Документальний фільм «Чечня: війна без сліду» французька журналістка Манон Луазо знімала таємно: у царстві Рамзана Кадирова за журналістами пильно спостерігають. Третього березня франко-німецький телеканал ARTE показав цей фільм, а перші кінопокази відбулися в Женеві та на фестивалі «Єдиний світ» в Празі. Після празької прем'єри фільму Манон Луазо відповіла на запитання Радіо Свобода.
«Вже через кілька днів після першого приїзду, – розповідає режисер, французька журналістка Манон Луазо, – я помітила за собою стеження, так що вирішила не жити в Чечні, а приїжджати і їхати. Так я приїжджала 12 разів, але щоразу після двох-трьох днів зйомок помічала, що за мною стежать. У мене великий досвід роботи в Росії, і я відразу помічаю, коли тебе раптом починають фотографувати, за тобою їде підозріла машина чи хтось, хто називає себе студентом, починає ставити дивні питання... Тож знадобилося дуже багато хитрощів, щоб знімати, не наражаючи людей на небезпеку».
Доводилося говорити, що ми знімаємо фільм про відновлення Чечні
«Війна без сліду» – п'ятий фільм Манон Луазо, знятий в Чечні. Вона працювала в республіці під час першої та другої російсько-чеченських воєн, але, повернувшись зараз до Грозного, не впізнала місто. Руїни знесені, в центрі – хмарочоси і нові мечеті, усюди портрети Володимира Путіна, Ахмата і Рамзана Кадирових, про нещодавні бої ніщо не нагадує. «Мені хотілося показати місто забуття, «потьомкінське село», – розповідає Манон Луазо. – Окремо ми знімали прокадирівські демонстрації, тому що щойно вони бачать іноземну знімальну групу на офіційному заході, одразу ж починають цікавитися, хто ти такий. Доводилося говорити, що ми знімаємо фільм про відновлення Чечні».
Головним завданням Манон Луазо було відшукати людей, які наважаться говорити правду про царство Кадирова. І такі люди знайшлися в Комітеті проти катувань, який до грудня 2014 року працював в Грозному. Сюди приходили чеченці, які розповідали про те, як люди Кадирова викрадають, катують і вбивають їхніх родичів. Так за нез'ясованих обставин були по-звірячому вбиті дві дівчини, які працювали на автомийці в Грозному. Їхнім родичам наказали мовчати, але вони вирішили розповісти про своє горе правозахисникам. Ще один герой фільму – президент «Асамблеї народів Кавказу» Руслан Кутаєв, заарештований і побитий після того, як він організував конференцію, присвячену сталінській депортації чеченського народу. Його захистом теж займався Комітет проти тортур, але всі зусилля адвокатів були марні: суд засудив Кутаєва до 4 років позбавлення волі.
Іноземців там немає, якщо не враховувати Жерара Депардьє, який знімався в ролі Ахмата Кадирова у фільмі, який фінансував сам Рамзан
«Ми закінчили зйомки восени минулого року, а в грудні, після теракту в Грозному, офіс Комітету проти тортур був спалений людьми Кадирова, – розповідає Манон Луазо. – Вони забрали всі комп'ютери, архіви, а співробітникам комітету довелося покинути Чечню. На Заході інтерес до Чечні впав, тож іноземців там немає, якщо не враховувати Жерара Депардьє, який знімався в ролі Ахмата Кадирова у фільмі, який фінансував сам Рамзан. Я вирішила зробити цей фільм для того, щоб голоси з Чечні знову прозвучали».
– Це ваш п'ятий фільм про Чечню. Коли Ви вперше туди приїхали?
– У 1997-му я знімала фільм про російських матерів, які шукали своїх синів, солдатів, які дезертирували і залишилися в Чечні. Потім знімала другу війну, пологовий будинок, хроніку зникнень, які тривають досі.
– На початку нового фільму Ви ставите питання: чому Чечня, яка стільки років воювала з Росією, стала оплотом путінізму? Яка відповідь?
Тоді люди говорили «свобода або смерть». А зараз чеченці називають проспект іменем Путіна
– Це абсолютна шизофренія. Я була там і під час війни, і потім, під час «відновлення конституційного порядку» після другої кампанії. Тоді люди говорили «свобода або смерть». А зараз чеченці називають проспект іменем Путіна, святкують день народження Путіна. Після стількох років війни, викрадень, тортур всі просто втомилися від страху.
Їм страшніше сьогодні, ніж у ту пору, коли точилася війна. Тому що зараз свої вбивають своїх
Я знову зустрілася з людьми, з якими познайомилася 15-20 років тому. Їм страшніше сьогодні, ніж у ту пору, коли точилася війна. Тому що зараз свої вбивають своїх. Немає більше російської армії, яка їх бомбить, немає зачисток, але чеченці вбивають своїх. Всі бояться, що сусіди або навіть родичі донесуть, бояться щовечора, що хтось постукає в двері. Війна досі триває.
– Один з героїв Вашого фільму каже, що Чечня стала Північною Кореєю всередині Росії. Це перебільшення?
– Цей режим тримається на страхові. Люди бояться говорити. Чеченські друзі сказали мені, що цей фільм неможливо зробити, тому що зараз ніхто не стане говорити про свободу, згадувати минуле, ризикуючи своїм життям. Але ми все-таки знайшли людей, які захотіли говорити. Ми зняли цей фільм завдяки Комітету проти катувань, який досі робить величезну і чудову роботу. На жаль, офіс Комітету був спалений минулого року, і вони досі не знають, коли зможуть знову працювати там.
– Ви розповідаєте історію родини, в якій зникли дві дівчини? Коли це сталося і чому?
– Це сталося роки півтора тому. Незрозуміла ситуація. Вони працювали на автомийці, з'явилися військові машини, потім чули крики. Начальник мийки знайшов калюжі крові, а дівчата зникли. У Чечні люди зникають, і нікого не карають. Їхня мама прийшла до Комітету, щоб попросити допомоги в розслідуванні. Її син намагався щось дізнатися, йому погрожували, сказали, що, якщо він буде з'ясовувати правду з приводу сестер, його посадять, скажуть, що це він їх убив. Ці жінки, їм по 25 років, – молоді мами, діти залишилися. Зараз справа закрита.
– Це не пов'язано з політикою? Можливо, хотіли їх зґвалтувати?
Зникнення і тортури так давно тривають в Чечні, що це стало системою
– Зникнення і тортури так давно тривають в Чечні, що це стало системою. Це не пов'язано з політикою – це пов'язано з режимом страху, який існує в Чечні.
– У Вас немає відчуття, що у війні зрештою перемогла Чечня? Сам Путін побоюється Рамзана Кадирова і ніби платить репарації за програну війну. Хмарочоси в Грозному, які Ви знімали, побудовані тому, що з федерального бюджету йдуть величезні гроші для того, щоб режим Кадирова існував.
Я вважаю, що виграв війну Путін, він сказав, що потрібно чеченізувати конфлікт, щоб чеченці вбивали один одного. Це і відбувається
– Я не думаю, що більшість чеченців за Кадирова, вони просто змушені бути за нього, щоб вижити. Я вважаю, що виграв війну Путін, він сказав, що потрібно чеченізувати конфлікт, щоб чеченці вбивали один одного. Це і відбувається. Сам Кадиров постійно говорить, що він найкращий учень Путіна. Можливо, коли-небудь Кадиров вийде з-під контролю. Але поки я думаю, що він виконав своє завдання: в Чечні мир і порядок, завдяки страху, але все-таки. Зараз війна в Україні, інший фронт, і Росії потрібно, щоб в Чечні був такий режим.
– Вам не здається, що вся Росія стає схожою на кадировську Чечню?
– Поки рано про це говорити. Але після вбивства Нємцова цей страх поширюється, більше немає межі. Одна людина в Чечні сказала мені, що у нас проводять експеримент, щоб побачити, як це працює, а потім поширити на всю Росію. Я не думаю, що це вже сталося в Росії, але методи ті ж. Анна Політковська, яку я добре знала, сказала, що конфлікт у Чечні увійшов в усі сфери російського суспільства, він скрізь. І те, що відбувається в Україні, з цим пов'язано.
– Ви були знайомі з Нємцовим?
– Так, 20 років тому ми познайомилася в Нижньому Новгороді, коли він був губернатором, ми там знімали фільм. Коли я бувала в Росії, я часто брала у нього інтерв'ю. Я дуже сумніваюся в цьому «чеченському сліді». Не бачу причин, навіщо чеченцям, навіть якщо вони ісламісти, вбивати Нємцова за те, що він висловив співчуття людям, які загинули у нас в «Шарлі Ебдо», – це дуже малоймовірно. І тим більше незрозуміло, що того ж дня Кадиров сказав, що цей чеченець, який начебто визнав себе вбивцею, справжній патріот. І наступного дня Путін нагороджує Кадирова. Просто країна чудес.
– У Вас є власна версія?
– Як сказав Сталін: немає людини, немає проблеми. Як і після смерті Анни Політковської, звичайно, ніколи не буде знайдений замовник. Борис Нємцов закликав вийти на марш проти війни в Україні, це був один з лідерів опозиції в Росії, він висловлювався за мир в Україні. Я не думаю, що в інтересах Кремля його вбивати, просто атмосфера зараз у Росії загострена, можливо, це дає зелене світло для вбивства, конфліктна атмосфера дає можливість знищувати людей, які її не влаштовують. Це страшно. Я дуже боюся майбутнього, я думаю, що найпохмуріші дні попереду, на жаль.
– Ви сказали, що зараз у Франції про Чечню забули. Мені здавалося, що після фільму Мішеля Хазанавічуса «Пошук» знову з'явився інтерес.
– Він молодець: отримав «Оскара» і вирішив зняти наступний фільм про забуту війну. Його показали на Каннському фестивалі, у Франції багато його бачили і знову заговорили про Чечню. Ні, не всі забули, але молодь у Франції не знає, що там була війна. Вони чули, що є чеченці-терористи, про Беслан і «Норд-Ост», теракт в Бостоні. Але двадцятирічні взагалі не знають, що там була війна. Якщо мій фільм допоможе почути голоси людей, які ризикували, щоб розповісти, що відбувається, – це вже щось.
– Але і в самій Чечні, судячи з Вашого фільму, теж про війну забувають, точніше, їх змушують забути.
П'ята частина населення загинула, кожна родина втратила когось, але через те, що їх убили росіяни, не можна про це говорити, тому що Кадиров – найкращий друг Путіна
– Про це взагалі заборонено пам'ятати в Чечні, при Кадирові не можна говорити про це. 150 тисяч осіб загинуло, п'ята частина населення, кожна родина втратила когось, але через те, що їх убили росіяни, не можна про це говорити, тому що Кадиров – найкращий друг Путіна. Коли я починала знімати цей фільм, Кадиров пішов ще далі і заборонив відзначати день пам'яті про депортацію чеченського народу, яку організував Сталін. Торік це збіглося з іграми в Сочі, він вирішив, що Путін буде незадоволений, і вирішив заборонити говорити про депортацію. Але ж вся родина Кадирових була депортована! Він навіть сказав, що правильно Сталін організував депортацію чеченців. Це багатьох чеченців образило. Не думаю, що Путін просив Кадирова, Кадиров сам це зробив, щоб бути кращим учнем Путіна.
Кутаєв отримав п'ять років позбавлення волі тільки через те, що організував конференцію, де було максимум 20-30 осіб, щоб нагадати, що Сталін депортував все населення Чечні
Кілька людей зібралися в національній бібліотеці, щоб сказати: сочинські Ігри – це добре, але не можна забувати про тисячі людей, які загинули під час депортації. І всі організатори були викликані до Кадирова, їх побили. Начальник конференції Руслан Кутаєв втік, потім його затримали. І ми знімали кілька місяців, як Комітет проти тортур намагається захищати Кутаева. Його звинуватили в тому, що він вживав наркотики, а це людина, яка не пила, не палила. Він отримав п'ять років позбавлення волі тільки через те, що організував конференцію, де було максимум 20-30 осіб, щоб нагадати, що Сталін депортував все населення Чечні.
Їхня історія повинна починатися з приходом до влади Путіна і Кадирова, а все, що було раніше, – не існувало
Це страшно, не можна жити без пам'яті. Останні конфлікти в колишній Югославії всі пам'ятають, навіть судили тих, хто скоїв злочини, а в Чечні не судили майже нікого. Зараз ще гірше – їм забороняють пам'ятати, що була війна, що була депортація. Їхня історія повинна починатися з приходом до влади Путіна і Кадирова, а все, що було раніше, – не існувало. Народ живе в брехні. Шизофренія страшна, бо це заперечує їхню ідентичність. Це боляче для багатьох, але всі мовчать, бо бояться.
– Вражає те, що в Чечні стільки портретів Путіна і Кадирова.
– Це справжній культ особистості. Путін скрізь, батько Кадирова скрізь, менше Рамзан, тому що він десь прочитав, що його звинувачують у культі особи, і зняв свої портрети. Але як тільки ви виїжджаєте з Грозного, вони скрізь. Є проспект Путіна, проспект Кадирова, вулиця генерала Трошева. Це щось.
– Ви знімали, як жінки шукають могили. Де це було?
Вони сподіваються, що буде, як в Аргентині, де завдяки матерям судили всіх цих генералів-убивць
– Це в Грозному. Але десятки таких місць в Чечні, де закопані сотні тіл людей, яких російська армія просто кинула після тортур. І ніхто нічого не робить. Не хочуть будувати меморіал, не хочуть, щоб ці останки були упізнані. Мадіна Магомадова, яка керує Комітетом матерів Чечні, говорить, що 18 тисяч людей зникло. Матері, сестри, дружини шукають. Вони, напевно, знають, що їх більше немає, просто хочуть знайти тіла. Ці мами мені сказали: ми останні, які пам'ятаємо, ми повинні передати новим поколінням. Тому що, коли нас більше не буде, ніхто не буде пам'ятати. Вони сподіваються, що буде, як в Аргентині, де завдяки матерям судили всіх цих генералів-убивць.
– Після війни зовсім небагато років минуло, а здається, що ціла вічність. Вас вразило, як змінилася Чечня за ці десять років?
– Я взагалі нічого не дізналася. Фільм називається «Війна без сліду»: це не тільки забороно пам'ятати, але це і візуально зроблено, щоб все минуле зникло. 10 років тому були руїни, зараз – «Грозний-Сіті», проспект Путіна, проспект Кадирова, шопінг-мол. Звичайно, люди краще живуть...
– Жінки добре одягнені...
– Так, добре одягнені жінки. У Грозному багато багатих людей. Тобто режим страху і грошей, ці гроші допомогли купити мовчання.
– І релігія.
– Нові мечеті всюди, розкішні мечеті із золотими куполами. Насправді Кадиров добре зіграв: отримує гроші в Кремлі і з арабських країн.
– Багато відгуків на телепоказ фільму по каналу ARTE?
– Так, багато. Глядачів було в два рази більше, величезний рейтинг. Фільм був показаний через два дні після смерті Бориса Нємцова. Газети, радіо мене запрошують на ток-шоу про Чечню, про Україну. Щойно я була в Женеві, ми отримали приз Міжнародної організації проти тортур. Спочатку я думала, ніхто не профінансує такий проект. Але у мене відмінний продюсер. І я б хотіла підкреслити чудову роботу Комітету проти тортур, без їхньої допомоги ми не змогли б зняти цей фільм. Можливо, спробуємо зробити кілька показів і в Росії.
Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
