Інна Аннітова і Катерина Некреча
«Вперше я побував у будівлі Верховної Ради Криму з моменту вторгнення російських військ 11 березня 2014 року», – говорить голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. І згадує свою зустріч у Криму з президентом Республіки Татарстан Рустамом Мінніхановим: «Якщо максимально спростити нашу розмову, то суть її зводилася до наступного: «Рефате, Ви можете встигнути сісти в останній вагон російського поїзда. Вам ще раз пропонується, щоб Ви ухвалили правильне для Вашого народу і Вас особисто рішення. Вас там бачать як одного з керівників Криму. Ви один з тих, хто буде гідним представником Криму як частини Росії».
У свою чергу голова Меджлісу запропонував свій варіант розвитку подій у вигляді ухвалення документа, який став би своєрідним тестом для російської сторони. Про те, яким Рефат Чубаров бачив Крим після березня 2014 року, він розповів «Крим.Реалії».
Проект постанови
11 березня мала відбутися сесія. Я дійсно підготував документ. У нього була дуже довга назва – «Постанова Верховної Ради Автономної Республіки Крим про гарантії відновлення прав кримськотатарського народу». Він опублікований. У цьому документі я виклав наші найбільш сміливі підходи до організації життя в Криму.
Так, Верховна Рада Криму мала складатися з трьох частин: 33% – етнічні росіяни, 33% – етнічні українці, 33% – етнічні кримські татари. Хоча національний склад Криму зовсім інший – 58% етнічних росіян.
Я обґрунтовую все це так: у нас 25% етнічних українців і 13% (на той момент) кримських татар, але вони в пригніченому стані, і 33% для них, – це можливість піднятися до рівня радянського суспільства. У цій постанові я виписую систему «виборчу», щоб забезпечити ці відсотки. Скажімо так: кримські татари висувають списки через Курултай, щось подібне висувається й іншими спільнотами. І тільки лише на рівні сільрад я залишив мажоритарну систему.
Ще я вписав пункт про повернення всієї історичної топоніміки Криму.
Константинов відразу поперхнувся на відсотках
Вранці 11 березня ми заїхали до Верховної Ради не з парадного входу, двір був наповнений «тиграми», камуфляжними машинами. Вже були всі ці автоматники, снайпери, було дуже багато людей у масках.
Ми піднялися в кабінет: Йоффе, Константинов, Ільясов, Чубаров, Мінніханов. Я віддав проект постанови Константинову. Він подивився на постанову і відразу поперхнувся на відсотках. Він сказав: «Чому українцям?». Я намагаюся бути максимально точним, аж до цитування. Я сказав: «Тому що їх 25%, вони живуть поруч з нами». «Ну ми тут подумаємо. А чому кримським татарам 33%?» – сказав тоді Константинов. Я повторив йому ось цей аргумент – для вирівнювання. Але сказав, що «це буде працювати, якщо ми говоримо про три громади, якщо одна випадає – то конструкція не працює». Він сказав, що це буде... Мінніханов же пообіцяв, що вони приймуть будь-які умови.
Тоді я був у деяких речах не те що наївний, але тактично продумував різні варіанти. Деякі з них виправдалися, інші, як виявилося, навіть не могли бути реалізовані.
«Слухайте, я вам віддав цей документ, тепер він ваш. Ви можете його викинути у смітник, ви можете його ухвалити, бо він виписаний, ви можете його кардинально або незначно скоротити і змінити. Це буде ваш документ. Але від цього залежатиме моя позиція. Я не знаю, якою буде моя позиція надалі», – відповів я тоді Мінніханову.
Вони ухвалили цей документ, але перекрутили його
Отже, я тоді поїхав. Вони через цю розмову перенесли сесію, вона почалася не о 10 годині, а ближче до 11-ї.
Мене деякі запитували: чи не боявся я, що проект постанови ухвалили б у такому вигляді, як я його підготував, і Москва визнала б його? Щоб ти тоді робив? Відповідаю: я не знаю, щоб я робив би, але в будь-якому випадку ми ухвалювали б рішення на Курултаї.
Я, готуючи цю постанову, виходив виключно з того, що Крим буде якоюсь подобою «підвішеної» невизнаної держави
До 18 березня я особисто був впевнений і переконував своїх колег у тому, що для Криму готується доля Абхазії – Крим проголошує свою незалежність на «референдумі», під дулами автоматів. Зрозуміло, що все це сфальсифіковано. Росія визнає незалежність Криму. І крапка. І я, чесно кажучи, ось цю постанову готував саме для такого результату подій. Я розумів, що у нас у всіх буде якийсь «люфт».
Я припускав, що ми опинимося в «сірій зоні»
Я, готуючи цю постанову, виходив виключно з того, що Крим буде якоюсь подобою «підвішеної» невизнаної держави. І при подальших якихось конструкціях Крим – невизнана держава ні в Україні, з точки зору тих, хто здійснив цей переворот, і не в Росії – ми починаємо грати в свою внутрішню гру.
«Навіщо нам українці? Давай поговоримо тільки про кримських татар і росіян». Це багато про що говорило
Але 18-го (березня 2014 – ред.) вранці, коли я побачив, що церемонія підписання угоди буде в Георгіївській залі Кремля, зрозумів, що вона не може закінчитися простим визнанням Криму. Як історик я прекрасно розумію, що для російських правителів Георгіївська зала – це особлива зала, мабуть, готується щось гірше для нас.
Ось так довго я відповідав про те, як я далі бачив ситуацію в Криму. Але дійсно, до 18 березня я припускав, що ми опинимося в такій «сірій зоні», під повним контролем російських військ, але в плані міжнародного права – невизнаною державою. І я працював у цьому алгоритмі. Звідси ця постанова.
Але саме ставлення Константинова й інших... Знаєте, як ніби з шахової дошки прибираються фігури. «Навіщо нам українці? Давай поговоримо тільки про кримських татар і росіян». Це багато про що говорило.
Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»
