Антон Святослав Грін – наймолодший актор фільму «Поводир», в якому йдеться про подорож американського хлопчика та українського сліпого бандуриста на тлі репресій радянської влади. Зіграти малого сирітку Пітера хотіли понад дві тисячі дітей. Утім режисер обрав Гріна – праонука відомого українського дисидента Михайла Сороки, що провів у радянських таборах 34 роки. Антон Святослав живе в Америці в місті Детройт із мамою-українкою і татом американцем. П’ять днів на тиждень хлопчик ходить до місцевої школи, а щосуботи їздить 100 кілометрів до української школи вихідного дня. Від зйомок у фільмі хлопець у захваті і сподівається скоро знову опинитись перед камерою.
– Мені найбільше запам’яталася одна сцена, коли я біг по снігу. Я загубив валянок, я бігав босий і було дуже холодно. Тому це запам’яталось точно, я не зупинився, я біг далі, бо знав: краще змерзнути один раз, ніж ще раз це робити.
Мені було дуже тяжко ще тому, що вони вже зняли всі шматки фільму, де мене не було. Тому доводилось щодня зніматись, а коли зйомки були, я взагалі не мав часу подивитися місто.
– Це твоя перша роль. Ти уявляв себе якимось відомим актором в період зйомок?
– Коли я знімався, я взагалі про це не думав. Думав тільки, що я маю робити. Я не думав, що кіно вийде таке велике. Я ніколи до цього не уявляв себе на екрані. Я фільм уже бачив 5 разів, тому трохи стомився від цього. Я найбільше часу зі Стасом (Станіслав Боклан – виконавець ролі сліпого бандуриста – ред.) був, але взагалі мені всі актори подобаються. Також Джеф Баррел був, він один американець – я з ним американською говорив. Там всі дуже мені допомагали, бо це був мій перший раз. У мене є американські улюблені фільми, наприклад, «Голодні ігри». Мені подобається такі фільми: наче і неправда, але може статись.
– А «Поводир», навпаки, історична драма. На презентації фільму ти розповідав, що майже не знав і не розумів до зйомок, про що буде фільм. А в якому кіно хочеш зніматися далі?
– Я просто знав, що були «совєти» (радянська влада – ред.) і вони погано Україні поробили. Але коли я знявся у фільмі, я більше зрозумів, що відбувалось, як важко було кобзарям і Україні. Я би хотів, щоби мене запросили в який-небудь фільм, насправді, немає різниці. Але такий, щоб сподобався. Не поганий, щоби люди дивились і думали, що все жахливо, а добрий фільм, як «Поводир».
– «Поводир» претендує на Оскар у категорії «найкращий фільм іноземною мовою». Ти вже уявляв себе на врученні премії зі статуеткою в руках?
– Часом я уявляю навіть, якщо я думаю, що це і не станеться. Але навіть якщо я не виграю, то мені вже подарували шоколадного Оскара.
– Поки знімали фільм, твоя сім’я була в Україні чи чекала твого повернення в Америці?
– Більшість часу тільки моя бабця (була) але, але в кінці, коли майже скінчили знімати, то моя мама і тато приїхали. Бабця зі Львова і у Львові живе. Я тільки влітку її бачу. Бо кожен рік приїжджаю в Україну з того часу, як мені було 2 роки. Або коли вона приїжджає до Америки, коли вже довго не бачились.
– Вдома дотримуєтесь українських традицій? Наприклад, як святкуєте Різдво?
Ми святкуємо Різдво, як в Україні би святкували. Але не тільки сім’єю, але і з людьми, які не є українцями, щоб їм усе показати. На минуле Різдво я друга запросив, він запам’ятав таку страву, як борщ.
Моя мама готує вечері так, щоби був мікс: часом щось точно нове, що ми не пробували, а часом фаршировані перці, і борщ, і супи.
– Твої американські друзі вчаться 5 днів на тиждень, а ти щосуботи їздиш за 100 кілометрів і сидиш на уроках. Буває, що хочеться залишитись вдома і нікуди не їхати?
– Я так думаю кожен ранок, бо школа починається о 9:15 і мені туди 100 кілометрів їхати і треба вставати о 7-й, це найважче. Українська школа не є вже аж такою складною, але не подобається, що інші діти можуть спати, а мені кажуть вставати. В класі 10-12 дітей, це діти, чиї батьки, діди чи прадіди переїхали з України. Там вчиться діаспора.
В українській школі найцікавіше – народознавство, ми говорили про річки України, може ще про гори будемо говорити. Зараз у 7-у класі ми вчимо літературу, мову, історію і музику, ми десь у школі 4 години проводимо. Після української школи я їду на «Пласт» (скаутська організація – ред.), зараз ми тільки почали, тому ми тільки готуємося, хто що робитиме в гуртку. Я там був тільки пару днів, тому що мав їхати до України.
 11.11.2014Ми тепер зрозуміли, що ви робили на Майдані – іноземці про фільм «Поводир» Історичну драму про сліпих бандуристів побачать і зрячі і незрячі українські глядачі далі |
