Київ – Зробити місто більш дружнім і комфортним для дітей – таке завдання поставили перед собою учасниці ініціативи «Дитячі географії». Вони прагнуть дослідити, як міський простір сприймають діти і яких перетворень він потребує. Однак організаторки проекту зауважують, що «Дитячі географії» зачіпають ширше коло проблем, адже діти – це лише одна із соціальних груп, до яких непристосовані українські міста. Авторки ініціативи Галина Сухомудь і Юлія Соболь розповіли Радіо Свобода, навіщо водити дітей в КМДА, і як радянське виховання впливає на архітектуру.
«Місто, зручне для дитини, зручне для кожного», – цитують організаторки «Дитячих географій» колумбійського урбаніста Енріке Пеньялосу. Днями стартує перша освітня та дослідницька частина проекту – «Велике місто. Маленьке місто». Участь у ній візьмуть також містяни віком від 8 до 12 років. Разом з організаторами вони створять дитячий урбаністичний словник та суб’єктивну мапу міста, де позначать свої емоції та фізичні відчуття, пов’язані з певними місцями. Окрім того, для них передбачені екскурсії, одна з яких – до Київської міської держадміністрації.
«Ми хочемо показати дітям, що рішення у місті приймають не якісь відчужені структури, а живі люди. Більшість українських міст мають великі інфраструктурні проблеми – автомобілецентризм, засилля реклами. Вони вирішуються у закритих кабінетах, а люди почуваються безсилими. Однак маленькі зміни, які ми пропонуємо – наприклад, спроектувати разом шкільне подвір’я – дають уявлення про те, що вплинути на бюрократичну машину і міський простір все ж можна», – розповідає Галина Сухомудь.
У рамках «Велике місто. Маленьке місто» відбудеться також лекторій для дорослих. Він розрахований, перш за все, на урбаністів, соціологів та педагогів, але до нього можуть долучитись усі охочі. Організаторки проекту кажуть, що хотіли б поспілкуватись також з чиновниками та власниками комерційних установ.
«У Вінниці міські рішення обговорюють з дітьми»
«Дитячі географії» – не перша урбаністична дитяча ініціатива в Україні. Такі діють у багатьох великих і малих містах України завдяки програмі «Місто, дружнє до дітей» від ЮНІСЕФ. За її підтримки в Івано-Франківську нещодавно провели міжнародний архітектурний конкурс проектів дитячих просторів – просто ігровими майданчиками їх назвати складно. Однак учасниці «Дитячих географій» звертають увагу, що необхідних досліджень, щоб адаптувати міста для дітей, все одно бракує.
Нині ми просто не маємо повної картини, як діти сприймають не те, що весь Київ, а хоча б окремий район. Для реальних змін ця тема має набувати критичного осмисленняГалина Сухомудь
«Нині ми просто не маємо повної картини, як діти сприймають не те, що весь Київ, а хоча б окремий район. Для реальних змін ця тема має набувати критичного осмислення. Ми можемо робити маленькі акції й навчати дітей, але дослідження – це те, що ми можемо показати владі. Наприклад, ось такі простори нам не потрібні, а таких бракує, тобто робити конкретні пропозиції КМДА», – каже Галина Сухомудь.
Тим часом вже у кількох містах України до міського планування почали залучати самих дітей, наприклад у Вінниці. «Це місто включило аспект дитинства у свою культурну стратегію до 2020 року. У них функціонує дитяча дорадча рада, з якою обговорюють міські рішення», – розповідає Юлія Соболь.
Ми досі виховуємо дітей у радянській манері – дослідниця
Повноцінно пересуватися у транспорті можуть лише дорослі люди з усіма кінцівкамиЮлія Соболь
Діти – не єдині, хто часто почувається некомфортно в українських містах, стверджують авторки «Дитячих географій». «Повноцінно пересуватися у транспорті можуть лише дорослі люди з усіма кінцівками», – каже Юлія Соболь.
Тому питання пристосованості міського простору та ставлення до дітей у ньому – це, передусім, питання нашої толерантності до менших соціальних груп, вважає вона.
Пересуватися у місті з візочком неможливо – немає нормальних об’їздів, бруківкаЮлія Соболь
«Я забула, як це – бути з дитиною у місті, бо моя донька вже підросла. Але нещодавно я везла доньку колеги у візочку у центрі міста. Мені знадобилося півгодини, щоб дістатись офісу. Пересуватися у місті з візочком неможливо – немає нормальних об’їздів, бруківка. Це прості речі, з якими люди зазвичай не стикаються, а тому забувають. Але таким чином велика аудиторія опиняється виключеною з міста», – розповідає Юлія Соболь.
Нетерпиме ставлення до дітей у публічних місцях – це певною мірою наслідок радянської традиції виховання, вважає Галина Сухомудь. У Європі менш ієрархічні стосунки між дорослими та дітьми – наприклад, існують школи без класів або вчителів. На пострадянському просторі збереглася авторитарна манера виховання.
«У дорослого є влада, а дитина не може мати особистої думки, її не розглядають як рівного. Це впливає на відношення батьків і усього суспільства до дітей», – каже ініціаторка «Дитячих географій».
Вуличні онлайн-ігри і майданчики Холодної війни
Так само європейський і американський досвід дитинства у місті відрізняється від пострадянського. На Заході з 70-х існує поняття backseat children – «діти заднього сидіння» і раніше зникли вуличні ігри – внаслідок автомобілізації та розвитку комерційних розваг. У Східній Європі вуличне дозвілля ще існує – однак часто у модифікованому вигляді. Наприклад, у Румунії група архітекторів вирішила дослідити вуличні ігри, запитавши дітей, у що вони люблять бавитись найбільше. Ті назвали ігри на Facebook. Виявилось, що діти виходять надвір і разом грають на планшетах або смартфонах. Архітектори, побудували для них майданчик, що спонукав до взаємодії, і ця практика зникла, розповідає Юлія Соболь.
Ігрові майданчики також можуть свідчити про ставлення до дітей та міста. Так, зараз на Заході у пріоритеті здебільшого безпека дітей. Тоді як, наприклад, у післявоєнній Британії з’явилися adventure playgrounds – «майданчики пригод», які діти могли будувати разом з дорослими і таким чином розвивати фантазію і набувати досвіду праці, розповідає Галина Сухомудь. В сучасних українських містах в основному встановлюють однакові майданчики, додає Юлія Соболь. За радянських часів вони були виразно ідеологічними – наприклад, майданчики на космічну тематику. «Чи потрібно їх зберігати – також тема для дискусії», – каже вона.
«Велике місто. Маленьке місто» в рамках «Дитячих географій» триватиме з 15 до 28 серпня. Програму заходів можна переглянути на сторінці проекту.
