Зміни до виборчого законодавства в Україні створюють ґрунт для корупції – IFES

Фахівці Міжнародної фундації виборчих систем (IFES) критикують зміни до виборчого законодавства в Україні, ухвалені Верховною Радою і підписані українським президентом у лютому цього року. В інтерв’ю Радіо Свобода старший юридичний радник IFES Денис Ковриженко наголосив, що ці зміни до виборчого законодавства не відповідають демократичним стандартам і створюють ґрунт для політичної корупції.

– Пане Ковриженко, на які конкретно недоліки цього закону вказують фахівці Міжнародної фундації виборчих систем?

– Зміни до закону про вибори народних депутатів України передбачають можливість ухвалення партійними з’їздами рішень про позбавлення кандидатів, включених до списку партій, права на участь в отриманні мандату. Тобто, був ухвалений закон, який передбачає можливість викреслення з партійного списку за рішенням партійного з’їзду кандидатів, яких було висунуто на виборах, зокрема тих, що проходили у 2014 році.

– Про що ще йдеться?

– Цей закон має декілька недоліків. Він, по суті, є одним суцільним недоліком. По-перше, така практика суперечить демократичним стандартам. На сьогоднішній день можливість адміністрування партіями депутатських мандатів, тобто, можливість зміни черговості депутатських мандатів проходження до парламенту, існує лише в одній європейській країні – Сербії. По-друге, цей закон створює поживний ґрунт для політичної корупції, оскільки якщо кандидати з якихось певних причин не змогли обратися чи потрапити до парламенту і мають бажання це зробити, вони можуть домовитися з партійним керівництвом і за рахунок викреслення інших кандидатів посунутися вище у партійному списку.

Цей закон також не сприяє дотриманню положень про гендерні квоти, якщо б навіть такі положення були введенні, оскільки партійні з’їзди можуть ухвалювати рішення і про викреслення жінок, щоб забезпечити проходження чоловіків у першочерговому порядку до законодавчого органу. Ну, і, безумовно, є негативний вплив на загальний розвиток внутрішньопартійної демократії, тому що ті депутати, які з тих чи інших причин не поділяють позицію партійного керівництва, дуже легко можуть втратити депутатський мандат.

Загалом є 4-5 основних недоліків цього закону. Він має дуже мало спільного з демократичними стандартами і навіть конституційними засадами виборчого права, тому що ним порушується принцип загального, рівного виборчого права. У ньому пріоритет у визначенні переможців виборів мають не виборці, а партійні з’їзди, тобто, політичні партії.

– Але ж цей закон уже набув чинності. Які кроки зараз робляться, щоб усунути ці недоліки?

– Було звернення Комітету виборців України до омбудсмена з проханням звернутися до Конституційного суду і оскаржити конституційність цього закону. Окрім цього, група народних депутатів збирає підписи для того, щоб звернутися до Конституційного суду і визнати цей закон неконституційним.

– Зараз багато говорять про необхідність ухвалення нового виборчого законодавства в Україні. Які норми, які б відповідали світовим практикам, мають бути внесені до нього?

– Якщо говорити про закон щодо парламентських виборів, то, безумовно, у ньому б було варто врахувати щонайменше ті уроки виборчої кампанії, які мали місце у 2012 і 2014 роках. Йдеться зокрема про те, що відбувалося на етапі підрахунку голосів та встановлення результатів виборів, коли протоколи відправляли на уточнення, а за результатами деяких уточнень потім змінювався переможець в одномандатному окрузі чи визнавалося голосування на певних дільницях недійсним. Зрозуміло, що необхідно говорити про впровадження іншої виборчої системи. Адже паралельну систему критикували і експерти, і самі народні депутати, а у коаліційній угоді вони взяли зобов’язання перейти до відкритих списків, чого зроблено так і не було.

Також є низка проблем щодо ЗМІ. Громадськість і багато народних депутатів говорили про те, що потрібно зменшити видатки на здійснення передвиборчої агітації, на розміщення політичної реклами у ЗМІ, зокрема, передбачити заборону чи обмеження політичної реклами на телебаченні, радіо та носіях зовнішньої реклами.

Також є низка інших моментів, менш важливих. Якщо ж говорити у цілому про напрямки удосконалення цього закону, то я б виділив декілька блоків – це врахування попередніх рекомендацій ОБСЄ і Бюро демократичних інститутів прав людини щодо вдосконалення виборчого законодавства, перегляд виборчої системи, обмеження передвиборчої агітації в аудіовізуальних ЗМІ та носіях зовнішньої реклами і врахування досвіду проведення парламентських виборів у 2012 і 2014 роках під час підрахунку голосів та встановленні результатів виборів.

Є декілька законопроектів, які зареєстровані у Верховній Раді, але їхній розгляд поки що так і не відбувся.

– Зараз багато говорять про необхідність запровадження відкритих списків. Але, наскільки я розумію, узгодженої позиції щодо цього у нинішній Верховній Раді немає. Наскільки це питання є нагальним?

– Багато політиків говорять, що якщо позачергові парламентські вибори відбуватимуться у цьому році, то вони проводитимуться за змішаною системою, яка застосовувалася на попередніх виборах. Очевидно, що за відкритими списками вибори, швидше за все, проводитися не будуть. Але знову ж таки, ідея залишається актуальною і всі політики говорять, що у майбутньому парламент варто обирати саме за цією системою. Єдине, проблема полягає у тому, що таких систем, пропорційних, на сьогодні близько 80 видів, так само є багато модифікацій відкритих списків. Але в Україні не ведеться ні ґрунтовна дискусія щодо того, який би варіант підійшов би, ні немає ніякого бажання зрушити тему виборчих списків з місця, тобто, створити робочу групу при парламенті, яка б займалася обговоренням найбільш придатного для українських реалій варіанту відкритих списків.