Голова КМДА: «До мене приходять і кладуть перед кабінетом 6 шин»

Київ – Будинок КМДА відкриють за два тижні, а що робити зі згорілим столичним Будинком профспілок ще остаточно не визначилися. Про це розповів Радіо Свобода глава Київської міської держадміністрації Володимир Бондаренко. Водночас він запевнив, що ціни на проїзд у столичному метро піднімати наразі не будуть, а застарілий трамвайний парк замінять на сучасний. Також Володимир Бондаренко зазначив, що майданівці, які досі займають центр столиці, заслуговують на повагу. Але дехто з них дозволяє використовувати себе рейдерам і пройдисвітам.

– Вас призначили главою Київської міської адміністрації 7 березня цього року. Не шкодуєте, коли минули два місяці перебування на посаді, що очолили в такий буремний час столицю України?

– Знаєте, немає коли шкодувати, тому що у мене робочий день починається о 7-й, а закінчується о 24-й. Тому шкодувати можна лише уві сні. Але хочу сказати, що робота надзвичайно цікава і така, я би сказав, творча. Ніколи, жоден керівник у місті Києві, який працював раніше, не працював у таких умовах, коли немає обраної Ради, коли фактично місцеве самоврядування в Києві знищене і розвалене. Це було зроблено свідомо для того, щоб розпочати процес привласнення фактично майнових комплексів, цілих галузей економіки міста, а також незаконного будівництва і таке інше.

– Ви вже окреслили проблеми, які Вам доводиться вирішувати, перебуваючи вже понад два місяці на цій посаді керівника столиці. І от до речі, одне зі свіжих повідомлень, яке стосується кожного мешканця Києва: є різні версії щодо подорожчання вартості проїзду в київському метро. Говорять, що можливо за проїзд доведеться платити до 3 гривень 50 копійок, зараз, нагадаю – 2 гривні. Це відбудеться?

– Ні, там немає навіть такої цифри, про яку Ви сказали, є 3 гривні 5 копійок, тобто мова не про 50, а про 5 копійок – це розрахункова вартість, собівартість сьогоднішнього стану метро. Дві гривні сьогодні є, але я абсолютно не приймаю цю ціну і показую «у Вас числиться така-то кількість співробітників, а фактично працює набагато менше, а в розрахунку собівартості, де вартість зарплати, або ті суми, які йдуть на зарплату. Чому Ви провели закупівлю запчастин на 35% дорожче, ніж була сусідня фірма, яка виробляє ці запчастини, а Ви купили у посередника?»…

– На метро, так?

– На 35 % дорожче, а це десятки мільйонів перевитрачених грошей. Там зараз кримінальна справа порушена. Якщо подивитися, чи ефективно там використовуються все – аж до електроенергії або використання підземного простору метро для рекламної діяльності, куди звідти гроші йдуть, чи правильно там сьогодні функціонує система обліку жетонів, чому не йдете на електронний варіант квитка? Ми ніколи не підемо на подорожчання проїзду, не з’ясувавши реальну вартість.

– Тобто, поки залишається 2 гривні?

– Абсолютно, безумовно, тому що на сьогодні ми впевнені, що там є свої внутрішні резерви.

– Внутрішні резерви оптимізувати і ефективніше витрачати ці кошти?

– Так, а просто взяти і намалювати будь-які цифри – давайте 4, давайте 5.

– Поки на це не йдете?

– Ні.

– А решта комунального транспорту: трамваї, тролейбуси?

– От весь комунальний транспорт: трамваї, тролейбуси, метро – ми не чіпаємо, немає у цьому потреби. Там воно вже на межі, у зв’язку зі страшенними цінами на бензин, але ми повинні враховувати, що це помилки попередньої влади, коли познімали електротранспорт у Києві. Електротранспорт сьогодні більш ефективний і економний. І ми працюємо сьогодні над тим, щоби запровадити в Києві сучасні трамваї.

– Так, тому що трамваї, на відміну від тролейбусів, в жалюгідному стані – це видно неозброєним оком­. Для мене, як киянина, це просто страшна картина. Як вони взагалі ще по рейках пересуваються?

– Я провів дві зустрічі з директором «Електрона» львівського, який випускає сучасні трамваї. Це п’ятисекційний трамвай, він довший ніж поїзд метро, він ефективніший з точки зору і перевезення, і набагато комфортніший. Для того, щоб він функціонував, ми зараз розробляємо схему і фактично її закінчили, схему переведення у два види колії – колія, яка буде огороджена з двох боків турнікетами і там ходить лише трамвай, а є колія, яка зрівняна з дорожнім полотном, де може ходити і колісний і інший транспорт. І таким чином буде працювати тоді і трамвай, і колісний транспорт.

– Більше заторів тоді буде.

– Більше буде пропускна здатність. Потім, сьогодні ми бачимо, що троєщинський проект метрополітену дуже сумнівний з точки зору фінансових наших можливостей – він коштує приблизно в варіанті метро до 9 мільярдів, який у нас немає.

– Він відкладається?

– Ні, він не відкладається. Навпаки. Ви подивіться, сьогодні вже міст закінчуємо, вже арка готова. Ми йдемо далі. Ми робимо, але використовуємо полотно у 4 рази дешевше, які прийме трамвай, більш ефективний, ніж метро, до входження під землю на правому березі. Нам дуже важливо з лівого берегу перекинути на правий величезну масу людей. На правому березі у нас є варіанти, ми можемо розвести там, а от Дніпро треба подолати. Ось цю лінію. Тому трамвай як тимчасове вирішення проблеми.

– Через цей новий міст?

– Так, через новий міст, як тимчасове вирішення троєщинської проблеми.

– Але буде і метро все-таки на Троєщину?

– Безумовно, та ця ж лінія, ці ж мости – все залишиться.

– Визначені попередні дати відкриття – коли почнеться експлуатація нової станції на Троєщині?

– Значить, у трамвайному варіанті, ми маємо можливість у цьому році запустити деякі шматки, як кажуть, пройти через Дніпро. Для цього ми закінчуємо Поштову площу.

– Там, де фунікулер?

– Де фунікулер, де є колишній річковий порт, який, до речі, належить трьом фізичним особам, які зареєстровані на Вірджинських островах і ще далі. Ці фізичні особи з попередньої влади і у них у трьох однакові документи на право власності. Вони між собою судяться. Ця споруда залишається як такий незрозумілий об’єкт. Кругом все, наводиться порядок, там буде хороша розв’язка, роз’їзди і все таке інше. Стосовно розвитку в Києві транспортної мережі, то хочу Вам сказати, що з 1968 року, в принципі, радикально мережа не переглядалась, на жаль. Вона тільки погіршувалась. Коли ухвалені, на мій погляд нерозумні, рішення про закриття деяких депо трамвайних, зокрема на Горького, на Сирці…

– Це при Олександрові Омельченку, так?

– І Олександр Олександрович, і пізніше там були інші керівники. На мій погляд, це були помилкові рішення. Тому що площі, які займали депо, забудовані житлом сьогодні. Але що таке депо в центрі, і що таке депо на околицях? Рух починається о 6 ранку в обидва кінці. З центру треба їхати у той бік, а з околиць треба їхати в центр. Для того, щоб це одночасно розпочати, сьогодні треба порожняком гнати рухомий склад гнати з околиць, зупинятися в центрі, розвертатися і їхати потім.

– Як тепер вирішувати цю проблему?

– Ну, проблему цю можна вирішити по-різному. Або ми закільцьовуємо деякі маршрути, які будуть йти і будуть нічні зупинки на кільці. Без депо, але такі розворотні. Ну, зовсім по-іншому могла б працювати схема на південну Борщагівку з виходом на лінії у бік проспекту Перемогу, через Відрадний.

– Ну, це все робиться, не просто на рівні планів, так?

– Безумовно, ми вже проектуємо і це буде зроблено. На сьогоднішній день, ми повинні вивести основну масу цих маленьких мікроавтобусиків. До речі, їх переважна кількість не київські. Це області придумали таку схему, за якою районні центри, які знаходяться навколо Києва, вибивають собі через Мінтранс маршрути до найближчого метро, до найближчої автостанції, до найближчого ринку. У нас є такий маршрут із Макарова, який називається «автостанція «Цирк»». Так от, дійсно їдуть вони до Цирку, але це ж не автостанція. І в чому їхня вигода? Вона доїжджають до міста Києва, беруть 8 гривень, доїжджають до Святошина і там висаджують пасажирів, а потім набирають під вже оплачений маршрут пасажирів київських і везуть уже за будь-яку ціну, конкуруючи там з нашими перевізниками. З точки зору людей це нібито і вигідно, а з точки зору функціонування київських перевізників, які мали б заробляти на цьому гроші, ефективно господарювати – не зовсім вигідно.

– Пане Бондаренко, це все речі господарські, але як же обійтися без політики? І таке відразу питання – де Ваш зараз кабінет, як керівника Києва, Хрещатик 36? Де Ви перебуваєте, якщо не секрет? Ви розумієте, чому я цим цікавлюсь?

– Так. На момент мого призначення, я знав, що робиться на Хрещатику 36…

– Це, я нагадаю, будинок Київської міської ради, захоплений ще під час подій Майдану 1 грудня минулого року.

– Я в ньому, до речі, під час революційних подій провів аж 18, по своїх записах, ночей. Я пам’ятаю в самому початку він був у нормальному стані, всю зиму, всі ці події. Його розбомбили, образно кажучи, після того, як були вбиті десятки людей і там був, очевидно, такий настрій…

– Це вже в лютому було?

– Так. Я на той час був в основному там, у профспілках, де вся колотнеча була. Київрада також зазнавала таких ударів, але вже було все. Але пізніше там з’явилися зовсім не революційні елементи – були певні угруповання такого радикального характеру…

– Зараз звільнений цей будинок?

– Зараз там перебуває близько 40 людей, які ремонтують його і охороняють. Всі інші звільнені.

– Нікого немає із майданівців?

– Немає.

– Оцих радикальних елементів теж немає там?

– Немає, нікого немає. Там 4 поверхи повністю відремонтовані, два нижні, один між ними – 11, 10, 9, 8, потім 1, 2. Різна ступінь ремонту в різних місцях. Звідти виведені колишні кухні, медичні підрозділи і туди повертається банк, який колись обслуговував…

– Повністю у розпорядження київської влади?

– Так.

– А коли будинок буде відкритий після ремонту?

– Буде відкриватися поступово. До кінця тижня туди заїде міська виборча комісія..


– Тобто до 20-х чисел?

– Так. Потім туди вже переїхав з братом перший мій заступник Дубас, потім на 4 верхні поверхи вже перебираються ті служби, які там були раніше. Проблема сьогодні навіть трошки в іншому. Дуже багато втрачено технічних засобів, які там були, дуже багато там постраждало кабелів, і тому ремонт не такий простий. Це треба відновити усі комунікації, телефонні, електричні. Комунікації, які для того, щоб повітря там було свіже. Там каналізаційні стояки були, на жаль, забиті. Доводиться там робити таке, чого раніше ніхто не робив. Але до 25-го числа, до приходу нової київської влади і нового міського голови, ми сподіваємося, що цей центр влади міської буде відремонтовано. Сьогодні вона знаходиться в 12 шматках по Києву.

– А Ви в якому кабінеті знаходитеся?

– А я знаходжуся в позиченому кабінеті Шевченківської районної державної адміністрації. Кабінет, який колись робив, здається, Віктор Пилипишин. А сьогодні там адміністрація також знаходиться, але ми позичили у них перший поверх і спільно працюємо. Ну, тяжко, тому що знаєте, коли доводиться приймати багато рішень, які потребують консультацій з колегами, ну, по телефону важче, ніж зібратися на 5 хвилин поряд, і розійшлися, і працюємо далі. Але це не найстрашніша проблема. Проблема у тому, що сьогодні йде трансформація влади, після дуже серйозних процесів, які тут проходили. І в тому числі, я кажу, що небагато з тих людей, які раніше працювали, думають, що нічого не змінилося і продовжують діяти так, як і діяли. От з ними дуже важко.

– Ми маємо адмінбудівлю Київської міської держадміністрації, що ремонтується, вона звільнена, але ми маємо і згорілий Будинок профспілок у Києві. Що з ним буде?

– Значить, не лише згорілий Будинок профспілок, а й увесь центр. Ми його сьогодні уявляємо як єдине середовище, з Євгеном Нищуком, міністром культури, ми провели спільні деякі заходи, підписали деякі документи, які стосуються взагалі-то конкурсу на меморіальний центр, а навколо нього має бути культурне середовище. От уявіть собі, починаємо від філармонії…

– А там ще Європейська площа, так?

– Так, де арка «Дружби народів», там колись церква була, потім ідемо сюди, там є одна бібліотека, потім готель «Дніпро», там є така порожня місцина, переходимо на Майдан, йдемо у цей бік, сюди йде окоп спілка, далі через майдан йде консерваторія, потім на цей бік переходимо – де Поштамт, який елементарно можна винести за межі Києва, сам Майдан продовжується з того боку, потім готель «Козацький», і потім сюди пішли профспілки. Замикається це коло і там ще УНІАН. Так от, це середовище, я думаю, що і люди нас підтримають, бачимо як зовсім інше середовище спілкування, такий культурний центр, і пішохідний, безумовно. Там є одна проблема – найважча – це, коли з вулиці Інститутської спускаємося вниз і далі пішла Михайлівська – це є єдина артерія, яка об’єднувала два боки Хрещатика, така серйозна артерія. Якщо її закрити, то буде дуже незручна система розв’язок. Зайти під землю тунелем важко, тому що там зробили підземний торговельний простір і плюс до того, там є система метрополітену і так далі. Але ми думаємо над цим. Щоб пірнути під землю, а верх залишався таким, як є, а транспортний потік пішов під землю.

– А це реально, не зашкодивши метро, переходу?

– Безумовно, там метро трошки збоку, трошки глибше. Але це така найважча проблема. Ну, наприклад, профспілки. Ми з ними ведемо бесіду, ну, колись це була школа комунізму, і колись це був потужний центр, який дійсно впливав на багато процесів у суспільстві. Сьогодні профспілки є різні – є вільні профспілки, є офіційні профспілки.

– І будинок буде відновлюватися все ж таки?

– Будинок профспілок не обов’язково буде відновлюватися. Є три варіанти по цьому будинку: один з них – це відновлення, але частина, яка згоріла, вона у надзвичайно складному технічному стані, вона просто може рухнути. Більше того, він був побудований на так званих стрічкових фундаментах, не на спалях, а на стрічкових фундаментах. А Хрещатик – це колишній струмок, «Козине болото», там все так трошки грає. Тому треба думати. Якщо відновлювати, то треба там пальове поле робити. Але є другий варіант – зняти одну частину, яка ближче до Хрещатика. Та, яка не горіла, залишити. Таке теж можливо. І третій варіант – це відновити міську Думу, яка там була. Прекрасна міська Дума красива. Вона ще була на початку 70-х років, правда вона була перетворена в якийсь торговельний одяговий центр. Але її ще обриси були тоді.

– Тобто повністю реконструювати цей будинок?

– Так, і фактично в стилі Хрещатика, тому що ми занадто багато втратили старої архітектури в Києві. І от коли ми розглядали деякі перспективи, що, де будувати, то мені показали на Андріївському узвозі такі хай-теківські паралелепіпеди, які там рихтують для центра Ахметова. Я кажу, «давайте ми щось подумаємо з цим» і архітектор Гайдамак приніс дуже цікавий проект. Він каже: «А давайте ми ці паралелепіпеди обліпимо фасадами старих будинків». Тобто, відтворені фасади старих будинків, які були знесені. Вони є сьогодні в документаціях, у фотографіях. І якщо це зробити, і він показав мені навіть зразок як це зробити, де один бік бароко, другий – ампір, третій – класицизм. Це унікальна така штука виходить.

– Хочу уточнити, Ви згадали вулицю Інститутську, зрозуміло, яке значення має ця вулиця. Є ж ідея, вже давно, після Майдану, перейменувати її у вулицю Героїв Небесної Сотні. Розглядається такий варіант?

– Ну, ми його розглядаємо як один із варіантів. Ми сьогодні вже маємо фактично пропозиції по декількох точках міста Києва, де жили кияни, які загинули. Ви знаєте, що на Майдані під час цих подій загинув 21киянин і Київська область, і 19 львів’ян. Це ми з Андрієм Садовим, коли осмислювали це, то рівно 40, на сороковини ми оприлюднили цю цифру, що рівно 40 наших земляків загинуло. Ну, наприклад. На вулиці Каштанова, на Троєщині, уже чітко знаємо, тільки прийде Київрада, бо це її компетенція, я думаю буде підтримана ідея перейменувати її у вулицю Веремія, Вашого колеги…

– Журналіста, вбитого тітушками…

– Так, це таке питання, що я вважаю, що воно буде вирішено.

– А щодо Інститутської розглядаються ще варіанти?

– Є ще декілька прізвищ людей, які жили на вулицях, які мають такі назви, які можна вільно поміняти. Ну, ви знаєте, Електриків, Будівельників, Лугова, Садова – це вулиці, які були явно придумані колись, вони не мають такого історичного значення. Разом з тим, Інститутська, є ідея частково її перейменувати. В частині до метро, до повороту туди на Ольгинську, а одну частину залишити, щоб вона була таки Інститутська – це стара назва. Можливо і всю її перейменувати, але до яких пір, вона ж туди далі йде. Хоча там також були жахливі події – два трупи лежали прямо біля виходу в метро. Але був день, коли ходили нібито з мирною ходою до Верховної Ради..

– 18 лютого?

– Так, там була жахлива ситуація, там під парканами, під будинками лежали люди, обсипані білим порошком – хтось мертвий, хтось живий. Там страшне, що було. Там все воно просякнуто, як кажуть, кров’ю героїв.

– Отже, розглядаються різні варіанти?

– Так, можуть бути різні варіанти. Там інша справа, що майже сьогодні вирішено питання про те, що меморіальний комплекс буде починатись біля Укоопспілки, йтиме на гору біля Жовтневого палацу, з цього боку від них і ступінчато там повинні бути портрети всіх героїв, там повинні бути їхні біографії, там повинно бути місце, де поставити свічку, де буде антураж майданний, знаєте, імітація тих шин, «їжаків» і так далі.

– Майдан переміг, коли Янукович втік, 22-го числа, так? Уже багато часу минуло, понад 2 місяці, але Майдан продовжує стояти. Він займає майдан Незалежності в Києві. Ви, як київський міський керівник, як до цього ставитесь? Адже активісти майданівських сотень кажуть, що розходитись не будуть, навіть після президентських виборів, призначених на 25 травня цього року.

– Знаєте, я цих людей певною мірою розумію. Я був на Майдані весь час і знаю, що сьогодні практично змін в суспільстві не відбулося, не в суспільстві, а у владі. У суспільстві зміни відбулись, люди по-іншому дивляться на свої можливості, на свої права, на своє бачення розвитку. Вони не відчувають, що менше стали брати хабарів. Знову повертається дехто, хто вважає, що він нікуди і не тікав, вже підняли голову ті, хто давно її сховали в пісок. І тому, багато хто з майданівців, реальних майданівців, прямо говорять: «ми будемо міняти суспільство, міняти владу…»

– Ви знаходите з цими майданівцями спільну мову? Вони ж займають центр міста.

– Ми з ними у постійному діалозі і поступово деякі речі знімаємо для того, щоб зручніше було. Але є й інша категорія людей, які там живуть. Є певне середовище, яке вчиться паразитувати на бідах суспільства, прикриваючись майданівцями. От я сьогодні отримую повідомлення, що там «Друга сотня» Майдану захищає знесення одного будинку на вулиці Грушевського, а інша сотня входить з ними в конфлікт. Кажуть, що найняв один бізнесмен, а ця сотня не хоче цього і так далі. Це неприпустимі речі, тому що не можна використовувати ідею Майдану, людей, які були на полі майданівському, які гинули, і тим більше під них підлаштовувати свої справи. Тому, коли до мене підійшли люди, коли ми зносили той ринок, які зовні нібито майданівці, сказали «не торкайте цей ринок. Це наша «дійна корівка», ми її будемо доїти і далі». То я там не бачив нікого, хто був на Майдані.

– Ринок біля ЦВК мається на увазі.

– Тому, коли до мене приходять афганці, мої друзі, мої знайомі хороші, там з Олегом Міхнюком, то я знаю, що це – майданівці і у них благородні цілі. А коли до мене приходять інші люди і кладуть перед кабінетом 6 шин, поливають відром бензину…

– Відбувається і таке?

– І дають мені список із 9 посад, які я повинен їм віддати, то у мене виникає питання: «А чому я це повинен робити?». Два ринки, 4 департаменти і навіть така одіозна пропозиція – керуючим банком «Укрнацбанк». Я кажу, «я до цього не маю жодного відношення».

– Тримаєтесь, не йдете на догоду, як кажуть?

– Про що Ви говорите? У мене є абсолютна повага до майданівців і частина із них залучена до влади. І абсолютно вітаю це, бо хтось із них ризикував життям. Я, наприклад, вніс пропозицію включити Ігоря Луценка в список «Блоку Юлії Тимошенко» в першу п’ятірку обов’язково.

– Київської міської ради?

– Так, Київської міської ради. Я після того, як Ігоря забрали разом із Вербицьким, я тоді 5 ночей провів у Жовтневій лікарні, оберігаючи, щоб інших не чіпали. До речі, лікарі – це унікальна суспільна категорія, вони вели себе також по-різному. Переважна більшість – це герої, дійсно. Микола Іванович Дьомин у 17-й лікарні, у нього старша медсестра і весь колектив були налаштовані на те, щоб зберегти майданівців. Так, я бачив, які вони писали діагнози. Чоловік прострелений через ліве передпліччя наскрізь, діагноз «поранення електроінструментом (дрель)».

– Мається на увазі, щоб міліція не забирала майданівців?

– Обпечений напалмом – написано «побутові опіки окропом». Ну, вони рятували людей. А були й інші, які видавали. Тобто в тій же, яку ми називаємо «Жовтневою», «Олександрівській лікарні», доводилось чергувати на вході.

– Ще одне питання не можу не поставити, 25 травня – дата не лише президентських виборів в Україні, а й виборів київського міського голови. Попередник Ваш, Олександр Попов, тривалий час очолював Київську міську держадміністрацію, як і Ви, фактично без київського мера. От Ви не шкодуєте, Ви зараз один керуєте містом. Немає поки що київського міського голови.

– Не просто шкодую, я вважаю таку владу неприпустимою.

– Ви робите все, щоб вибори відбулися 25 травня?

– Безумовно. Розумієте, кияни повинні обрати Раду, кияни повинні обрати міського голову, міський голова і Рада мають обрати виконком.

– Процес підготовки виборів йде нормально?

– Безумовно. Ми робимо всі ті технічні речі, в політику ми не втручаємося. Той, хто кандидує з виконавчої влади буде у відпустці і я також візьму якусь частину відпустки, щоби попрацювати. Просто ми зараз виконуємо технічну частину роботи. Хочу сказати, що не може бути така влада, яка призначається, сьогодні, це не відповідає європейським вимогам.

– Ви готові до співпраці з новообраним міським головою?

– Абсолютно. Може воно збігатиметься там. Також може бути.

– І вибори будуть і мера, і президентські?

– Так, тому що Ви бачите, що на сході сьогодні відбувається все, щоб не було легітимізації української влади. І я думаю, що це робиться не просто так. Керівництво Російської Федерації в особі президента Путіна не хоче визнати факт існування незалежної України, робить все для того, щоб її не стало.

– Але Київ, тут будуть вибори?

– У Києві будуть вибори і я впевнений вони відбудуться, люди оберуть свою владу. Це буде короткий період влади, лише рік і 4 місяці. Тому тренуватися тут немає чого, треба, щоб досвідчені люди очолили Київську міську раду, Київську міську адміністрацію, яка повинна звузити свої функції до мінімуму. Адміністрація повинна займатися лише контролем за діяльністю Ради, конституційні положення повинні дотримуватися, в разі недотримання – подається до суду, аудитом займатись. І не лізти у господарські питання. Тому я фактично йду на знищення того повноцінного органу, який не представляє людей, а є призначений. Я визнаю, що я сьогодні призначений, мене люди не обирали, а якщо оберуть – працюватиму.