Вони ловлять своїх сусідів і кажуть, що це «Правий сектор» – журналіст

Те, що відбувається у східних регіонах – причина багаторічної бездіяльності. Віталій Сизов, журналіст «Новостей Донбасса», пояснює, чому на Донбасі полюють на міфічних бійців «Правого сектора» і вимагають федералізації.

Неприємності в Донецьку почалися, коли в Києві почався Майдан, коли тітушки стали ходити по вулицям. Тоді пресі в місті стало небезпечно, були випадки побиття. Ми думали, що з втечею Януковича все закінчиться, але стало ще гірше. Коли почалися проросійські мітинги, журналісти стали об’єктами агресії.

Про втрату Сходу говорити рано. Кількість лояльного до України населення більша, ніж антиукраїнських елементів, але ситуація серйозна. Це не вирішиться само собою. Можна оголосити, що ми проводимо антитерористичну операцію і нічого не робити.

Насамперед треба зрозуміти, що це протест соціальний, в першу чергу. А Росія для цих людей – це не ціль, це засіб. Вони намагаються якось поліпшити своє життя і завдяки домінуванню російської преси вони думають що в Росії життя набагато краще.

На жаль, Україна за 20 років незалежності не змогла вибудувати якийсь свій інформаційний щит. Те, що зараз відбувається – це результат цієї бездіяльності протягом багатьох років.

Розмови такі: «Мені все одно – буде Україна, не буде, чи будемо ми в Росії. Я хочу дешевий газ, хороший курс долара, і щоб я зміг погасити мій кредит». Велика апатія в суспільстві. Люди не вірять, що можуть змінити щось власними силами. Вони думають, що все за них вирішать чи міліція, чи держапарат. Але вся надія лишилася, що люди зорганізуються і дадуть відсіч.

За словами «федералізація», «децентралізація» люди бачать образ якоїсь стабільності, благополуччя. Вони не розуміють цих слів, їх вбили їм в голову політтехнологи.

Якщо Іван Іванович брав хабарі за землю як чиновник місцевий, то після федералізації він що не буде їх брати? Як це вплине на ваше життя?

Якщо промисловість Донбасу має великий ВВП, це не значить, що це комусь потрібно. Багато держшахт працює на склад, але людям про це не говорять, їм кажуть, що Київ забрав у них гроші.

Завдяки російській пресі люди вважають що в Києві сидить хунта. Але якби тут сиділа хунта, вони б всі вже сиділи десь там в автозаках чи їх би вивезли на кар’єри. Смішно цю владу, яка вагається – робити-не робити, стріляти-не стріляти, порівнювати з якимись чилійськими диктаторами.

Це схоже на психоз, люди чекають якихось бандерівців, якийсь «Правий сектор». Якщо «Правого сектора» нема, то вони ловлять своїх сусідів і кажуть, що це «Правий сектор». Хоча вони знають що це – Сергійко – наш сусід і він жив з нами 20 років.

Підтримка в сепаратистів зі зброєю є, це можливо кожен п’ятий. Але з них силові дії підтримує абсолютна меншість. Бо не може нормальна людина підтримувати, коли стріляють у співгромадянина.

У Слов’янську 100 тисяч жителів. А блокують українських військових десь 100 людей. За статистикою міліції, в акціях протесту щодоби брали участь 10 тисяч людей на всю область. Ось це їхня підтримка.

Але проблема в тому що українська громада не може організуватися і зробити свій пікет. Але люди вже розуміють, що якщо вони будуть сидіти, то вони можуть прокинутися в Росії.

Деякі думають, що вони можуть творити якісь беззаконні речі і їм за це нічого не буде – бо російські війська десь уже близько.

Ефекту дії українських військових на сході поки не дають ніякого, поки що це тільки якась ганьба.

Київ має чітко випрацювати інформаційну політику щодо східних областей,
якнайшвидше локалізувати осередки сепаратизму за відсутності людських жертв.