Президент Росії Володимир Путін боїться реформ в Україні, вважає німецький євродепутат Ребекка Гармс. В інтервʼю Радіо Свобода вона зазначила, що агресія Росії проти України – це виклик для всього європейського континенту. У середу у Європарламенті очікуються дебати з українського питання. Ребекка Гармс, яка є співголовою фракції Зелених/Європейського вільного альянсу, каже: кількість прихильників України у Європарламенті зростає і наразі ця установа – одна з тих, що активно підтримують українців.
На цей момент Європарламент – надійний союзник для тих, хто хоче змінити країну на краще, хто прагне утвердження тут демократії і, найперше, – верховенства права
– Якщо Ви проаналізуєте резолюції Європарламенту щодо України – починаючи з Євромайдану, тобто з кінця 2013 року, з жорстоких дій президента Януковича проти Євромайдану, під час подій у Криму й війни на Донбасі, ви побачите, що більшість у Європарламенті, яка підтримує Україну, яка підтримує Угоду про асоціацію, процес ратифікації, процес реформ, ця більшість зростає. Так, це може змінитися, але на цей момент Європарламент – надійний союзник для тих, хто хоче змінити країну на краще, хто прагне утвердження тут демократії і, найперше, – верховенства права.
– Якщо говорити про Євросоюз у цілому, за Вашими оцінками, як ЄС наразі сприймає російську агресію в Україну – як щось, замкнене в межах українського кордону, чи як регіональну, можливо, глобальну загрозу?
Російська стратегія проти миру на континенті – це величезна невирішена проблема, з якою європейцям треба боротися спільно
– Я думаю, що це – конфлікт глобального виміру, особливо для Європи. Європейський континент – величезний, це – важлива частина світу. Те, що Росія розпочала з окупації й анексії Криму і продовжила дестабілізацією східної України, скочуючи її у справжню війну, ця російська стратегія проти миру на континенті – це величезна невирішена проблема, з якою європейцям треба боротися спільно.
– Але чи це – суто Ваша оцінка ситуації, чи Ви бачите, що весь Євросоюз так сприймає цей конфлікт?
– Я вважаю, що більшість політиків і громадян розуміють виклик і нові часи, з якими ми зіткнулися через Росію (чи, радше, через Кремль і близьке оточення пана Путіна). Але це різні речі – усвідомлювати спільний виклик, спричинений Кремлем і президентом Путіним, і досягнути згоди щодо оптимальної реакції на цей виклик. Тож тут позиції відрізняються – між громадянами і політиками, і навіть між урядами деяких країн-членів ЄС.
– На початку наступного року Євросоюз переглядатиме санкції, запроваджені щодо Росії за її агресію проти України. На Вашу думку, чи є ймовірність, що ЄС помʼякшить санкції проти Росії? Ми чули, наприклад, свіжу заяву голови Єврокомісії Юнкера про те, що ЄС варто покращити відносини з Росією.
– Мушу визнати, що я була неприємно здивована цією заявою Жана-Клода Юнкера, адже, скажімо, його позицію з питання мігрантів я всіляко підтримую. Але ця його заява про Україну і Росію видалася мені дивною. Викликає запитання суть його заяви. Він сказав, що європейці не можуть допускати, щоб США примушували їх до опозиції Росії, до критики на адресу Путіна. США не змушували ЄС до якоїсь стратегії після Криму чи Донбасу. США вказали на те, що ті події – справа Євросоюзу, і зараз черга Євросоюзу вирішувати ці питання.
ЄС вирішив на користь змішаної стратегії, базованої на санкціях, щоб підсилити дипломатичні зусилля на переговорах із Путіним
ЄС вирішив на користь змішаної стратегії, базованої на санкціях, щоб підсилити дипломатичні зусилля на переговорах із Путіним. Не було такого, щоб ЄС вирішив не розмовляти з Путіним – діалог вівся весь час, а санкції мали на меті підсилити позицію під час такого діалогу. Можна погодитися з тим, що санкції варто оцінювати й переглядати. Але моя позиція залишається такою: доки ми не побачимо всеосяжного виконання мінських угод, не можна навіть думати про помʼякшення санкцій.
– А як щодо питання Криму? Чи можливо таке, що ЄС вирішить: мінські угоди виконуються – добре, але Крим лишається анексованим? Чи може ЄС змиритися з цим?
– Зараз немає мови про те, щоб зняти санкції, запроваджені через Крим. Коли кажуть про послаблення чи зміну санкцій, це стосується економічних санкцій, запроваджених через війну на Донбасі. Крим – це окреме питання.
У питанні Донбасу ми маємо санкції, робимо дипломатичні зусилля, маємо мінські угоди – ми намагаємося (і я зараховую себе до тих європейців, які намагаються) зробити все для того, щоб покласти край людським смертям, але водночас – дати зрозуміти, що немає воєнного вирішення цього питання. Таким чином, ми могли би зосередити наші зусилля на реформах в Україні.
Адже якщо реформи в Україні будуть успішними, це також – спосіб перемогти Путіна
Від самого початку я вважала, що мета Путіна – завадити процесу реформ в Україні, використовуючи військові засоби. Адже якщо реформи в Україні будуть успішними, це також – спосіб перемогти Путіна.
– Ви уважно стежите за ситуацією в Україні і знаєте, наприклад, що на початку жовтня у Парижі була зустріч у форматі «нормандської четвірки». Після цього українська сторона, наприклад, каже, що є реальний режим припинення вогню, сепаратисти навіть називали це кінцем війни. Але, на Вашу думку, чи це – кінець агресії Росії проти України?
Росія має погодитися на те, що Україна повинна відновити контроль за своїм кордоном. В іншому випадку про надійність режиму припинення вогню не може йтися
– Я не знаю. Я чула Александра Хуга, який є одним із найголовніших у спеціальній моніторинговій місії ОБСЄ. Він сказав: будьте обережні. Тож так, можливо, зараз на Донбасі – найспокійніше, але час від часу протистояння відновлюється. Хуг сказав, що подекуди місія фіксувала відновлення боїв, знову гинули люди. Отже, ситуація досі крихка. Те, про що погодилися в Мінську, треба виконувати. Обидві сторони мають відвести озброєння від лінії розмежування, Росія має погодитися на те, що Україна повинна відновити контроль за своїм кордоном. В іншому випадку про надійність режиму припинення вогню не може йтися.
– У Києві Ви берете участь в обговоренні змін в Україні, зокрема – процесу проведення реформ. Як Ви оцінюєте перебіг реформ в Україні? Адже є люди, розчаровані тим, що дещо з обіцяного не вдається втілити так швидко, як хотілося б.
– Я ніколи не очікувала, що процес реформ в Україні буде легким чи швидким. Я вважаю, що це – процес, який займе ціле покоління. Я бачила, як змінювалися інші східноєвропейські країни. Навіть деякі країни-члени ЄС – як вони проходили цей шлях змін, від моменту ухвалення Варшавського пакту до виконання норм ЄС. Це складний процес, який потребує часу, навіть у ЄС.
Я вважаю, що в Україні є позитивні зміни, є проблеми, з якими треба працювати, і є негативні моменти. Говорячи про позитив, згадаймо реформу поліції. Також я хотіла б відзначити зусилля зі створення Антикорупційного бюро, я маю довіру до пана Ситника. Але, говорячи вже про негатив, не відбувається реформа Генеральної прокуратури, немає оновлення її складу. Виходить, що пан Ситник може розпочинати справи, але якщо немає прокурора, який мій би належно займатися справою про корупцію, зусилля Ситника будуть марними. Це має змінитися.
У Києві ми говорили також про конституційну реформу. Я бачу, що в офісі президента бракує драйву для роботи над реформами. Деякі українські політики навіть кажуть, що президент не зацікавлений у процесі реформування.
Ми говорили про судову систему. Це, мабуть, найважливіша реформа, оскільки боротьба з корупцією вимагає верховенства права. Цього не станеться, якщо не буде реформи всієї судової системи в Україні. Політики й урядовці, президент мають рухати цей процес уперед.
