили, папа Римський просив пробачення, нащо починати все з початку, що це дасть?.. Людина віруюча має прощати», – зауважила Ірена Чех.

Представники Римо-католицької церкви разом із вірними провели богослужіння на місці поховання польських вояків. До них приєднались українці, а також священики греко-католицької церкви Українського католицького університету. Віце-ректор УКУ, колишній дисидент Мирослав Маринович від 2002 року – серед ініціаторів молитви примирення обох народів.

Він переконаний, що сьогодні, на тлі глибоких розбіжностей довкола історичного минулого, це єдиний шлях до порозуміння.

«Виграє той, хто найдовше збереже розум, євангельсько-християнську поставу. Я особисто в житті переконувався, коли Господь бачить добрі зусилля, він їх благословляє і вони дають добрі плоди. Нам треба робити добрі євангельські діла», – зауважив Мирослав Маринович.

Війна могил – шлях в нікуди

Хресна хода від місця польських поховань зупинилась на молитву біля меморіалу воїнам Української Галицької армії та ОУН. У ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 року українці у момент розвалу Австро-Угорської імперії перебрали владу у Львові, проголосивши Західноукраїнську Народну Республіку. Проти української влади виступили польські підпільні збройні загони. Відтак розпочалась українсько-польська війна 1918-1919 років. Бої на вулицях Львова завершились поразкою українців. Нині загиблі воїни спочивають поруч на цвинтарі, і лампадки на їхніх могилах запалили українці і поляки.

Коли українсько-польські відносини виразно погіршуються, такі заходи, як молитва поєднання, є однією з останніх противаг, яка існує, переконаний професор, історик Ярослав Грицак.

«Звичайно, мені б дуже хотілося, щоб така акція примирення була на Волині, ми намагались, але нам не вдалось, це у 2013 році. У мене враження, що ні українці, ні поляки не готові до примирення щодо Волині. І це є драма, але не трагедія. Бо у відносинах між Польщею і Литвою не було Волині, а відносини набагато гірші; між Україною і Польщею мали Волинь, а відносини тримаються на належному рівні. Для мене цей акт примирення буде завершений, якщо ми ось так само помолимось на Волині над могилами і над могилами УПА у Польщі.

Зараз починається війна могил, і це треба спиняти, бо це дорога в нікуди», – каже Ярослав Грицак.

Цього року на молитві поєднання не було місцевої влади, ані представника від митрополії Української греко-католицької церкви (єпископ УГКЦ у попередні роки брав участь у заході). Вочевидь, причиною стало протистояння щодо Волинської трагедії, а особливо намагання окремих представників Римо-католицької церкви дискредитувати ім’я митрополита Андрея Шептицького.