Бандити захоплювали, а Путін офіційно оформляв захоплене – бізнесмен Фрейдзон

Які стосунки пов'язували Володимира Путіна з лідерами злочинних угруповань, які контролювали Петербург в 1990-х роках, коли майбутній президент Росії очолював комітет із зовнішніх зв'язків мерії?

За даними, оприлюдненими Едвардом Сноуденом, Агентство національної безпеки США в 2002-2003 роках прослуховувало лідера тамбовського злочинного угруповання Володимира Кумаріна, якого в 90-х роках називали «тіньовим губернатором Петербурга», щоб з'ясувати його зв'язки з Путіним.

У липні Кумаріну, який відбуває 15-річний термін ув'язнення за організацію злочинного співтовариства, шахрайство і вимагання, повинен бути винесений вирок у справі про замах на співвласника «Петербурзького нафтоналивного терміналу» («ПНТ») Сергія Васильєва. У травні присяжні на цьому процесі винесли Кумаріну обвинувальний вердикт. Кумарін стверджував в нещодавньому інтерв'ю, що з Путіним взагалі не знайомий, але їхній зв'язок простежується, наприклад, через російсько-німецьку фірму SPAG, яка займалася інвестиціями в Санкт-Петербурзі. Лідер «тамбовських» входив до кола співвласників філії SPAG, а Путін аж до своєї інавгурації 2000 року значився радником в цій фірмі.

Інтерес до кремлівсько-бандитського сюжету останнім часом зріс у зв'язку з тим, що в Іспанії був виписаний міжнародний ордер на арешт декількох колишніх і чинних російських чиновників і політичних фігур, близько пов'язаних з Путіним, – в зв'язку зі злочинами, що включають вбивство, контрабанду зброї і наркотиків, здирництво і відмивання грошей. В іспанській справі фігурують передбачувані учасники тамбовського та іншого відомого в Петербурзі – «малишевського» угруповання.

Бізнесмен Максим Фрейдзон, який живе зараз в Ізраїлі, був в 90-х роках лідером однієї з єврейських громад Петербурга і співвласником нафтової компанії «Совекс», яка обслуговувала аеропорт «Пулково». Він добре знав ситуацію і взаємовідносини в місті. Нещодавно в інтерв'ю Радіо Свобода Максим Фрейдзон розповідав про те, як Володимир Путін двічі вимагав у нього хабара – по 10 тисяч доларів за оформлення паперів. Ця публікація викликала великий інтерес наших читачів, і ми попросили Максима Фрейдзона розповісти про те, як звичаї «бандитського Петербурга» стали правилами життя нинішніх господарів Кремля.

– Максиме, зараз Ви вивчаєте документи з «панамського досьє». Чи може дослідник, що відслідковує контакти Путіна зі злочинними співтовариствами, виявити там щось сенсаційне?

– Поки без подробиць і конкретних деталей. Але якщо ми говоримо про зв'язок між Путіним і «авторитетними» бізнесменами в 90-х, то в цьому немає нічого сенсаційно нового. Зрозуміло, що міська влада і Путін як їх представник повинні були підтримувати робочі відносини з «авторитетними» бізнесменами просто тому, що це були люди, які мали реальну вагу в місті і з якими треба було рахуватися. Це була нормальна практика в той період, коли правоохоронні органи були розвалені і недієздатні. Міським чиновникам треба було домовлятися з людьми, які тоді могли реально контролювати ситуацію. Живий приклад – рішення віддати все міське постачання паливом («ПТК») Кумаріну. Очевидно, що Путін підтримував робочі відносини і з Костянтином Яковлєвим, відомим як Костя Могила, який теж був поважною людиною в місті. Наскільки я знаю, Путін представляв Березовського Яковлєву пыд час відкриття представництва «ЛогоВАЗ» в Пітері. Працював він і з іншими «авторитетними» бізнесменами. При цьому стосунки між деякими з цих людей були жорсткими.

Якщо говорити про Кумаріна і Яковлєва, то це була війна, досить відома в місті. Путіну тоді доводилося сильно лавірувати. Статус обслуговуючого персоналу від міської влади йому в цьому допомагав, бо ніякої відповідальності за те, що роблять його клієнти, він нести не міг. Обслуговував інтереси компаній як Яковлєва, так і Кумаріна.

– Зараз Кумарін це заперечує навідріз.

– Це зрозуміло – у в'язниці людина сидить. «ПТК» було віддане все міське постачання паливом. Кумарін забезпечував цій діяльності безпеку і загальний захист. Путін забезпечував міську підтримку, а також ліцензії, дозволи, оренду і так далі, і тому подібне. Важко уявити, що у них не було робочих відносин.

– Ви згадували в розмові з англійськими журналістами, що Путін попросив 15 відсотків Вашого бізнесу.

– Коли мій партнер Дмитро Скигін прийшов реєструвати «Совекс», у нього спочатку просили 15 відсотків. Діма з ними торгувався і доторгувався до 4 відсотків, про що мені з гордістю і повідомив. Щоправда, дуже лаявся. Тому що проект був довгий, в нього треба було багато вкладати. І відразу ж відкушувати 15 відсотків?! Діма сказав, що вони жадібні сволоти. Домовилися до 4 відсотків. Я думаю, що в «нафтоналивному терміналі» («ПНТ»), оскільки це вже було працююче підприємство, частка Путіна була більша. Після того, як Собчак програв вибори, Міллер отримав посаду заступника директора «ПНТ».

– Щоб наші читачі мали уявлення: 15 відсотків – це скільки?

– «Совекс» – підприємство прибуткове, заробляє десятки мільйонів на рік. Складно порахувати, тому що офіційна бухгалтерія – це одне, а всередині все влаштовано трохи по-іншому. Постачання палива для компанії «Апрель 26» (зараз «ПНТ-ГСМ»), «Совекс» і «ПНТ» йшли від Тимченка. Кажуть, Тимченко був постачальником нафтопродуктів і в справі з гуманітарною допомогою. Путін для цієї групи компаній забезпечував міську підтримку, всю ліцензійну частину, все, що пов'язано з орендою міської власності тощо. Діма Скигін забезпечував бізнес-складову, Грехем Сміт займався західною складовою і очищенням грошей, Саша Дюков, як кмітливий підручний, асистував Скигіну і Сміту, а Кумарін з Васильєвим забезпечували все, що пов'язане з кримінальною складовою: «дахом», боротьбою з конкурентами і захопленням нових територій. Бандити захоплювали, Путін офіційно оформляв захоплене. Колектив працював злагоджено.

– А Роман Цепов, життя якого так сумно закінчилося, яку роль відігравав?

– Не думаю, що його пускали в нафтовий бізнес. Я чув, що він був посередником при занесенні грошей від казино і бізнесів, які приносили готівковий кеш. У нафтовому сегменті Грехем Сміт, який працював з Дімою Скигіним, але вже на іншому кінці ланцюжка, в Ліхтенштейні, стежив за частками співучасників або партнерів, включаючи, як я розумію, і Путіна.

– Отже, можна сказати, що до середини 90-х років чиновник петербурзької мерії Володимир Путін був вже доларовим мільйонером?

– Я думаю, що перші мільйони вони отримали від афери з гуманітарною допомогою, судячи з цифр, які там проходять. Надалі тільки зміцнили це положення.

Ситуація була динамічна, країна розвивалася, люди росли, хтось помирав, хтось багатів. У свій час влада в місті була в руках злочинців, потім потихеньку почали оживати правоохоронні органи. В цілому в місті була єдність і взаєморозуміння. Путін займав досить зрозумілу позицію представника міської влади і, звісно, був інтегрований практично в усі фінансово вагомі міські заходи. Частку міські чиновники брали за розумне обслуговування і всіляку підтримку заходу. До бізнесу вони здібностей не мали. Уміння грамотно прислужитися зіграло дуже важливу роль в просуванні Володимира Володимировича в Москву під покров того ж Березовського і далі нагору.

– Ви знаєте цю знамениту історію, як Березовський його запитав, ким би він хотів бути, і Путін відповів: «Я б хотів бути Вами, Борис Абрамович».

– Не дано. Відставні комітетники, як правило, не здатні до бізнесу. На рівні прапорщика: вкрасти гуманітарну допомогу – це ми розуміємо, підписати щось за гроші – теж розуміємо, міське майно перепродати – розуміємо, а щоб налагодити бізнес, потрібно мати інші здібності.

– Тепер ми бачимо те ж саме, тільки в масштабах всієї країни і державної політики. Вкрасти і розділити. А бізнес де?

– Так, бізнесу немає. Модель прапорщика: вкрасти, продати і розділити. Гірше немає, коли бездарний чоловік, який звик слухатися людей більш обдарованих, починає ухвалювати рішення сам.

– Лакей, раптово став паном?

– Ну, навіщо ж так прямолінійно. У Петербурзі Путін був корисною людиною – грамотний і розумно жадібний виконавець.

– Ну нічого собі: 15 відсотків зажадав!

– Але в результаті взяв 4 відсотки і грамотно все виконав. Йому вдалося вилізти так високо завдяки вмінню грамотно прислужитися і вчасно зрадити. Люди цього не очікували. Я боюся, що на це все російське суспільство попадеться. Я чув, що були такі бандитські справи: хлопці, працюємо, але по трупу з кожного боку. Все зрозуміло, повні довірливі відносини. Ось він за цією схемою і намагається зараз всю країну кров'ю пов'язати, щоб потім вже нікуди було подітися. Адже люди підтримують якийсь абсолютно інфернальний жах. Те, що зараз говорить Путін: так, ми безсовісні агресивні хлопці, і ми всім доведемо, що ми круті. Я чув щось схоже у 90-х від колишніх радянських школярів і студентів, які пішли в бандити. За будь-яку ціну довести, що ми круті, насолодитися цим, а потім трава не рости. У цій моделі розвитку категорично немає майбутнього, його просто не видно, там помітна крива лавочка коло запльованої стіни і більше нічого, – слухайте «Валянки».

– Є така ідея, що люди з його оточення зараз так роздратовані санкціями та іншими скандалами, що вже готові на бунт. Це, звичайно, фантазія, нічого достеменно ми не знаємо, але, уявляючи їхні світовідчуття, чи можна уявити, що вони наважаться вкусити цю руку?

– Запропонована ним модель досить зрозуміла. Ось відставний підполковник гордо сів у палаці, навколо швидко убожіє країна, навколо межа, за межами вороги, а він – національний лідер, герой і рятівник. Я думаю, що це не дуже влаштовує людей навколо, тому що очевидно, що далі почнеться пожирання, почнуть їсти одне одного від голоду. Ось це може бути серйозною мотивацією. Вони перебувають у замкнутому просторі без припливу. Нічого нового не створюється, доїдають те, що було. Гроші закінчаться, їжа скінчиться. А загинути за Путіна? Не знаю, хто готовий гинути.

– Боюся, є такі, які готові, і їх чимало.

– Так, Путін зловив цю струнку безпринципно закомплексованої людини – можливість самоствердження за рахунок того, що «всі навколо лайно і вороги, а ми круті хлопці і герої». І це дивно зрезонувало в людях.

– Зрозуміла реакція лузера.

– Так, Путін намагається нав'язати країні комплекс лузера. Сумно буде, якщо йому це вдасться. Але я абсолютно впевнений, що російські люди талановиті, вони не лузери, просто потрібно трішки взятися за розум.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода