Гурт «НастяЗникає» грає український соул – музику не для «масмаркету» зі вдумливими текстами. Солістка Анастасія Осипенко з колективом уже виступали на фестивалях «Країна мрій», «Файне місто», Jazz Koktebel і на спільних концертах від Kyiv Open Air та «Музика гідності». Утім, великих стадіонів поки не збирають. Свій перший альбом «Дієслова наказового способу» музиканти продають в інтернеті й хочуть вірити, що врешті українці не скачуватимуть піратську музику.
– Якщо жанрово, ми це називаємо український соул. Не хочемо обмежувати і малювати портрет ідеального слухача. В основному, нам хочеться, щоб сприймали і музичну, і текстову складову. Мають бути люди, яким цікаво дізнатися більше поза вузькою спонсорованою музичною сценою. Їм хочеться чогось інакшого, щирого.
Ми поєднуємо західні традиції тих музикантів, якими ми надихались, і приносимо українську мелодику та україномовні тексти
– Ви робите акцент на музику чи тексти, в чому ваша «фішка»?
– Ми не робимо акценту, це має бути цілісністю. Фішка в тому, що така музика в такому жанрі в Україні не представлена. Ми поєднуємо західні традиції тих музикантів, якими ми надихались, і приносимо українську мелодику та україномовні тексти. Мені здається, це свіже. Ми віримо, що це має бути потрібно.
– У вас філологічна освіта, і це видно по текстах. Знайшла в піснях слова «захланний», «недокричі», «мефісто». А буває, що кажуть: «Музика чудова, але що це слово значить?»
– Звичайно, питають, і це дуже мило. Інколи питають про слова якісь, а інколи про сенс якогось шматочка пісні. Видно, що люди слухають і хочуть зрозуміти. Але немає якогось конкретного варіанту прочитання, кожен це може сприймати по-своєму. Навіть коли я перед піснями розказую, про що пісня, то це саме для мене такий зміст. А суть будь-якого мистецтва – «перевідкривати» щось для себе.
– Ваш тур Україною закінчується. Із десяти міст, куди ви їздили виступати, більшість – це Східна і Центральна Україна. Стереотип, що україномовну музику краще везти на Західну Україну – це не про вас?
– Ми домовлялись із максимумом міст із різних регіонів України, але так вийшло в цьому році. Ми не відчули нічого такого, чесно кажучи, що тут краще сприймають російськомовну чи англомовну музику, а українську – ні. Більше залежить не так від міста, як від закладу, яка в нього постійна аудиторія, яка реклама, як заохочує прийти. Але завжди знаходиться хтось «свій», близький. Люди або були раніше (на виступах – ред.), або спеціально прийшли, коли побачили афішу.
– В Україні у музикантів, які не Славко Вакарчук, виходить на музиці заробити гроші?
Звісно, хотілося б на якомусь етапі отримувати і фінансовий фідбек, але поки ми не бачимо можливості
– Ні, тільки якщо ти Славко Вакарчук або ONUKA. Тобто, треба, крім музики, ще кудись увагу направляти, наприклад, у рекламу. І також себе, своє обличчя просувати, займатися різношаровим менеджментом. Нас цікавить поки що просто творчість. І ми намагаємось розширити свою аудиторію, щоб якомога більше людей у різних куточках України почули нас. Звісно, хотілося б на якомусь етапі отримувати і фінансовий фідбек, але поки ми не бачимо можливості. Також ми віримо в те, що активніше купуватиметься музика в інтернеті. Адже це нормальна практика. От зараз ми активно записуємо альбом – і, можливо, з його продажами в інтернеті ситуація стане кращою.
– Сьогодні музику продають у мережі, колись – на дисках і касетах. А далі куди це рухатиметься?
Молоді музиканти досі випускають диски теж. Але думаю, формат CD-диску поступово відмирає. Зараз кожен музикант мріє видатись на вінілі, думаю, вони не відімруть
– Молоді музиканти досі випускають диски теж. Зручніше, коли не ти сам вкладаєш якусь суму в це, а займається якийсь лейбл. Тоді це ще більш-менш комфортно. Але думаю, формат CD-диску поступово відмирає, тобто це такий приємний сувенір для слухача, але вже трошки не те. Зараз кожен музикант мріє видатись на вінілі, думаю, вони не відімруть. Навпаки, є таке оновлення інтересу до всіх цих програвачів, хвиля колекціонування. Але вихід в інтернет буде тільки інтенсифікуватись. Просто хочеться вірити, що в Україні це трошки зміниться, всі перестануть завантажувати музику з «Вконтакте». Думаю, це має поєднуватись: продажі плюс концерти.
– Ви довгий час прожили в Криму. Після анексії змінилось ставлення до півострова?
Я люблю Крим, виросла там
– Змінилось, але не так сприйняття самих місць, як менше хочеться їздити. Хоча, все одно приїжджаю, адже там моя родина. Я люблю Крим, виросла там. Ще там сталось багато важливих для мене подій, відчула становлення себе як людини. До місць я нічого нового не відчуваю, але до самої ідеї штучної віддаленості – то це, звичайно, заважає, це неприємно.
– А там не думали організувати концерт?
– До речі, в якийсь момент мені брат таке пропонував. Мовляв, у нього є знайома, яка там займається організацією концертів. Але це нікуди далі не пішло, і навіть із причин, які поза політикою. Але коли я про це думала, я вирішила, що краще ні. Я не думаю, що ми до такого готові.
